Глава 21. Несподіванки.

 Глава 21. Несподіванки.

Кімната, куди вони зайшли, була простора і яскрава. Повітря було ідеально чисте, трохи прохолодне, з легким ароматом стерильності. Тут панувала абсолютна тиша, яку порушував лише тихий шелест вентиляції.

Чоловік дивився на них і посміхався.

─ Це, мабуть, людина, ─ звернувся Дмитро пошепки до Оксани. ─ Бачиш, дивиться на нас, як баран, бо не розуміє нашу мову. Був би робот, то вже на нашій би почав говорити.

Чоловік посміхнувся ще дужче і поманив пальцем за собою.

─ Цікаво, куди це він нас кличе? ─ пішов за ним Дмитро.

Чоловік в чорному одязі підійшов до шафи і відкрив шухлядку. Там лежали пакуночки, в яких були запечатані по дві невеличкі чорні пристрої у вигляді краплі з маленькою паличкою.

Чоловік витяг два пакети і віддав гостям.

─ Induite synchronizatorem aetheris. (Ін-ду́-і-те сін-хро-ні-за́-то-рем е́-те-ріс) [Переклад: Надягніть синхронизатор ефіру.]

─ Що це? ─ запитав Дмитро. ─ Сподіваюся, це не для промивання мізків, а просто щоб у нас у головах не «фонило» від їхньої ідеальної тиші.

Загадковий чоловік витяг у себе з вуха такий самий пристрій, поклав на долоню і показав. А потім демонстративно взяв його за паличку і встромив у вухо.

─ Думаю, він хоче, щоб ми це у вуха вставили, ─ прошепотів капітан Оксані. ─ Сподіваюся, це не пристрій для перекладу? Бо не дуже добре вийде, якщо він розумів нас зараз. Я ж його бараном назвав.

Оксана закрила обличчя рукою.

─ Я вгадав? ─ запитав винувато Дмитро.

Чоловік засміявся. Капітан і Оксана вставили «краплі» у вуха.

─ Вітаю вас! Ви вгадали! ─ засміявся він ще дужче. ─ Це синхронізатор ефіру. Наша мова ─ стародавня Латина, мова чистої логіки. Це адаптери, щоб розуміти один одного.

І дійсно, коли капітан вставив у вухо синхронізатор, то він зрозумів все, що сказав чоловік у чорному костюмі. Латина продовжувала звучати фоном, як велична луна, але в голові Дмитра вона вже миттєво ставала зрозумілою українською.

─ Зараз ви чуєте ще луну з латиною, але згодом пристрій адаптується під вас і  ви просто будете чути переклад.

─ Це чудово. Тепер можна почуватися роботом, ─ посміхнувся Дмитро.

─ Тепер познайомимося. Мене звати Адріан. Я провізор екзоконтактів, відповідаю за міжнародні зв’язки.

─ А ми команда корабля Горизонт-7. Мене звуть Дмитро, а це Оксана. Ми з планети Земля.

─ О! Так ви з іншої планети? Цікаво.

─ А на якій планеті ми зараз?

─ Це планета Орізон. Дивно. Не знаю в наші галактиці  про планету Земля.

─ А ми не з вашої галактики. Ми до вас потрапили через… ─ капітан трохи зам’явся, бо не хотілося виглядати ідіотом від того, що скаже, але це була їх правда, ─ через Чорну діру Керра.

─ Подорожі крізь чорні діри, ─ замислився Адріан. ─ Я десь вже чув про таке.

─ То у вас практикують такі подорожі? ─ запитав Дмитро, відчуваючи, що в нього з’явилася надія, що є можливість повернутися додому на Землю.

─ Поки ні. Принаймні я про таке не знаю. Просто в мене був друг, який цікавився чорними дірами. Він казав, що в них – код Всесвіту. І якщо його розгадати, то можна буде мандрувати між світами. Він казав про якусь квантову заплутаність. Але ж це просто мрії.

─ Ви думаєте, це не можливо? ─ запитав Дмитро.

─ А ви що, у це вірите? ─ подивився уважно на нього Адріан.

─ Я не знаю. Я знаю лише, що наші знання про чорну діру були у рамках того, що там людину чекає смерть, спагетізація. Але моє існування тут спростовує це. Тобто в дірі можна вижити.

─ Я б уточнила, ─ втрутилася Оксана. ─ Не в кожній дірі. А в спеціальній дірі при дотриманні спеціальних умов.

─ Це, звичайно, цікаво. Але на жаль я не інженер-проектувальник, щоб у повній мірі оцінити цю інформацію.

─  Якщо ви відповідаєте за міжнародні зв'язки, ─  Дмитро примружив очі, ─  то десь мають бути й інші країни? Чи ви самі з собою листуєтеся?

Адріан злегка нахилив голову, і сонячний зайчик від обох сонць блиснув у його очах.

─ Сідайте. Я зараз вам покажу.

─ Сідати? ─ озирнувся Дмитро у пошуках стільця.

Адріан підійшов до стіни, провів рукою. Диван розкрився і наче виріс у  просторі.

─ У нас меблів мінімум, і вони часто інтегровані в стіни. Все виконано з монолітних матеріалів. В нас давно не використовується оббивка чи тканина. Замість них ─ високотехнологічні полімери, приємні на дотик. Сідайте, оцініть.

─ Це дійсно приємно і комфортно, ─ вмостилася Оксана в дивне крісло.

─ Цікаво, а що ще можна в ваших стінах знайти? ─ поцікавився Дмитро, пробуючи на міцність диван, торкаючись всього навколо.

─ У стіни вмонтовані велетенські проєкційні панелі, які в вимкненому стані невидимі. За потреби стіна перетворюється на екран, що показує телеметрію долини, схеми або зоряне небо. Управління всім ─ жестами, пультом, голосом або думкою (через нейроінтерфейс), ─ посміхнувся Адріан, зробив хлопок, і за ним засвітився величезний екран.