7.4

7.4

Олександр  зайшов у кімнату задоволений.

─ Ну, нарешті, сподіваюся Аркадій перестане мене у чомусь підозрювати.

Він зручно вмостився на ліжку, взяв щоденник, і уперше за весь час заповнював його з насолодою, а не від необхідності і заради поваги до капітана.

День 5.

Сьогодні неймовірний день. Я побачив льотчика-легенду! Виявляється, що наш Аркадій – це Гончий, про якого я чув на Землі. Я підозрюю, що його сюди відправили, бо хочуть звільнити місце для синочка поважної особи. Йому навіть не провели належних інструкцій перед стартом. А це значить, що інші члени екіпажу теж можуть тут бути через якісь свої неймовірні здібності. Або як я, допитливість, що комусь могла бути загрозою.

Я бачу, що команда дійсно чудова, вони професіонали. Я навіть не думав, що нам Оксана запропонує чотири варіанти як вижити в чорній дірі. Вона так впевнено казала, що я повірив. Хоча не все від нас залежить, але Семен навіть почав діяти, запропонував як те все втілити і дещо зробив. Я раніше думав, що то все химерні теорії, і не сприймав їх серйозно. Я змирився з неминучим. А зараз я вірю, що ми виживимо.

Він обійняв щоденник і так з ним і заснув з блаженною усмішкою на обличчі.

***

Аркадій теж зайшов до своєї каюти задоволений.

─ Виявляється, я зірка! Я – легенда! Це ж треба, я не знав.  А Олександр не такий вже поганий. Чого я на нього накинувся? Треба буде вибачитися за нагоди.

Цього дня він зробив наступні записи.

День 5.

Я сьогодні почуваюся розслабленим у доброму сенсі слова.  Я думав, що ми загинемо. А Оксана нам дала шляхи для порятунку. Я спочатку сприймав скептично. Але коли Семен підтримав її і навіть зробив захист кораблю, я почав вірити, що ми виживимо. Дякувати Богові, що ми не загинемо.

Він закрив щоденник і звернувся до Бога.

─ Боже, дякую, що ти мене почув і дав шанс на порятунок. Але, яка іронія долі, я не зможу виконати обіцяного. Мені не дають спокою слова Оксани, що якщо ми увійдемо у сферу чорної діри і якось зможемо повернутися то пройде стільки років, що моєї дружини давно вже не буде. Та я обіцяю, що якщо я опинюся в іншому світі і створю там сім’ю, то буду краще ставитися до дружини. Хоча мені боляче, що не побачу нашу дитину, яка носить моя дружина зараз…

Він замовк і витер невеличку сльозу, що скотилася по підборіддю.

─ Вибач мене, моя люба, що я не повернуся, і тобі самій доведеться ростити дитину.

─ Господи, ти не подумай, що я не радий. Я вдячний за можливість вижити. Допоможи нам надалі. Зроби мої руки міцними, щоб я зміг правильно скерувати корабель в разі потреби.

***

Семен зайшов настільки втомлений, що як тільки впав на ліжко, то відразу заснув. Через дві години прокинувся і пішов у душ, щоб зняти втому під струменем води і змити мастило з рук і обличчя, в які вимазався, копирсаючись у реакторі.

Потім взяв щоденник і зробив записи.

День 5.

Це неймовірний день. Сьогодні, щоправда перелякав зранку екіпаж. Вони злякалися мого неба і космічного простору за дверима. Але було трохи смішно з того. Оксана така чудова жінка, така вродлива, розумна. Коли вона десь біля мене я радію і починаю усміхатися. Сьогодні вона нам запропонували, як вижити. Дещо від мене залежне я втілив. Зараз я вже вірю в наше виживання. Головне, щоб нічого не зіпсувалося по наближенні до чорної діри. Але, думаю, ми ще поживимо.

Він закрив щоденник і заснув глибоким сном.

***

Оксана втомлена, але задоволена сиділа на ліжку. Її думки перенесли її до ранкового зоряного неба. Вона знову уявила це. Знову вдивлялася в очі Семена, а навколо була тиша, спокій і зірки.

Вона взяла щоденник і зробила записи.

День 5.

Я сьогодні вражена собою. Виявляється мозок починає активно працювати на порятунок в небезпечній ситуації. Вчора ми дізналися, що допомоги нам чекати нізвідки. А сьогодні, я зрозуміла, що ми – і є наша допомога. Я згадала способи, як вижити в чорній дірі, хоча сама раніше їх не брала до уваги. Але Семен показав, що все це не тільки теорії. Це можна утілити в життя, принаймні те, що від нас може залежати. В мене сьогодні нарешті з’явилася надія.

І ще… Я, здається, закохуюсь. Семен класний. Надійний, добрий, майстер на всі руки. А я лише думати умію і вираховувати.

Сьогодні дивилася за рослинами. Щось в них змінилося. Я хотіла це відмітити в щоденнику, але зараз чомусь не можу згадати, що саме я хотіла написати про них. Щось дивне коїться з мозком останнім часом. Може це вплив Чорної діри вже діє на нас. Завтра ми будемо ще ближче до аномалії. Передчуваю зміни у реальності. Але зараз не хочу про це думати.

 Перший раз за останні дні вона заснула посміхаючись.

***

Капітан Дмитро тримав перед собою щоденник і думав.

Я чомусь не можу нічого згадати про себе. Хто я? Що з моїм життям було раніше? Може Олександр правий і нас сюди «запросили» не просто так? Може мені навмисно стерли пам’ять вибірково. Хоча… Може, це я думаю, що я Дмитро. Може моє ім’я інше? А може це просто вплив аномалії, а люди тут ні до чого? Я не знаю що думати.