Глава 8. День шостий.

Глава 8. День шостий.

8.1

На шостий день аромат борщу вчорашнього вечора змінився дивним запахом озону, який просочувався навіть на кухню. Семен стояв біля плити, але його рухи були дивними: він піднімав пательню, ставив її назад, і знову піднімав ─ тричі поспіль, наче застрягла плівка старого кінопроєктора.

─ Семене, ви в порядку? ─ запитала Оксана, заходячи.

─ Я... я просто хочу перевернути цей млинець, ─ пробурмотів він, витираючи піт. ─ Але мені здається, що я вже перевертав його хвилину тому. І він все ще сирий.

─ А я коли прокинулася, то побачила, як я сама вдяглася, пройшла повз мене, відкрила двері та вийшла з каюти, ─ поділилася Оксана.

─ Оце так. Відчуваю, що далі буде лише …─ він зробив паузу, підбираючи слова, бо казати «гірше», що було на думці, він не хотів, ─ цікавіше.

─ Так. Це цікава пригода. Це вже не просте дежавю. У нас дійсно є можливість вивчити феномен чорної діри. Тільки як це занотувати для людства, щоб вони це отримали?

─ Не хвилюйтеся, Оксано, людство не хвилюється за вас.

─ Думаю, ви маєте рацію, хоча це і сумно, ─ зітхнула вона.

─ Тільки сумувати не треба. Ви ще не знаєте, що вас на сніданок чекає.

─ Млинці? Здогадалася?

 ─ Не зовсім. Хоча млинці теж будуть. Ви зарано прийшли і трохи підгляділи, але невже ви думаєте, що я залишу всіх без креативного сніданку? ─ посміхнувся він.

Тут ложка впала на підлогу, трохи підскочила і зависла в повітрі.

─ А оце вже не добре, ─ зауважив Семен. ─ Нам ще не вистачало, щоб у штучній гравітації почалися збої.

─ Слухай, залізяко, ─ звернувся Семен до ложки, ─ якщо ти ще раз злетиш без дозволу, я тебе переплавлю на зубочистки. Ми в ергосфері, а не в цирку шапіто!

Він підняв ложку. Він підняв ложку. Він підняв ложку.

─ Семене, схоже, збої не лише в гравітації. Я побачила, як ви тричі підняли цю ложку.

─ Це я не контролюю. Але я зараз піду подивлюся систему, яку я ще можу контролювати, щоб ми не лишилися без штучної гравітації. Кухню я поки зачиняю. Потім всіх покличу.

Він вимкнув плиту і вони з Оксаною вийшли. Семен пішов по довгому коридору у технічний відсік. Оксана залишилася. Вона бачила як він йшов. Потім вона побачила, як він вже повертався, пройшов повз себе самого, який тільки направлявся у той бік, підійшов до кухні, відчинив двері і розтанув у повітрі.

─ Ну от, почалося. Я тепер бачу примари нас. Головне не збожеволіти до того, як ми дістанемося діри.

Капітан тим часом прокинувся і дивився як інший капітан, такий самий як він виходить з його душу. Він завмер.

«Все. Я збожеволів. Як мені тепер керувати кораблем?» ─ думав він і мовчки спостерігав як людина, схожа на нього, вдягнула синю форму і вийшла з каюти. А потім розчинилася у повітрі.

Він встав з ліжка. Він встав з ліжка. Він встав з ліжка.

─ Якесь дивне відчуття. Наче я вже вставав з ліжка.

Дмитро пішов у душ, але не встиг він ще відчинити кабінку, як вона сама відчинилася і звідки вийшов знову його двійник у рушнику, який пройшов повз нього, як і перший. Капітан мовчки спостерігав як той вдягнувся, вийшов із каюти і знову розчинився у повітрі.

─ Я не здоровий! Треба буде підійти до Оксани в медичний відсік. Треба перевірити голову. Я ж недієздатний вже, мабуть, ─ засміявся він кривою посмішкою.

Він вийшов у коридор і побачив як Оксана якраз повернула за ріг коридору і пішла у сторону де був медичний відсік. Капітан наздогнав її швидким кроком.

─ Оксано, я б хотів перевіритися, бо всі ці події на мене вплинули більше ніж я хотів.

Вона мовчки ввела код до медичного блоку… і розчинилася у повітрі.

Капітан від несподіванки відійшов назад і вдарився спиною об стінку.

─ Я вже не відрізняю реальність. Я мабуть сплю? Чи просто з’їхав з глузду? Але ж я не божевільний. Це мені все сниться. Треба просто прокинутися. Треба прокинутися. А як це зробити? ─ Капітан безпорадно почав дивитися із боку в бік, сподіваючись знайти якийсь вихід із ситуації.

Як переляканий сурікат, він стояв по струнці, озираючись навколо себе і вдивляючись у глиб коридора. Паніка і розгубленість з’явилися на колись спокійному обличчі.

Аркадій теж прокинувся, але підвівся не розплющуючи очей. Дійшов до душової кабінки, потроху протер очі і побачив силует, що мився.

─ Капітане, це ви? У вас душ зламався? ─ сонним голосом пробурмотів Аркадій.

─ Чи це ти, Семене?

─ Добре, почекаю. Якраз і прокинуся.

Він сів на ліжко. Він сів на ліжко. Він сів на ліжко.

─ Щось сьогодні не можу прокинутися. Дивно якось почуваюся. Наче це вже було. Дежавю.

─ Агов, напарнику! Я все розумію, але мені ж теж треба збиратися.

Він нарешті повністю відкрив очі, позіхнув і поглянув на душ. Силуету не було.