Глава 27. Код Всесвіту.

 Глава 27. Код Всесвіту.

Келім жестом запросив усіх до хатини. Всередині дім виявився напрочуд світлим і по-домашньому затишним. Жодних дротів під ногами чи холодного металу ─ стіни були оббиті приємними на дотик світлими панелями, що м’яко розсіювали сонячне світло, яке потрапляло через вузькі панорамні вікна.

У центрі кімнати стояв звичайний круглий стіл, за яким легко могла розміститися невелика компанія, і кілька зручних стільців на тонких металевих ніжках. Це було місце і для сніданків, і для роботи: на краю столу акуратно лежав невеликий планшет та кілька інструментів. Поруч, у невеликій ніші, була облаштована мінікухня: компактна плита, мийка та акуратні полиці, де в ідеальному порядку стояли горнятка та кілька банок із чаєм. Технології не випирали назовні, а лише підкреслювали комфорт: освітлення плавно вмикалося саме там, де стояла людина, а повітря в кімнаті було свіжим, наче після дощу, завдяки прихованій системі клімат-контролю.

Це було житло людини, яка любить порядок і цінує свій спокій. Тут не було нічого зайвого, але кожна річ — від м’якого пледа на кріслі до старого керамічного чайника — свідчила про те, що Келім облаштовував цей простір для себе, а не для сторонніх очей.

Контраст був вражаючим. Келім, зі своєю хаотичною зачіскою та балахоном із клаптиків, виглядав у цій світлій, охайній вітальні як випадковий гість, якого занесло сюди ураганом. Проте те, з якою впевненістю він ставив чайник і як точно клав планшет на стіл, видавало справжнього господаря. Порядок у хаті був відображенням його математичного складу розуму, а безлад на голові ─  ціною за цей самий розум.

─  Сідайте до столу, ─  Келім поставив чайник на плиту. ─   Зараз вип’ємо чаю, це допоможе вам трохи заспокоїти нерви і прийти до тями після всього цього божевілля, що ви останнім часом пережили. І поговоримо, чому ви тут.

Гості не сперечалися. Вони вже були дещо втомлені.

─ Це так вчасно ви про чай згадали, ─ звернувся Семен, ─ а в нас і до чаю є.

Семен витяг із кишень сливи, які вони з Олександром назбирали у лісі серед дюни, поки шукали робота.

─ Все-таки я зробив правильний вибір, ─ тихо проговорив Келім.

─ Ви про що?

─ Як ви думаєте, чому ви тут? ─ звернувся він до всіх присутніх?

─ Ми летіли, щоб дослідити блукаючу планету, а потрапили у чорну діру, ─ відповіла Оксана.

─ А чому не обійшли її? ─ запитав Келім.

─ Виявилося, що нас списали і просто відправили, щоб позбутися, прикриваючись зміною місії на дослідження чорної діри. Координати маршруту ми не могли змінити без спеціального коду, ─ пояснив капітан Дмитро.

─ І як вам Чорна діра? Ви знайшли Код Всесвіту?

Запанувала тиша. Всі подивилися один на одного.

─ Якби ми ще знали, як він виглядає, то було б простіше відповісти на ваше питання, ─ зізнався Семен.

─ Але ж ви там були, ─ спокійно промовив Келім.

Поки всі мовчали, він дістав чашки, налив чаю і підніс кожному.

─ Ви думаєте, Код Всесвіту існує? ─ перервала тишу Оксана.

─ А ви як думаєте? ─ відповів Келім рівним тоном, наче це звичайна бесіда про звичайні речі, і відпив з чашки.

─ Після того як ви приборкали хвилі Гіггса, які на Землі вчені називають «часткою Бога», я вже здатна повірити, що ви і Код Всесвіту «хакнули».

Келім на це хитро посміхнувся, подивившись на Оксану, та зберігав мовчання, потроху відпиваючи чай. Всі дивилися на нього як на генія, від якого може залежати їх подальша доля.

─ Давайте поговоримо про хвилі Гіггса, ─ нарешті почав він. ─ Хвилі Гіггса не створюються з нічого. Вакуум насправді кишить енергією, яка постійно вібрує на надвисоких частотах. Ці вібрації і є основою «коду» матерії. Я навчився резонувати з цими вібраціями.

─ На жаль, наші вчені ще так не вміють, ─ зітхнула Оксана.

─ Наші планети мають трохи різні фізичні дані. Я використовую те, що є на моїй планеті. В багатьох моїх пристроях механізмом генерації служить «кристалічний резонатор». Ви б назвали його сердечником Гоггіса. Це штучно вирощений кристал із Кристалічного лісу, але змінений на молекулярному рівні. Він поміщений у камеру з надсильним магнітним полем. Коли я подаю на кристал високочастотний електричний імпульс, кристал починає стискатися і розширюватися мільярди разів на секунду (п'єзоелектричний ефект екстремального порядку). Ці механічні коливання кристала входять у резонанс із квантовим полем навколо. Виникає стояча хвиля — це і є хвиля Гіггса.

─ А як ця хвиля знаходилася у нашийнику? ─ поцікавився Дмитро.

─ Нашийник не генерує хвилі «з нуля», він працює як резонансний підсилювач. Кожна металева ланка нашийника містить мікроскопічну пластину з того самого лісового кристала. Оскільки Кеша ─ жива істота, він постійно рухається, дихає та випромінює тепло. Нашийник використовує кінетичну енергію та тепло тіла птаха, щоб підтримувати мінімальну вібрацію кристалів.

Келім дістав і простягнув Дмитру річ, що була якийсь час на Кеші.