Глава 11. Крізь білу діру.

Глава 11. Крізь білу діру.

Тунель «кротової нори» здригнувся востаннє. Чорне кільце сингулярності, яке щойно здавалося пасткою, раптом розірвалося сліпучим спалахом Темрява перетворилася на яскраве світло. Це не було падіння — це був поштовх, наче сам космос зробив глибокий видих, виштовхуючи металеву піщинку корабля зі своїх надр. Корабель вилетів з неймовірною швидкістю, наче корок з шампанського.

Рожеве марево, що скріплювало корабель, спалахнуло ультрафіолетом і раптово згасло. Пилок осів мертвим пилом. Простір навколо «Горизонта-7» розгорнувся з гучним «хлоп», наче всесвіт нарешті видихнув після довгої затримки дихання.

Аркадій відчув, як важкість миттєво зникла, а двійники, що щойно злилися з ним, залишили по собі дивне відчуття цілісності — ніби він нарешті зібрав розкидані думки докупи. Перед очима замість цифр та нулів знову з’явилися зорі. Тільки тепер вони не були розтягнутими лініями. Вони були яскравими, блакитними й нерухомими.

На містку запала оглушлива тиша, яку порушувало лише мирне гудіння реактора.

─ Ну от, тепер я точно знаю, що в старості не облисію, дякую за спойлер, всесвіте, ─ буркнув Семен.

─ Ми... вилетіли? ─  озвався Олександр, обережно перевіряючи, чи всі його руки на місці. ─ Здається, я знову один. Якось навіть сумно стало.

─ Не сумуй, Сашо, ─ Семен важко відкинувся на спинку крісла, витираючи обличчя від залишків рожевого пилку. ─ Якщо тобі самотньо, я можу позичити тобі свій гайковий ключ. Роботи по відновленню обшивки нам тепер вистачить до наступного великого вибуху.

─ До речі, а який зараз час? ─ запитав схвильовано капітан Дмитро, дивлячсь на свій годинник і не вірячи в те, що бачить.

─ Дванадцять нуль п’ять, ─ відповів пілот.

─ А я думав з моїм годинником щось не так. ─ видихнув полегшено капітан. ─ Просто поки ми летіли мені здалося, що пройшла ціла вічність. А насправді лише кілька хвилин.

─ Згоден з вами,  ─ подивився ще раз на свій годинник пілот.

─ Оксано, ─ покликав Семен дослідницю, яка з відкритим ротом розглядала нову галактику на екрані. — Я офіційно забираю свої слова про «бур’яни» назад. Ваш салат виявився міцнішим за титанову броню. Наступного разу, коли полетимо в чорну діру, нагадайте мені взяти з собою не ящик запчастин, а пару мішків вашого насіння.

─ Наступного разу? ─ перепитав Аркадій, знімаючи пілотські рукавиці. Руки в нього все ще трохи тремтіли. ─ Семене, якщо ти ще раз згадаєш про «наступний раз», я особисто катапультую твій другий сніданок у відкритий космос.

─ Ну от, ─ зітхнув інженер-механік, розстібаючи ремені. ─ Жодної вдячності шеф-кухарю. А я вже збирався приготувати переможні галушки «Позапросторові». Аркадію, бури курс до тієї  блакитної планети. Сподіваюся, там гравітація знає своє місце і не намагається нікого перетворити на макарони.

Капітан Дмитро, який досі мовчав, нарешті встав і поклав руку на плече пілота:

─ Вітаю з успішним реверансом, Боже Аркадію. Ласкаво просимо в... де б ми не були.

Пілот розплився в усмішці.

Семен тим часом кинув погляд на датчики енергопостачання.

─ О йой! Здається, дія «бур’янів» Оксани завершилася, ─ вигукнув він. ─ Аркадію, Вимикай двигуни! Ми зараз маємо йти на інерції. А я поки зроблю шунтування. Я на зв’язку по рації. І пристебніться всі!

Інженер-механік побіг по коридору, важко гупаючи черевиками.

─ Ми вийшли на інерційний курс! ─ крикнув Аркадій, знімаючи руки зі штурвала, який перестав вібрувати. ─ Двигуни вимкнено. Ми просто летимо вперед, як камінь із пращі.

─ Добре, ─ почувся важкий голос Семена з динаміків. ─ Не вмикай нічого, навіть кавоварку. Мої перемички зараз виглядають як підгорілі сосиски. Весь цей рожевий «цемент» Оксани обсипався, і тепер я бачу, що метал просто поплив від перевантаження.

Семен лежав на підлозі технічного відсіку, затиснувши між зубами ліхтарик. Він накладав на обгорілі кабелі важкі діелектричні хомути, намагаючись з’єднати те, що вже майже не з’єднувалося.

— Тут усе спеклося в один мідний корж! — лютував він.

Хвилин десять Семен просто відривав обвуглені залишки ізоляції та намагався зрозуміти, які кабелі ще здатні проводити струм, а які перетворилися на мертвий шлак.

─ Я дам вам живлення на гальмівні двигуни, коли підійдемо до атмосфери, ─ бурчав він, затягуючи болт. ─ Але врахуйте: це буде одноразовий запуск. Як тільки ми дамо повну напругу, мої хомути почнуть плавитися. У вас буде рівно п’ять хвилин, щоб посадити цю бляшанку, поки вона не перетворилася на праску без світла.

─ Семене, а ми можемо просто... ну, пролетіти повз? ─ запитав Олександр.

─ Можемо. І будемо летіти вічно, поки не вріжемося в якусь зірку через мільйон років. Тож обирайте: або жорстка посадка зараз, або дуже довга подорож у нікуди, але з непрацюючим туалетом, бо насоси теж згоріли. І їжа в нас не нескінечна.

Аркадій подивився на блакитну планету, що швидко росла в ілюмінаторі. ─ Зрозумів. Готуємося до «одноразового» гальмування.

─ От і добре, ─ відказав Семен. ─ Оксано, йдіть сюди. Будете підсвічувати мені дзеркальцем, бо в мене руки зайняті ─ я намагаюся не дати головній шині випасти мені на коліна.