Глава 27: Код вічності

Софія стояла на терасі маленької кав’ярні на Андріївському узвозі, де Максим організував сюрприз. Столики були прикрашені ромашками, а на стінах висіли його фото — їх спільні моменти: Софія, що сміється на набережній, їхні руки, сплетені на фестивалі, поцілунок під снігом. Команда "Амура" була тут, Оля танцювала зі своїм музикантом, а Денис піднімав келих за їхній успіх. Але Софія бачила лише Максима, що стояв перед нею, тримаючи маленьку оксамитову коробочку.

— Софі, — почав він, його голос тремтів, але очі були сповнені впевненості. — Ти змінила мій світ. Твій код, твій сміх, твої очі… Я хочу ловити кожен твій момент до кінця життя.

Він опустився на одне коліно, відкриваючи коробочку, де блищав перстень із маленьким діамантом, що вигравав у світлі ліхтарів. Софія затамувала подих, її серце калатало, ніби сервер перед релізом.

— Ти вийдеш за мене? — спитав він, його голос був хрипким від хвилювання.

Софія відчула сльози на очах, але вони були від щастя. Вона кивнула, її голос тремтів:

— Так, Максиме. Так.

Він надів перстень на її палець, його руки тремтіли, і піднявся, щоб поцілувати її. Їхні губи зустрілися в поцілунку, що був ніжним, але п’янким, його руки міцно обхопили її талію, притискаючи так близько, що вона відчувала биття його серця. Софія відповіла, її пальці зарилися в його волосся, і поцілунок став глибшим, сповненим пристрасті й обіцянки вічності. Оля закричала від радості, а команда аплодувала, але вони не чули нічого, загублені в своєму моменті.

Коли вони відсторонилися, її щоки палахкотіли, а його посмішка була яскравішою за всі ліхтарі Києва.

— Ти мій 100%, — прошепотіла вона, притискаючись до нього.

— А ти — мій вічний кадр, — відповів він, його губи торкнулися її шиї, викликаючи легкий дрож.

"Амур" дзенькнув: Софія, пульс 170. Фотограф — 100%. Код вічності завершено. Остаточно!  Час святкувати!

Вони танцювали під зорями, тримаючись за руки, і Софія знала, що їхня сім’я — це новий реліз, який вони напишуть разом.