6.4

6.4.

Олександр зайшов до своєї каюти і намагався охопити події дня.

«Ну от, Аркадій мені точно не довіряє, ─ думав офіцер зв’язку, ─ Він сьогодні накинувся на мене й почав трясти. Чомусь він думає, що я хочу зайняти його місце».

Він зняв резинку для волосся і розпустив свій маленький хвостик. Волосся впало майже на плечі.

Олександр ходив по кімнаті, як худий лев по клітці, що хоче врятуватися, але не знає як.

Це ж не та команда. Я не можу помилятися. Я бачив їх один раз два місяці тому. Це не вони. Хто ці люди? Що стало з тими? Що відбувається? Чи можу я тут комусь довіряти?

Знову метання по кімнаті.

Про що я думаю взагалі? Ми скоро всі перестанемо існувати. Ніколи б не подумав, що закінчу своє життя перетворившись на спагеті. Я завжди мріяв побувати у космосі, але не такою ціною.

Він сів на ліжко і узявся за голову. Здавалося, голова зараз вибухне від роздумів і питань, як якась зірка, що вирішила перетворитися в чорну діру.

Нарешті він взяв щоденник і зробив запис.

День 4.

Продовжую підбирати код. Поки результатів нема.

Аркадій став агресивний. Підозрює мене в чомусь. Мабуть так в нього проявляється стрес. Капітан тримається спокійно, розмовляє, як людина. Виявляється, він навіть хотів зарахувати мене у члени команди. Несподівано. Хоча мене не покидає думка, що це не та команда, що мала б летіти. Хоча вже байдуже. В нас залишилося три дні.                                                                                            

***

Аркадій сидів на ліжку стискаючи кулаки. Сон не йшов йому, бо кров була сповнена адреналіну від люті, яку він не міг побороти. Інколи він вставав і бив кулаком об іншу руку.

Який же слизький тип цей Олександр. Капітан його захищає. А може вони в змові? Про що? Вони ж не викинуть мене у космос? Навіщо? Я не потрібний? Вони хочуть зберегти продукти? Але Семен казав, що продуктів вистачить. А якщо ми зникнемо у чорній дірі, то навіщо нам продукти? Ми самі станемо продуктами. Схоже, розум мене вже покидає. Спокійно, Аркадію.

Він взяв щоденник і зробив записи.

День 4.

На симуляторі відпрацьовую маневри. Позитивних результатів нема. Але я вже знаю, як точно не працює.

Олександр мене насторожує. Він вже зайняв моє місце, капітан йому довіряє. Він занадто спокійний, відсторонений. У мене виникають думки, що може це якийсь розіграш. Може ми беремо участь у якомусь психологічному експерименті. І тому він спокійний, бо з нами нічого не трапиться. А може він просто відморожений.

Хоча, сьогодні капітану було зле. І так підозрюю, що через негативні новини від центру. Нас кинули. Тому, скоріш за все, та ситуація в який ми опинилися, правда. Може, я несправедливий до Олександра. Але мені все одно хочеться дати йому по пиці.

Шкода дружину. Може це мені розплата, що я погано з нею поводився?

Господи, якщо я виживу, я обіцяю, що змінюся.     

Він закрив щоденник і витяг з під сорочки маленький хрестик.

«Господи, давай домовимося, ти мене врятуєш, а я змінюся. Я кину цей космос і буду більше присвячувати часу сім’ї. Краще буду пілотом на літаку, як і раніше. Так безпечніше. Там точно нема чорних дір, ─ намагався він домовитися з Богом, ─  дай нам шанс вижити».

***

Семен прийшов у каюту, ввімкнув одну із панелей і голосом скомандував:

─ Покажи зоряне небо.

На екрані з’явилося зоряне небо.

─ Створи голограму мені на всю кімнату.

 Кімната перетворилася на частинку космосу, де зірки мирно собі існували у своїй реальності, не здогадуючись, що за ними хтось спостерігає. Посеред цього клаптика космосу стояло ліжко, де Семен лежав і насолоджувався зоряними видами.

─ Яка ж краса! ─ вигукнув він, розглядаючи зоряне небо у каюті, з блаженною посмішкою на все обличчя.

Він взяв щоденник і зробив записи.

День 4.

Підтримую корабель у належному стані, слідкую за двигунами, технікою. Корабель у повній готовності.

Сьогодні нам стало відомо, що ми, таки дістанемося Чорної діри. В мене з’явиться можливість побачити її із середини. Це буде такий безцінний досвід. Я відчуваю спокій. Я прийняв неминуче, тому хочу провести ці дні максимально класно. Зараз ввімкнув проекцію зоряного неба. Чудове відчуття. Може колись зроблять можливість бачити так само, що у середині чорної діри. Може це ми станемо першовідкривачами цього феномену. Якщо Оксана права, то ми не загинемо. А якщо ні, то я можу похвалитися, що помер у чорній дірі, у космосі, а не просто на Землі, як звичайна людина.

Відчув сьогодні, що мені не приємно було, коли побачив Оксану разом з Капітаном. Але, здається вона просто повідомила його про відповідь.

***