7.2

7.2

Після сніданку Семен підійшов до дослідниці.

─ Оксано, я тут думав над вашими словами. Може спробувати переналаштувати реактор, щоб він створював магнітне поле? Якщо все піде добре, ми отримаємо захисну «бульбашку». Якщо піде погано… ну, буде феєрверк.

─ Я думаю, це чудова ідея, Семене, ─ зраділа Оксана. ─ Якщо у вас це вийде, це нам допоможе.

─ Чудово, ─ буркнув Аркадій, збираючись виходити з кухні. ─ Тобто ми або виживемо, або станемо святковим салютом у космосі.

─ А я, ─ втрутилася Оксана, ─ розрахую траєкторію. Якщо діра виявиться обертовою, нам треба буде зайти під правильним кутом. А це вже ваша компетенція буде, Аркадію.

─ І що, ми будемо як акробати? ─ засміявся Семен. ─ «Корабель -Сальтонавт» виконує сальто навколо чорної діри!

 ─ Головне, щоб це було останнє наше сальто, а не фінальний номер, ─ спокійним тоном зазначив Капітан.

─ Добре, я займуся підготовкою і перепідключенням контурів. Частину енергії від реактора перенаправлю не на двигуни, а не генератори щитів. Це займе дві – три години, ─ констатував Семен. ─ А потім мені треба буде ваша допомога у розрахунках, Оксано. Треба буде вирахувати частоту коливань.

─ Так, звісно. Щити мають працювати не тільки від уламків, а й проти екзотичних частинок. Я допоможу вам підібрати частоту коливань. Якщо все вдасться, це може нам допомогти врятуватися. Хоча…

─ Хоча? ─ перепитав Капітан. ─ Ми маємо ще щось знати, Оксано?

─ Так. Я, думаю, маю вас попередити, ─ вона зробила паузу. ─ Коли ми перетнемо горизонт подій ми для зовнішнього спостерігача зупинимося в одній точці. Для нас час на кораблі йтиме, як і раніше. Але, якщо ми, наприклад, оминемо чорну діру і зможемо повернутися, то на землі пройдуть тисячі років. І коли ми повернемося, то вже не буде звичної нам Землі. Не буде наших родичів, друзів, знайомих…

На якісь секунди повисла гнітюча тиша.

─ Ну, хоч якась втішна новина. Не треба буде платити по кредиту, ─ засміявся нервово Аркадій і ковтнув слину, так, що звук ковтка відлунав у його вухах.

─ До речі, я піду до реактора надовго, ─ підійшов Семен до стола і почав готувати бутерброди, ─ це я візьму із собою. А це залишу вам, ─ він показав на продукти у контейнері та протягнув ключі від кухні Капітану.

─ Надовго? Ви ж казали на дві – три години? ─ запитав Олександр.

─ Ви не зрозуміли. Це лише перший процес, а саме охолодження, перемикання кабелів може зайняти стільки часу. А потім треба ввести частоту коливань для калібрування і протестувати все. Це може зайняти вісім – дванадцять годин.

─ Це реактор, ─ підтримала Семена поясненнями Оксана. ─ Не можна його залишати без догляду поки він переналаштовується. Треба слідкувати за приладами, якщо ми не хочемо стати феєрверком.

***

Технічний відсік знаходився в нижній частині корабля — вузький коридор із металевими стінами, що вібрували від роботи двигунів. У центрі — масивний циліндр реактора, обплетений кабелями та трубами, які світилися слабким блакитним світлом. Навколо нього — пульти керування, датчики й панелі з миготливими індикаторами. Повітря було тепле, з запахом озону й гарячого металу.

Семен зайшов у відсік, зняв куртку й кинув її на поручень.

 ─ Ну що, друже, ─ пробормотів він до реактора, ─ зараз ми з тобою будемо чаклувати. Спочатку відключення стандартних контурів. А перед цим треба знизити потужність.

Семен зняв рукавиці, глибоко вдихнув і пробурмотів:

─ Ну що, друже, зараз будемо робити операцію. Ти не хвилюйся, я лікар із золотими руками… ну, майже.

Він підійшов до пульта, ввів команду на поступове зменшення енергії. Реактор загудів нижче, світло в відсіку пригасло. Семен чекав хвилин двадцять, поки система охолоне.

 ─ От бачиш, навіть пацієнта треба заспокоїти перед операцією.

Він відкрив важкий кожух, відсунув панель. Усередині — десятки кабелів, товстих і тонких, з маркуванням. Семен нахилився, витягнув один, потім другий. ─ Так, це як витягати зуби. Тільки якщо переплутаю — пацієнт вибухне.

Він уважно звірив схему на планшеті, витягнув кілька кабелів і перепідключив їх так, щоб частина енергії йшла не на двигуни, а на генератори щитів. Коли вставив кабелі в нові гнізда, закрутив кріплення. Індикатори замиготіли червоним, але Семен лише хмикнув:

─ Не хвилюйся, це я так задумав.

Кожен рух займав хвилини, бо треба було перевірити тричі.

 ─ Якщо я переплутаю, то ми будемо не яйце в шкаралупі, а яєчня на сковорідці.

Він протер руки, і зв’язався через внутрішній комутатор.

─ Оксано, мені треба розрахунки для калібрування.

─ Я тебе погано чую. Я зараз скину тобі на планшет розрахунки, а ти одягни навушники. Двигун занадто гучний.

─ Зараз, ─ він бере навушники, закріплені біля моніторів і підключається до зв’язку.

─ Так значно краще. Я вже не чую такий шум, ─ обізвалася Оксана.

Семен у відсіку бурчить на реактор:

 ─ Ну що, друже, зараз ми тобі нову пісню задамо.

Він відкриває планшет із розрахунками Оксани.