Для Марка це була звичайна формальність. Він вирішив перевірити, чи не використовувався цей будинок для переховування тіньових коштів або старих серверів. Через знайомого приватного детектива у Німеччині Марк доручив оглянути закинуту будівлю.
Результат виявився дивним: інформатор не знайшов ні серверів, ні сейфів із готівкою. У підвальному сховку під дошками підлоги лежала лише одна річ — потертий шкіряний щоденник німецькою мовою із золотим тисненням ініціалів E.D. на обкладинці.
Детектив сприйняв знахідку за свій головний козир. Він вирішив, що це старий робочий записник засновників компанії, у якому зашифровані перші схеми контрабанди чи чорні відомості Rosengard.
Бажаючи змусити таємничу «Елізабет» вийти з тіні та показати, що він підбирається до витоків її бізнесу, Марк наважився на крайній крок. О третій ночі, скориставшись знанням сліпих зон камери, він проник до закритого ангара Rosengard у портовій зоні Неаполя. Він не чіпав нічого довкола. На полірованому столі в порожньому кабінеті детектив залишив відксерокоповану першу сторінку щоденника, свій поліцейський жетон та коротку записку:
«Я знаю, де починалася ваша компанія, "E.D.". Це лише перша сторінка. Якщо хочете повернути решту — виходьте на зв'язок на моїх умовах».
Марк щиро вважав, що шантажує її банальними комерційними таємницями. Він навіть уявити не міг, що саме тримає в руках.
О п'ятій ранку у VIP-кабінеті закладу Black Veil повітря здавалося настільки важким і розпеченим, що охорона біля дверей бліднула від кожного шелесту.
Арія Дрейвен стояла перед столом. На оксамитовій поверхні лежав металевий жетон Марка та копія першої сторінки, на якій акуратним рукописним німецьким почерком було виведено: «Якщо ти читаєш це, моє маля...»
Це був щоденник її матері, Елізабет Дрейвен.
Коли батько Арії помер, коли їй було лише п'ятнадцять років, вона залишилася сам на сам із розваленим мафіозним кланом, зрадниками та ворогами. Тоді ж вона дізналася, що батько ретельно зачистив майже всі згадки про її матір-німкеню, намагаючись викреслити її з історії сімейного бізнесу. З п'ятнадцяти років Арія марно шукала цей щоденник по всіх архівах Європи, вважаючи його назавжди втраченим у вогні родинних міжусобиць.
Її зазвичай крижане, кам'яне обличчя змінилося. Сірі очі спалахнули справжньою, лютою тваринною люттю. Вона простягнула пальці, які злегка тремтіли, торкаючись знайомого з дитинства маминого почерку на папері.
Детектив Кроу думав, що грає в розумні поліцейські піжмурки й викриває контрабандний синдікат. Він навіть не усвідомлював, що випадково украв єдину пам'ять про її матір.
Арія повільно стиснула аркуш у кулаці, зминаючи його в грудку.
— Витягніть його з-під землі, — тихо, з низькою й смертоносною вібрацією в голосі мовила вона до начальника охорони. — Мені байдуже на поліцію. Мені байдуже на його статус і на це розслідування. Я хочу, щоб він сидів у моєму кабінеті до того, як зійде сонце.
У гарнітурі спалахнув стривожений голос Тілль із Берліна:
— Аріє, зачекай! Це ж щоденник Елізабет... Я знала, що він існує, але як цей хлопець взагалі вийшов на Мюнхен?! Зупинися, якщо ти задієш людей зараз, ти підставиш усю мережу перед Інтерполом! Він не знає, що це таке! Для нього це просто папери!
— Мені байдуже, що він знає, Тілль, — відрізала Арія, і її голос тремтів від запеклого гніву. — Він торкнувся моєї матері. Я не просто заберу щоденник... я змушу його пошкодувати про кожен крок, який він зробив до того будинку.
Вперше за всі роки Арія Дрейвен втратила свою холодну, розрахункову дистанцію. Вона перестала бути безликим ляльководом. Марк Кроу наосліп зачепив її найглибшу, незагоєну рану — і тепер їхня гра остаточно перетворилася на особисту війну.
#988 в Детектив/Трилер
#6053 в Любовні романи
#2616 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 10.11.2026