5.2

5.2.

Оксана вже вийшла з душу, коли Семен постукав і сповістив про сніданок.

Вдягнувшись, вона попрямувала на кухню. На ній був світло-сірий комбінезон з блакитними вставками, зручний і функціональний, з безліччю кишень для сенсорів і портативних аналізаторів. На руках – кріплення для датчиків. На поясі – магнітні застібки для інструментів. М’яке взуття з липучками, щоб фіксуватися на поручнях. Костюм був адаптований для дослідів, які вона робила у відсіку з невагомістю. Тонкі рукавички з антиковзним покриттям, для роботи з контейнерами вона взяла із собою і тримала у руках.

Коли вона зайшла на кухню, то нікого не було. На столі стояла миска з млинцями. У кружках була насипана кава з цукром. Але окропом не залита, щоб не охолола передчасно.

─ Це ж треба млинці сьогодні, ─ не встигла вона це промовити, як до кухні зайшов Аркадій.

─ А де всі?

─ Та я сама тільки зайшла. Я думала Капітан з тобою в тренажерному залі.

─ Ні. Я сьогодні ще натренуюся. В усіх сенсах цього слова.

Тут зайшов Дмитро. Погляд його був задумливий і стурбований.

─ А ось і Капітан. Легкий на згадку. Ми тільки но про вас згадували, ─ звернувся Аркадій.

─ Сподіваюся добрим словом? ─ посміхнувся Дмитро, взяв чашки і почав їх наповнювати окропом.

─ Що ви робите? ─ запитав Аркадій.

─ Хіба не бачите, наповнюю каву окропом.

─ Але ж у кавомашині уже заварена кава має бути, ─ пояснив обережно Аркадій і поглянув на Оксану, наче шукаючи підтримки.

─ Добре, ви мене піймали. Я не вмію користуватися цією машиною. Я знаю, як її увімкнути, щоб вона зробила окроп. Тільки Семену не кажіть. Не хочу впасти в його очах через це. На цій кавоварці стільки кнопок, мабуть, більше ніж у мене на робочій панелі. Натисну ще не  туди і полетіти можемо в іншу сторону.

─ А нам би це не завадило – полетіти не туди, куди летимо, ─ зауважив Аркадій. ─ Ви б нас врятували.

─ Було б класно, врятуватися завдяки кавоварці, ─ підхопила Оксана і всі засміялися.

Тут Семен зайшов з посмішкою.

─ Смієтеся і без мене? Ну, що, всі зібралися? Як же ж тут у вас смачно пахне. Сам Капітан нам сьогодні готував.

─ Так це капітан готував? Тепер все зрозуміло, ─ видихнула Оксана. ─ А я думаю, чого він нам каву наливає. Якось не звично.

─ А що такого. Я такий же член команди, як і кожен із вас. Семен теж може відпочити. Він нам не слуга. Він дбав про нас. Я сьогодні вирішив і йому і всім зробити приємне.

─ Так сьогодні млинці. І головне ніякої чорної діри на сніданок. Я правильно зрозумів? ─ поцікавився Семен.

─ Семен, це не через ваші кулінарні здібності, не хвилюйтеся, ─ заспокоїв його Капітан. ─ Ви чудово готуєте. Навіть, якщо виглядає креативно.

─ От і добре. Тоді ви не відмовитеся, якщо я вам потім піцу приготую.

─ Піца звучить безпечно, ─ констатував Капітан.

─ Але знаючи Семена, він нам може і в піці влаштувати сюрприз, ─ засміявся Аркадій. ─ То я б з його піцою не розслаблявся.

─ Не хвилюйся, після моєї піци ти точно виживеш. Ти нам ще потрібен, ─ засміявся Семен і подув трохи на свою каву.

Тут зайшов Олександр. Вигляд у нього був пом’ятий, волосся трохи скуйовджене.

─ А ось і останній член нашої команди! Проходьте! Ми на вас чекали, ─ запросив його Капітан.

─ Член команди? ─ перепитав він.

─ Так, звичайно. Ви ж з нами летите в одному напрямку, в одному кораблі і намагаєтеся нам допомогти. Ви вже член нашої команди. Чи ви проти? ─ пояснив Капітан.

─ Ні. Не проти. Це така честь для мене. Я навіть не сподівався такого звання. Я радий бути членом вашої команди. ─ потім він ненадовго замовк. ─ Навіть якщо це звання на кілька днів.

─ Навіть не думайте. Ви наша команда. Ми команда – це про нас всіх. Ми зранку збираємося на сніданок. Вдень у нас повноцінній обід. А ввечері легкий перекус. Після сніданку всі йдуть займатися своїми справами, тому краще його не пропускати, бо кухня потім зачиняється до обіду. Всі запаси контролює Семен. Він в нас щось на кшталт завгоспу. На всі руки майстер.

─ Я зрозумів. Вибачте за запізнення.

─ Все добре. Не переймайтеся. Я мав відразу вам це сказати. Я сам це проґавив. ─ зізнався Капітан.

─ А що там стосовно відповіді, Оксано? ─ звернувся до неї Семен.

─ Поки нічого. Ми відправляли повідомлення пізно ввечері першого дня. Майже день пройшов. При швидкості світла наше повідомлення прибуде на Землю через день. Поки вони його розглянуть, це займе час. Потім день буде йти до нас. При цьому не забувайте, що ми продовжуємо рухатися. Тому сьогодні ввечері маленька ймовірність, що ми щось отримаємо. А от завтра вже більше можна чекати відповіді.

─ От і добре. Значить, в нас ще є цілий день надії щонайменше. Можна ще помріяти, як Аркадій стане президентом, Оксана стане директоркою міжгалактичної газети, а я мабуть, відкрию свою майстерню. Звісно, якщо планета чи світ де ми опинимося будуть нормальні. І витримають наш розмах. ─ засміявся Семен.