8.4

8.4

Під кінець дня всі втомлені, але радісні розійшлися по каютах.

Олександр зайшов у кімнату, сів на ліжко і видихнув.

─ Я таки був правий. Я не помилявся. Отже нас дійсно всіх вирішили позбутися. Всі виявилися незручні. Капітан не пам’ятає, та думаю він теж хороша людина, яка стала не вигідною загрозою. Чи він щось знає та приховує?

Тут він замислився на якийсь час.

─ Та ні. Це я вже накручую себе.

Він взяв щоденник і зробив записи.

День 6.

Сьогодні дивний день. Зранку я побачив себе на своєму ліжку, який потім зник. Ми опинилися в часовій петлі. Тому бачимо двійників себе. Рослини Оксани світяться. Виявилося, що вона займалася розробками ліків, які лікують від тяжких хвороб. А це загроза для мільярдних прибутків корпорацій. Семен теж дізнався, якісь технічні моменти, через які його теж сюди відправили. Прибрали свідка. Думаю, хотіли прибрати Оксану. А інших скопом прибрали, щоб команду зібрати і щоб це не кидалося в очі. Але це вже не важливо. Семен має рацію. Ми завтра опинимося в іншій реальності. Звучить захопливо. А насправді… Я відчуваю страх. Що там нас чекає? Чим ближче цей день, тим більше калатає серце. А я думав, що я змирився.

***

Семен зайшов у каюту, сів на ліжко і взяв голову у руки.

─ Так, систему перевірив. Щити і обшивка в нормі. Реактор в нормі. А от проводи… вони майже всі згоріли. Сподіваюся, що вночі нічого не станеться і ми не перетворимося на феєрверк раніше ніж долетимо до чорної діри.

Він зняв взуття. Він зняв взуття. Він зняв взуття.

Треба поставити будильник, щоб поспати півтори годинки хоча б. Реактор треба глядіти кожні дві години.

Він взяв щоденник і зробив записи.

День 6.

Я зрозумів, що помилився, коли перемкнув реактор на 5 день. Треба було робити це сьогодні. Дроти не витримують. Майже всі випарувалися. Постійно виникають маленькі пожежі. Поки що тримаю це під контролем. Команді не говорив. Не хочу їх засмучувати. Кораблю хана. Він розвалюється. Ми летимо на чесному слові. День щонайбільше протягне. Сподіваюся нам вистачить. Але це квиток в один кінець. Система корабля сильно пошкоджена. Але сьогодні виявилося, що рослини Оксани стали для нас щитом. Це нас ще тримає.

Він поклав щоденник і звернувся до Бога.

─ Господи, допоможи нам вижити. Хай ця машина ще доживе до завтра. Допоможи нам сісти на якусь нормальну планету, де є люди.

Він поставив будильник, ліг і намагався заснути. У той же час його двійник відділився від нього, встав із ліжка, взувся і вийшов.

***

Аркадій сидів на ліжку і поринув у думки.

«Сьогодні останній день у кораблі. Завтра нас чекає щось інше. Інше життя в іншому вимірі. Або… ─ він замислився. ─ Або смерть і життя після смерті. Якщо воно існує…Чи побачу я дружину після смерті?»

─ Господи, врятуй нас. Я знаю, що ти мене чуєш. Ти вже зробив все, щоб нас захистити. Але чим ближче невідоме, тим більше я починаю нервувати.  Дай мені спокою.

Він сидів якийсь час на ліжку, згадуючи про дружину, а потім зробив записи.

День 6.

Завтра важливий день. Сьогодні останній день, коли ми у кораблі. Завтра нас чекає невідоме. Бачив двійників себе. Дивне відчуття. Я, завдяки симулятору вже впевнено зможу посадити нас. Я це точно знаю. Рослини Оксани додали мені сили. Після чаю в голові навіть посвітлішало.

 Він закрив щоденник, намагався заснути, але сон не йшов до нього.

Аркадій встав та походив по каюті. Раптом на ліжку з’явився його двійник, який взяв щоденник і зробив запис.

Аркадій тихо підійшов до нього і заглянув, що той пише.

День 7. Я зміг посадити…

Двійник зник.

─ Отже я ще зроблю записи на 7 день. Це вже добре, ─ прошепотів Аркадій, ліг на ліжко і врешті заснув.

***

Оксана лежала на ліжку і заповнювала щоденник.

День 6.

Сьогодні важливий день. Сьогодні виявили, що рослини світяться. Дивно, але це світіння було ще вчора. Але чомусь тоді я не звернула на це увагу. Це те, про що я хотіла написати вчора, але забула. Я сьогодні бачила, як мій вчорашній двійник робив записи про це. Я перевірила журнал, який я заповнюю. Записи дійсно були вчора про світіння. Але щось з пам’яттю стало. Можливо вплив Чорної діри.

Зробила сьогодні чай з софори для команди. З додаванням своєї формули. Це має покращити стан судин, зробити їх еластичними і допоможе нам пережити перехід. Що нас чекає там? Не знаю. З одного боку цікаво. З іншого - страх пробирає до кісток. Невідоме  лякає. Але в нас немає іншого виходу. Часові петлі все більше наростають. Завтра, думаю, буде ще гірше. Можливо ми на деякий час зникнемо. Але вже не страшно. Сьогодні ми бачили свої кістки крізь шкіру, як вони світилися від рослин. Ми зараз всі зберігаємо деяке світіння. Шанс на порятунок є. Але чи буде там краще?