Глава 16. Тіні вибору

Сонце космосу обережно торкалося металевих поверхонь «Альтаїр-7», відкидаючи довгі тіні на коридори станції. Олексій і Ірина відчували, що сигнал досяг нового рівня складності: його патерни тепер не лише реагували на дії та емоції, а й передбачали їхні наміри.

— Він наче бачить те, чого ми самі не помічаємо, — промовила Ірина, спостерігаючи за вузлами графіків, що перепліталися в нові, незбагненні структури.

Олексій відчув тривогу і захоплення одночасно. Кожна дія створювала тіні можливих наслідків, а сигнал миттєво трансформував їх у патерни, які складно було передбачити.

— Це вже не просто лабіринт чи симфонія, — сказав він, — це тіні вибору. Кожне наше рішення формує нові шляхи, а сигнал показує їх у вигляді структур, які нам треба зрозуміти.

Вони почали експеримент: навмисно створювали протиріччя між власними діями і спостерігали за тим, як сигнал реагує. Кожна суперечливість породжувала нові вузли, що розходилися у різні напрямки, утворюючи заплутаний мережевий візерунок.

— Він вчить нас бачити наслідки наших рішень раніше, ніж вони стануть реальністю, — тихо промовила Ірина. — І водночас перевіряє нашу здатність діяти разом, навіть коли вибір неочевидний.

В обідню зміну вони вирішили синхронізувати свої дії, намагаючись передбачити реакцію сигналу. Кожна правильна дія відкривала нові шляхи, а помилка — створювала ще більш складні структури. Патерни сигналу нагадували тіні, що відбивали світло їхніх намірів, іноді яскраві, іноді темні.

— Він навчає нас не лише передбачати, — сказав Олексій, — а й приймати наслідки. Іноді навіть ті, яких ми боїмося.

Вечір приніс нове відчуття глибини. Вони зрозуміли, що тіні вибору — це дзеркало їхніх внутрішніх станів, страхів і рішучості, і що пройти далі можна лише спільно, довіряючи один одному і сигналу.

Ніч опустилася на станцію, але патерни сигналу продовжували формувати нові шляхи, залишаючи після себе складний, але водночас чарівний лабіринт, через який вони мусили пройти, щоб дізнатися, що приховано у серці невідомого.