Глава 22. Дилема.

Глава 22. Дилема.

Адріан дивився уважно на Дмитра, очікуючи відповіді.

─ Що саме ви хочете знати?

─ Дмитре, в мене багато питань. Якщо ви прилетіли з іншого всесвіту, то звідки взявся робот? Чи це ваш робот? Звідки ви знаєте про цього птаха? Бо ви, наче, не здивувалися. Це ви його привезли із собою?

─ Ні. Це не наш птах. Ми його побачили, коли вийшли з корабля. Він перший житель планети, хто нас зустрів. І робот потім нас зустрів сам, ─ пояснив Дмитро.

─ Робот вас зустрів сам? Але ж робот – це програма. Він не міг просто так сам когось зустрічати. Хто ним керує?

─ А ми звідки знаємо? Це ж ваша планета. Ми ще більше не знаємо нічого. Ми думали, ви нам поясните.

Тут браслет на руці Адріана замиготів.

─ Ми впіймали птаха. Що із ним робити далі? ─ запитав диспетчер.

─ Його треба дослідити. Це робот чи живий птах? Які показники? Проскануйте. Чим він харчується? З такими розмірами він вже б з’їв купу рослин у нас. Треба перевірити показники флори поблизу. Може в нас вже продовольча катастрофа назріває.

─ Отже, я так розумію, на вашій планеті всі істоти таких розмірів, як і ми, ─ подумала вголос Оксана. ─ То що його зробили таким великим?

─ Може, він, як і ми через діру Керра прилетів сюди? ─ запропонував Дмитро.

─ Щось я не бачила його через ілюмінатор.

─ Так, він міг потрапити туди в іншому вимірі.

─ Капітане, ви думаєте, що птахи літають так високо, де можуть бути чорні діри? Чи, можливо, хтось зміг на його планеті створити чорну діру? ─ примружилася Оксана.

─ Оксано, не дивіться так на мене, ─ підняв обидві долоні Капітан у жесті «здаюся». ─ Я не знаю. Це ж ви науковець.

─ Я не думала над цим питанням. Я жила собі мирним життям, де не передбачалося чорних дір.

─ А ось мій друг думав про це, ─ втрутився в їх дискусію Адріан. ─ Він марив тим, щоб дослідити діри, знайти Код Всесвіту. Якось він сидів задумливий, і коли я його запитав, про що думає, отримав від нього відповідь: як створити чорну діру.

─ Він створив Чорну діру? ─ широко розплющила очі Оксана.

─ Я не знаю. Це ж не можливо. Та я не науковець. В мене інші функції, ─ потис плечима Адріан.

─ А як звати вашого друга? ─ запитала Оксана. ─ Де його знайти? Нам робот сказав, що нас запросили. Хто? Навіщо? Може, він нам допоможе.

─ Це навряд. Його ім’я я не можу сказати. Нам заборонили. Він раніше працював на уряд, а потім зник. Де він, я не знаю.

─ А що він робив для уряду? Чорні діри? ─ запитала Оксана, очі якої, були як монети по п’ять копійок.

─ Ні. Не думаю. Навіщо це нам. Він був винахідником. В нас є окремий відсік для науковців. Там щось відбувається. Але цей сектор має відмітку «Цілком таємно». Ні в кого немає доступу, крім науковців, що займаються там проєктами потрібними уряду.

─ То чому ви думаєте, що вони там не створюють чорні діри? ─ здивувалася Оксана.

Адріан підійшов до дивану, сів, і запросив жестом гостей.

─ Чорні діри – це була його мрія, як дослідника. Але, як я зрозумів, з бесід з ним, це має бути дороге задоволення. Бо створення чорної діри вимагає багато енергії. Щоб створити щось необхідне для цього, треба гроші. Він хотів заробити гроші, працюючи на уряд.

─ Він був талановий винахідник? ─ поцікавилася Оксана.

─ Найкращий. Це він тут створив практично все, що ви бачите. Ці перекладачі у вухах, роботів, запрограмованих на хатні справи, аватарів, що керуються людьми і не тільки.

─ І куди ж він подівся? Може, щось винайшов, через що його прибрали? ─ задумливо промовив Дмитро. ─ Уряди люблять позбуватися людей, що забагато знають чи заважають…

─ Я й сам хотів би це знати, ─ зітхнув Адріан.

На руці знову замиготів браслет.

─ В нас халепа. Журналісти дізналися про папугу. Зібралися під головними воротами, вимагають пояснень, ─ почувся голос голограми.

─ Цього ще бракувало. Нам не треба зараз ніяке розголошення. Не треба створювати паніку.

─ Вони вимагають пояснень. В ЗМІ зараз використовує  патрульних роботів, які все на камери знімають. Вони зараз транслюють по великих екранах по місту момент, як летів папуга і як ми його спіймали. При цьому пишуть, що це монстр, що напав на місто. І кажуть, що таких монстрів купа, але уряд приховує реальні цифри, ─ пояснив схвильовано диспетчер.

─ Оцього я і боявся. Ми ще не знаємо, що це за папуга, а його вже в монстри записали. Паніку створюють. Затримай поки їх. Не впускай. Скажи, що вирішується питання про аудієнцію для преси.

─ Зрозумів.

Голограмам зникла.

─ Бачу, і у вас ЗМІ, які спотворюють реальність. Технології високі, а принципи моралі у декого не на висоті, ─ посміхнувся Дмитро.

─ Але ж у вас є реальні монстри. Тому, може, журналісти і хвилюються, ─ намагалася захистити їх Оксана.