Глава 7. День п’ятий.

Глава 7. День п’ятий.

7.1

Корабель все ближче й ближче наближався до горизонту подій, і хоча відстань ще була досить велика, але команда почала вже дещо відчувати.

Оксана відкрила каюту і тільки хотіла вийти у коридор, як побачила, що навколо чорна темрява нічного неба і зірки під ногами. Вона машинально відскочила і закричала від несподіванки.

─  Що тут відбувається? Я сплю ще?

На крик прибіг Семен.

─ Вибач, зараз приберу, ─  він стукнув по клавіші монітору, який був повішений на стіні і голограма зоряного неба зникла.

 ─ Що це було? ─  запитала Оксана, переводячи дихання.

─  Я просто розважаюся так. Поки всі спали я увімкнув собі голограму космосу по коридору і на кухні, щоб уявляти себе вже в іншому вимірі.

─ Оце у вас і розваги, Семене. Ви мене налякали. Я вже думала, що лечу у космосі. Або ще сплю і мені сниться жахіття, що я падаю у чорну діру з кавоваркою.

─ З кавоваркою?

─ Та був в мене сон такий. І я його наче вдруге побачила. Хоча чарівне було небо. Ану, увімкніть ще.

Семен ввімкнув знову голограму і вони обоє поринули в космічну субстанцію.

─ Цікаві у вас сни. Тепер я зрозумів, чому в нас кава швидко закінчується. Це ви її у відкритому космосі п’єте вночі, ─ засміявся Семен та ніжно торкнувся її плеча. ─ Не хвилюйтеся, я не видам вас.

─ Знову жартуєте? ─ поглянула вона в його карі, глибокі очі, які виблискували від вогників на кораблі, що трохи підсвітлювали темряву.

Вони стояли посеред зоряного космічного простору в безмірній тиші. Оксана відчула такий спокій. Цей чоловік просто заворожував своєю усмішкою, добротою, гумором і неймовірним спокоєм, який від нього йшов. Він наче герой рятівник, що прийшов витягти всіх із халепи, навіть будучи сам у пасці металевої машини і космічної загрози.

─ Який же ви красивий у цьому сяйві із зірок, ─ майнуло в думках Оксани і вона повторила це пошепки.

Він почув.

─ Дякую, ─ його усмішка розтяглася по всьому обличчю, як у Чеширського кота, чи кота, що натрапив на сметану і ошалів від задоволення. ─ Ви теж неймовірна і дуже вродлива.

─ Дякую. І, знаєте, в мене таке дивне відчуття, що я вже це бачила і чула ці слова від вас.

─ Коли?

─ Ніколи. Незважайте. Мабуть, дежавю.

 Семен раптом різко прибрав руку з її плеча. Його посмішка зникла, обличчя зблідло під синім сяйвом голограми.

─ Дежавю? ─ тихо перепитав він, дивлячись кудись крізь неї. ─ Оксано, я... я щойно відчув те саме. Неначе я це пам’ятаю, та наче я це зараз роблю вдруге.

Вони стояли посеред зоряного космічного простору в безмірній тиші, але тепер ця тиша стала тиснути на вуха. Оксана відчула, як спокій миттєво змінився крижаним тваринним страхом.

─ Гравітаційне уповільнення часу, ─ прошепотіла вона, і її голос затремтів. ─ Ми ще не перетнули горизонт, але простір навколо вже викривлений настільки, що світлові ехо наших власних рухів можуть повертатися до нас. Ми бачимо і чуємо не тіні минулого, ми бачимо тіні себе, які вже зробили цей крок.

─ Тобто, часова петля? ─ голосом, позбавленим емоцій, запитав Семен.

─ Поки що просто збій сприйняття. Але це означає, що ми можемо бути набагато ближче, ніж показують прилади.

─ Не хвилюйтеся, Оксано, ми впораємося. В нас чудова команда. Треба подумати як захистити корабель.

«Який же він сміливий і впевнений у собі чоловік, ─ подумала Оксана, посміхаючись і ще вдивляючись в його очі, ─ він, мабуть, боїться не менше нас всіх, хоча може не розуміти всього, що нас чекає. Я не маю права здаватися. Я маю заспокоїти команду і розкажу їм про шляхи, як ми можемо вижити в чорній дірі, навіть, якщо не вірю до кінця, що в нас вийде. Він зараз дав мені надію. Я хочу дати надію всім».

Але тут почувся шурхіт, відчинилися двері іншої каюти.

─ Що це? ─ вигукнув Аркадій і закрив двері, які щойно відчинив.

─ О! Ще один, ─ посміхнувся Семен. ─ Піду його заспокою.

Поки Семен вимкнув голограму і пішов до Аркадія, Оксана скористалася можливістю і першою побігла до туалету.

─ Встигла! ─ видихнула вона, закрившись зсередини.

***

Коли всі зібралися на кухні Семен урочисто зробив оголошення.

─ Сьогодні у нас важливий день. Ми офіційно скоро станемо локшиною, тому на сніданок сьогодні буде локшина, як символ нас. А також салат «Космічне зіткнення». Салат з помідорів, кукурудзи, листків салату, капусти. Тож прощу до столу.

─ Семене, ти вважаєш це смішним? ─ запитав пілот.

─ Ні, Аркадію, я вважаю, що це смачно. Скуштуй.

─ На вигляд наче непогано. Головне, що не чорне. Це вже щось, ─ зауважив Капітан.

─ Хоча гумор все одно чорний, ─ додав Аркадій.

─ Я тут подумала, обміркувала і визначила, що в нас є чотири можливі сценарії вижити в чорні дірі, і не стати спагеті, ─ серйозним тоном вимовила Оксана.