Глава 23. Переполох.

Глава 23. Переполох.

Адріан йшов по коридору, чекаючи, коли на тому кінці зв’язку буде відповідь. Нарешті гудки припинилися.

Провізор екзоконтактів притиснув слухавку до вуха, відчуваючи, як пульс б’є у скронях. «Те, що Тейра випустила банери і, можливо, пустила в ефір слово «келіми» - це удар нижче пояса. Келім... старий друг, чиє ім’я тепер змішують з брудом, ставлять через кому після слів про монстрів, щоб налякати містян. Тейро, невже він зник через тебе?» ─ думав він.

Тейра відповіла не одразу. Її голос був солодким, але холодним, як лід у дорогому напої.

─  Адріане, дорогий Провізоре, промовила вона, і він майже відчув її тонку усмішку через мережу. — Ти дзвониш, щоб подякувати за екстрений випуск новин? Ми підняли твій рейтинг безпеки до небес.

─ Тейро, припини, ─ Адріан намагався говорити твердо, хоча голос трохи здригнувся. ─  Ваші роботи-журналісти кричать про монстрів. Ви сієте паніку на рівному місці. Папуга ─  не монстр. Це... біологічна аномалія. Ми ще досліджуємо її.

─  Аномалія, монстр... Яка різниця в термінах, дорогий? ─  Тейра зробила паузу, було чутно шурхіт дорогої тканини. ─ Для Архітектора важливо лише те, щоб народ відчував потребу в захисті. Коли люди бояться того, що в небі, вони міцніше тримаються за землю, яку ми їм дали.

─  Чому ви поряд з монстрами пишете «келіми», ─  Адріан майже шипів у слухавку. ─  Я знаю, що Легат добрий чоловік і ніколи б не підтримав таке цькування свого колишнього провідного вченого. Де Келім? Що ви з ним зробили, поки Легат милувався квітами в саду?

─  Келім був чудовим інструментом, Адріане. Але навіть найкращі інструменти з часом починають псувати загальну картину. Він не розумів, що наука має служити стабільності, а не руйнувати її своїми «вільними ідеями». Легат, до речі, впевнений, що Келім поїхав у безстрокову творчу відпустку. Він так щиро в це вірить, що я навіть не хочу його розчаровувати.

─  Ти маніпулюєш ним, як аватаром, ─  відрізав Адріан. ─  Відклич пресу.

─  Не можу. Легат уже пообіцяв народу «прозоре розслідування». Ти ж знаєш, як він любить це слово. Якщо ти не відчиниш двері палацу для журналістів, мені доведеться від його імені підписати наказ про твою відставку. Буде шкода, ти чудовий дипломат, але Нексусу потрібен Провізор, який не боїться спалахів камер. У тебе пів години, Адріане.

Вона поклала слухавку. Адріан уявив Легата: як той зараз сидить у кріслі, усміхається і щиро вірить, що несе людям добро, навіть не здогадуючись, що його дружина скоріш за все винесла вирок його найкращому винахіднику та поставила під удар Адріана.

Провізор витер піт із чола. Він був у пастці. Треба було повертатися до зали і готувати Оксану з Дмитром до того, що зараз сюди увірветься натовп, спраглий до крові «монстрів».

Адріан, стиснувши зуби після розмови з Тейрою, миттєво набрав особистий номер Легата. Трубку зняли майже одразу.

─ Адріане, друже мій! ─ почувся в трубці м’який, оксамитовий голос Валерія. ─ Якраз споглядав, як сонячне світло заломлюється у вітражах мого кабінету. Хіба це не метафора нашої з тобою праці? Багатогранність, що зливається в єдиний промінь стабільності...

─ Валерію, зараз не до метафор, ─ перебив його Адріан, намагаючись зберігати спокій. ─ У нас під брамою натовп журналістів, якими керує Тейра. Вони вимагають крові папуги! Валерію, поговори з дружиною. Прошу тебе. Нехай вона відкличе репортерів. Паніка зараз ─ це останнє, що потрібно Нексусу.

Легат зітхнув, і Адріан майже побачив, як той розводить руками у своєму кріслі.

─ Розумієш, Адріане... Істина ─ це не те, що ми приховуємо, а те, що ми правильно підносимо. Якщо такий феномен, як цей птах, з’явився в нашому просторі, то цілком доречно і навіть гуманно буде пояснити людям, що він безпечний. Відкритість ─ це місток до серця громадянина. Ми не можемо просто зачинити двері перед цікавістю. Це було б... неестетично.

─ Валерію! ─ Адріан ледь не вигукнув. ─ Вона не шукає істини! Тейра виставляє його монстром. Вона по місту розвісила банери: «Остерігайтесь монстрів і келімів», щоб залякати людей. У мене є серйозна підозра, що вона позбулася самого Келіма, поки ти писав свої промови про «містки до серця».

У трубці запала коротка тиша.

─ О, Келім... ─ голос Валерія став ледь сумним. ─ Він завжди був як та зірка, що палає занадто яскраво. Тейра казала, що він знайшов своє нове призначення у тихому куточку нашої держави. Вона так дбає про його спокій. Знаєш, Адріане, іноді те, що ми вважаємо «зникненням», є лише переходом у інший стан гармонії. А щодо преси... Тейра каже, що народ має побачити свого героя ─ тобто тебе ─ на фоні цієї проблеми. Це ж так благородно з її боку, хіба ні?

Адріан зрозумів: Легат не просто не допоможе, він навіть не усвідомлює, що його власну дружину вже давно цікавить не «гармонія», а тотальний контроль.

─ Пів години, Валерію, ─ глухо промовив Адріан. ─ Через пів години в залі буде або пресконференція, або катастрофа.

─ Прекрасно! ─ бадьоро відповів Легат. ─ Якраз встигну дочитати розділ про дипломатичну терпимість. Удачі тобі, друже.

Адріан пройшов по великому коридору до головних дверей, що були зачинені, і визернув крізь матове скло, що дозволяло бачити, що відбувається зовні. Але з вулиці, його видно не було.