6.2

6.2

Після сніданку всі розійшлися по своїм справам в доброму гуморі. Капітан зайшов до своєї каюти і перевірив свій ноут. Повідомлення світилося, як коштовний острівець надії, загорнутий у звичайну обгортку, яку він обережно розгорнув.

«Шановний Капітане, Дмитро, дякуємо вам про сумлінну роботу і своєчасне повідомлення про зміни на борту. Ми прийняли до уваги інформацію про нову людину, але зарахувати його як члена команди ми не можемо, так як за офіційними даними, які відомі загалу через пресу, команда налічує чотири особи. Проте ми сповістимо всіх причетних, щоб уникнути хвилювання і щоб його не вважали безвісті зниклим. Стосовно координат, то вони правильні. Ваша місія ─  дослідити об’єкт саме за цими координатами. І так як серед вас зараз офіцер зв’язку, то у разі виникнення змін маршруту, ми сповістимо його. Бажаємо щасливої місії.»

Капітан дивився на це повідомлення і відмовлявся вірити. Ці рядки з центру були холодні, як метал, і різали його душу гостріше за ніж. Він ще двічі перечитав відповідь, сподіваючись, що може щось не зрозумів, може там з’явиться нова інформація. Але ні. Остання надія пішла коту під хвіст.

«Що я скажу команді? Як мені їм це повідомити? Нам пишуть прямим тестом, що координати правильні. Ще й бажають успіху. Це знущання,─ думав він, і відчув як підвищився тиск, ─ Я командир, що веде людей на загибель».

Капітан різко встав, але в голові запаморочилось, він не втримав рівновагу і впав на підлогу, де його і знайшов Семен через деякий час.

─ Оксано, хутчіш! Тут Капітану зле! ─ закричав він, впевнившись, що пульс ще є.

Дослідниця, і за сумісництвом лікар корабля, прибігла, кинувши друкування.

─ Капітане, ви мене чуєте? ─ запитала вона, але відповіді не було.

─ Семене, віднесіть його, будь ласка, у медичний блок, ─ попрохала вона.

─ Дякую, що ви про мене так добре думаєте, але я, мабуть, сам не впораюся, ─ почав піднімати він Дмитра, ─ Покличте Аркадія на допомогу.

─ Але він на симуляторі. Може краще Олександра?

─ А ви його бачили? Він такий худий, як шпалера, що швидше зламається навпіл, а потім його ще лікувати доведеться.

Оксана покликала Аркадія, і поки вони з Семеном витягали Капітана з каюти і понесли коридором, вона звернула увагу на екран відкритого ноуту і прочитала повідомлення.

─ Ось у чому справа! ─ вигукнула вона, закрила ноут і побігла до медичного блоку.

Медичний блок являв собою стерильне, світле приміщення без гострих кутів, оснащене сучасним обладнанням для хірургії та діагностики.

Капітан відкрив очі. Біля нього сиділа Оксана.

─ Ну от, ви прийшли до тями. Це добре. У вас була тахікардія та нічого серйозного взагалом. Це більше від стресу. А в нашій ситуації ─ це нормально.

─ В нашій ситуації я б волів не приходити до тями. Через пару днів все одно станемо локшиною чи космічним млинцем.

─ І ви втратили б нагоду зробити записи для нащадків? ─ посміхнулась вона.

─ А-а-а. Як казав Семен, записи локшини для наступної локшини? ─ засміявся він і спробував піднятися з ліжка.

─ Я думаю, ви перенервували не через те, що ми і так знаємо, ─ подивилася вона на нього уважно. ─ Ви отримали повідомлення.

Капітан мовчки подивився на Оксану і зрозумів, що їй вже все відомо.

─ Я бачила повідомлення, що вам надійшло. Семен знайшов вас непритомного у вашій каюті і, поки вони з Аркадієм вас піднімали, я побачила відкритий ноут і прочитала, ─ спокійно продовжила вона.

─ Може це і на краще. Бо я не знав як вам всім про це сказати, ─ зізнався Капітан. ─ І що ви думаєте про це?

─ Ну що ж, навіть Чорна діра має свій відділ кадрів.

─ Жартуєте? ─ посміхнувся Капітан.

─ А що нам залишається. Чорна діра нас явно запрошує. Навіть з керівництвом домовилася. Якщо в неї такі зв’язки, то велика вірогідність, що там дійсно якісь розумні виміри існують.

─ Ви вважаєте, що десь існує вимір, в якому хтось може керувати іншими людьми іншого простору? ─ підняв здивовано брови Капітан.

─ Я не можу знати це напевне, але, думаю, ми всі це скоро дізнаємося.

─ Сподіваюся, що створіння, які ми зустрінемо, будуть миролюбні і не побажають розкласти нас на атоми заради досліджень, ─ поділився своїми побоюваннями Дмитро.

─ Уявляю міжгалактичні заголовки: «Вони пройшли крізь Чорну діру, щоб загинути у лапах науки», або «Чорна діра не вбиває, вбиває те, що за нею».

─ Або «Синдром вижившего», ─ підхопив Капітан.

─ Схоплюєте все на льоту, ─ засміялася Оксана, дивлячись у його сіро-зелені очі.