Глава 3. День перший польоту.

Глава 3. День перший польоту.

3.1

─ Як ви думаєте, що там капітан із Семеном знайдуть? ─ запитав Аркадій, кинувши обережний погляд на Оксану.

─ Сподіваюся, що не прибульця. Хоча, може, ми наостанок ще іншу цивілізацію побачимо. І, може, вони прийшли нас урятувати, ─ не відводячи від монітору очі, відповіла вона.

─ Ви дійсно в це вірите? ─ пирхнув пілот.

─ Я вірю, що ми знайдемо рішення і виживемо, ─ відірвала погляд від монітора Оксана, поглянувши у бік Аркадія на декілька секунд.

─ От і чудово. Тож ми можемо не хвилюватися? Ви все вирішите? У вас із чорною дірою прямий зв’язок? ─ посміявся Аркадій.

─ Можливо, ─ відчеканила спокійним тоном Оксана, знову не відриваючись від монітору. Її пальці швидко бігали клавішами, наче жили самі по собі. Вони знали, де яка літера без нагадування, навмання. Вона наче грала на піаніно добре вивчену мелодію.

─ А що ви там усе так друкуєте? Ми ж ще нічого не досліджуємо.

─ Пишу інструкцію з виживання у Чорній дірі для чайників, ─ відповіла тим самим серйозним тоном дослідниця, але кутики її губ піднялися у посмішці.

─ Ви смієтеся? Смішно. ─ посміхнувся Аркадій. ─ А серйозно? Що ви зараз досліджуєте? Чи це таємниця?

─ Може й таємниця.

─ Мені якось не по собі. Я почуваюся мавпочкою, яка бере участь у якомусь експерименті. Ви спостерігаєте й щось пишете.

─ Добре. Скажу. Я відправила повідомлення на Землю, у центр зв’язку. Ми ще знаходимося у тому просторі і на тій відстані, що це ще можна зробити. Сподіваюся вони встигнуть змінити координати вчасно.

─ А що так можна було?

─ Так. Ви ніколи не користувалися цією функцією?

─ Тобто я міг це сам зробити?

─ Так. Я просто подумала, що у вас, мабуть, важливіші справи, або шок. Тому зробили це за вас. Як ви слушно зауважили в мене ще небагато справ для досліджень, тому знайшла на це час, ─ холодно і спокійно відповіла Оксана.

Від тих слів у пілота аж спітніли долоні. «От я телепень, ─ подумав він, ─ Я облажався. Паніку створив. І ще й не знав, що можна було звернутися на Землю. Сподіваюся вони не дізнаються…»

Гнітюча тиша повисла на деякий час.

─ Ну, що там відповіли із Землі? ─ нарешті наважився запитати пілот.

─ Поки що нічого. Сигнал летітиме день, потім, поки вони його отримають, змінять координати, і ще день назад. Отже, ми тільки на третій день отримаємо відповідь.

─ Фух! Мені аж полегшало. Ви думаєте, це була просто помилка?

─ Можливо. Скоріш за все вони вирахували цю Чорну діру, але внесли неправильно. Ми мали б її обійти, а нас скерували туди.

─ Отак завжди. Тільки-но з’явилася можливість побачити щось цікаве, побувати в невідомому, зазирнути в інший вимір, стати президентом, аж тут усе відміняється, ─ захитав головою, посміхаючись, пілот.

─ Так, життя несправедливе, ─ усміхнулася Оксана, продовжуючи дивитися щось на моніторі.

─ Цікаво, де ж наші герої поділися? ─ розім’яв шию Аркадій.

─ Мабуть, нас рятують, лагодять. Або з прибульцями контактують.

─ Звісно. Я вже забув. Куди ж ми без прибульців, ─ засміявся пілот, а сам тихенько дістав носовичок і протер спітнілі долоні та лоб від хвилювання.

Почувся шурхіт, і до центру управління кораблем зайшли Капітан і Семен, тримаючи між собою зв’язаного чоловіка, який стрибав, намагаючись пересуватися.