Глава 6. День четвертий.

Глава 6. День четвертий.

6.1

Оксана крутилася всю ніч, наче вуж на сковорідці. Їй снилося як приходить повідомлення, а там пустий аркуш. Вона кричить від жаху уві сні, але не прокидається. Вона біжить коридорами корабля, спотикається і падає… падає… летить у прірву. Мимо пролітає кавоварка. За нею летить капітан і кричить: «дайте мені її натиснути ─ і ми перенесемося у інші координати». «Що за маячня?» ─ думає вона уві сні.

Знову приходить повідомлення. Вона його відкриває. А там написано: «Вітаємо, ви виграли тур у Чорну діру. Пригощайтеся піцою». «Який тур? Це нісенітниці», ─ крутиться вона у ліжку і нарешті прокидається.

Вона відкрила очі, а серце калатає як несамовите, дихання пришвидшене і важке, наче вона бігла за поїздом.

─ Я жива, ─ промайнула перша думка. ─ Оце вже добре. Тепер точно нікуди не дінуся від піци Семена.

Вона засміялася трохи нервовим сміхом разом зі сльозами на очах.

─ Повідомлення! ─ підхопилася вона і відкрила ноут.

─ Поки нема відповіді. Відповіді нема…Але це ж поки відповіді нема. Вона буде пізніше, ─ засміялася вона і пішла в душ.

Прохолодна вода трохи привела її до тями.

Вона трохи заспокоїлася, вдяглася і знову відкрила ноут.

─ Що це? Не може бути? Новий лист? ─ від хвилювання у неї затряслися пальці.

«Це може наш порятунок… Або шлях у вічність…» ─ думала вона не наважуючись відкрити повідомлення. Серце калатало, як навіжене, і вже ладне було вистрибнути із грудей. І вона… відкрила.

«Вітаємо! Ваше повідомлення отримано і відправлено керівнику. Крім того, ви не маєте необхідних повноважень і необхідного доступу до такого виду інформації. Більш детальну відповідь буде направлено Капітану корабля. В подальшому, просили б вас зберігати субординацію у відповідності до інструкції».

─ Що? Немає компетенції? Ми можемо загинути, а вони торочать про інструкції? ─ почала дратуватися вона, але потім зробила глибокий вдих і видих.

─ Але це вже щось. Нам відповіли. Може капітану надішлють відповідь. Виходить в нас є шанс вижити, тільки якщо всі форми правильно заповнимо. Бюрократія.

Вона вийшла і пішла до каюти капітана.

Капітан вже був вдягнений, коли вона постукала до його каюти і він дозволив увійти.

─ Капітане, я отримала відповідь, ─ застрягла в дверях Оксана.

З її погляду він зрозумів, що поки що радіти рано.

─ Зачиніть двері. Що там надійшло?

─ Мені офіційно повідомили, що я не компетентна, щоб отримувати від них відповідь. Але обіцяли, що нададуть її вам. Хоча я боюся, що за інструкцією може вони будуть ще від вас чекати запиту. Тоді це ще час. І це вже буде марно. Бо лист йтиме в одну сторону тільки чотири дні. І назад стільки ж. Він до Землі не встигне дійти, як нас…

─ Не стане видно на радарі? ─ продовжив її фразу Капітан. ─ Не хвилюйтеся. Я робив запит. Скоріше сповіщення про те, що на борту в нас з’явилася ще одна людина, і що ми виявили невідповідність координат початково заданому маршруту місії.

─ Це вже краще. Отже, надія ще є.

Капітан відкрив свій ноут.

─ Зараз перевірю, може, мені прийшло повідомлення, ─ він передивився пошту, ─ Ні, поки нічого нема.

Тут постукав Семен і покликав до сніданку.

Коли Дмитро і Оксана ввійшли на кухню, всі їх вже чекали.

─ У нас є новини, ─ повідомив Капітан, ─ Оксана щойно сповістила, що їй надіслали відповідь.

Всі завмерли в очікуванні. Дослідниця переказала зміст сповіщення.

─ Добре, що хоч не попросили заповнити анкету: «Чому ви хочете вижити?» ─ пожартував Семен. ─ Кляті бюрократи.

─ Капітане, а вам вони щось прислали? ─ запитав пілот.

─ Ні, Аркадію. Поки що ні. Як тільки щось надішлють, я вас повідомлю.

─ Знаючи цю бюрократію, не здивуюся, якщо вони скажуть Капітану, що відповідати на таке питання не у їхній компетенції, ─ висловився знову Семен.

─ А це вже не смішно, ─ зауважив Аркадій.

─ А я і не сміюся,─ відповів Семен.

─ Та годі вам, люди, нам відповіли. Отже, наше повідомлення дійшло. Скоро має прийти інше по суті. І будемо сподіватися, воно вирішить нашу проблему, ─ намагалася підняти дух команди Оксана.

─ Дійсно, це треба відсвяткувати. У мене й піца доречна, ─ потер руки Семен.

─ А де ж вона? ─ запитав Капітан.

─ У духовці. Я ж не міг дозволити, щоб вона охолола, поки ви всі зберетеся, ─ пішов Семен діставати піцу.

Коли він її дістав, всі аж завмерли, роздивляючись те, що було перед ними. Це була величезна піца, чорного кольору. Зверху на ній були викладені світлі смуги у вигляді спіралі, між якими були чітко видні кільця помідорів, цілі помідорки чері, а шматки м’яса і порізаної ковбаси губилися у чорному фоні.

─ Що це? ─ запитала команда майже разом.

─ Це «Галактична піца». Вона цілком їстівна. Це сирні джгути у вигляді спіралей, що нагадують галактику. В тісто я додав активоване вугілля для кольору. Отож, вона ще й корисна від цього. Помідорки чері – символізують планети, різані помідори – як скупчення туманностей, а подрібнена ковбаса і шматки м’яса, як символ інших об’єктів, уламків, комет, метеоритів. Ну, як вам подобається? ─ посміхався Семен, явно собою задоволений.

─ Це грандіозно! ─ вигукнув Капітан.

─ Якщо це й їстівне, а не підгоріле, то я буду радий таке скуштувати, ─ повідомив Аркадій.

─ Не хвилюйся, якщо тобі не сподобається, ми просто викинемо її у чорну діру. Вона все з’їсть,─ запевнив його Семен.

─ Я уявляю, як Чорна діра побачить цю піцу, подумає, що це якась галактика на неї суне, злякається і само знищиться, ото сміху буде. Особливо у штабі, ─ засміявся Аркадій і всі його підхопили.