Глава 5. День третій.

Глава 5. День третій.

5.1

Семен прокинувся з важким відчуттям на душі. Це не було відчуття, що смерть наближається. Ні. Це було щось інше. Він почув дивні звуки, що лунали з коридору. В нього був добрий слух. Він за цокотом механізмів міг зрозуміти несправності. Але це був інший звук. Хтось наче порався на кухні. Хоча він був відповідальний за кухонний блок.

«Хто там може нишпорити? ─ подумав він, ─ Може, новенький встав надто рано і пішов без дозволу? Якщо це він, то треба буде йому пояснити правила і що тут у космосі навіть чайник має інструкцію на двісті сторінок. А якщо не він? Сподіваюся, в нас не буде ще сюрпризів і нових людей. А якщо це прибульці? В мене ж нема чим їх годувати».

Семен вдягся нашвидкоруч, взяв великий розвідний ключ, який мав бути використаний для захисту у разі чого, і пішов у бік кухні. Тихими кроками він наблизився до дверей і обережно заглянув.

Капітан стояв одягнений у форму з надітим поверх фартухом. У мисці він перемішував ложкою тісто. На вогні стояла сковорідка і прогрівалася.

─ Ось, хто тут шурудить? ─ зненацька вигукнув інженер-механік.

Капітан від несподіванки впустив ложку і схопився за серце. Ложка впала на підлогу забризкавши її тістом.

─ Семене, це ти? Налякав.

─ Що ви тут робите, Капітане? Не сподівався вас тут побачити, ─ почухав голову ключем механік.

─ Та, ось, хотів тобі зробити приємність. Ми ж команда. Ти не маєш один за нас турбуватися. Сьогодні я хотів, приготувати сніданок, ─ присів він, щоб підняти ложку і помити її. ─ Команда ж має снідати навіть перед зустріччю з чорною дірою.

─ Я зворушений. Але ж це не личить вашому рангу.

─ Семене, ранги – на роботі. Ми зараз вже як сім’я. Можливо ми останні люди, яких побачимо….

Він осікся і замовк не продовжуючи речення.

─ Ви хотіли сказати, що ми останні люди, яких побачимо перед смертю?

Капітан не відповів. Він мовчки поклав млинець за млинцем на пательню і прикрутив вогонь.

─ Семене, як ви думаєте, а що таке смерть? ─ порушив паузу Капітан.

─ Це коли кавоварка остаточно ламається, ─ відповів він , не задумуючись. ─ А якщо серйозно, то я не думав про це. Мені є чим займатися. Такі питання хвилюють людей, кому немає що робити. Ось і лізе дурне в голову. А в мене двигуни, гайки, креативні страви.

─ Хмм. Ви дійсно так вважаєте?

─ Ніхто не знає, що чекає після смерті. Є тільки припущення. Мені ніколи про таке думати. Я завжди при справі.

─ Тому ви такий спокійний і жартуєте постійно? Щоб не думати? ─ запитав Капітан і на деякий час в кухні запанувала тиша. Чутно було тільки шкварчання олії на сковорідці, де смажилися млинці.

─ А що ви думаєте про смерть, Капітане? Думаєте ми таки помремо? В нас немає шансів?

─ Думаю, що смерті як такої немає. Ми просто змінимо форму існування. А стосовно шансів, то вони завжди є. Оксана ж сказала нам, що ми маємо можливість потрапити в інший вимір. Отож, ми або станемо енергією, або, може, станемо млинцями в паралельному всесвіті.

─ Ну, якщо ми станемо млинцями, тоді я спокійний. Головне, щоб не підгорілими. А ще ми чекаємо, що сьогодні нам центр змінить дані. І все обійдеться. ─ вирішив завершити цю тему Семен.

─ Так, ви маєте рацію. Ми всі на це чекаємо. Семен, скажіть, а ви завжди із собою на кухню берете розвідний ключ?

─ Та ні. Я просто взяв на всякий випадок. Почув, що хтось нишпорить.

─ Ви тут очікували побачити прибульців? Зізнайтеся, ─ засміявся завжди стриманий Капітан.

─ Та ні. Просто…

Капітан підійшов до Семен і поклав йому руку на плече.

─ Я все розумію. Ми в ситуації, яка може викликати хвилювання, нелогічні вчинки, нав’язливі думки. Якщо у вас буде бажання поговорити, то я завжди до ваших послуг. Це також моя робота ─ слідкувати за психологічним станом команди. Тому звертайтеся, коли треба.

─ Дякую, Капітане.

─ А зараз йдіть приводьте себе до ладу і кличте інших. Через п’ятнадцять хвилин сніданок буде готовий, ─ звернувся він до інженера-механіка і увімкнув кавоварку.

Семен пройшовся по каютах і постукав кожному. Оксана і Аркадій вигукнули, що вже збираються. Олександр мовчав. Семен тихенько причинив двері його каюти, щоб зрозуміти чи все гаразд, за інструкцією. Офіцер зв’язку спав.

Семен повернувся на кухню.

─ Капітане. Я сповістив інших. А от Олександр ще спить. Я поки не став його будити. Він все-таки не є офіційним членом команди. Тому, думаю, не зобов’язаний прокидатися за розкладом. Я не певен чи знає він правила.

─ Добре. Не хвилюйся. Я сам цим займуся. Це моя функція - адаптація нових людей на борту.

─ Добре, тоді я у душ і приєднаюся до вас.

─ Звісно, будемо чекати.

Капітан поставив на стіл миску із млинцями, зняв фартух і пішов до каюти Олександра.