Глава 2

Слідчий повільно натягує рукавички. Він розуміє якщо він не зламає цього хлопця сьогодні, завтра він сам стане здобиччю для Маркевича.

Він підходить до Ходоровського, який все ще стоїть біля ґрат, швидкий точний удар у щелепу і Роман опинився на підлозі.

— Знаєш, Ходоровський, — слідчий говорить тихо, нахиляючись до вуха хлопця, — Маркевич не прийде сюди вдруге. Він просто отримає папір, де буде твій підпис. Він не хоче знати правду. Він хоче заспокоїти свою лють. Ти для нього — просто розхідний матеріал.

Слідчий різко піднімає Романа за волосся і втискає його обличчям у холодну стіну.

— Все що тобі потрібно — це зізнатися у всьому, і якщо ти навіть цього не робив, ти скажеш усе. І не дай боже це не сподобається Маркевичу.

В очах слідчого читається садистське задоволення від усього, що відбувається.Роману ж доводиться важко дихаючи свердлити злим поглядом слідчого, ні, виродка який сліпо як ручний пес слідує наказу цього горе татуся.

— Ти зараз підпишеш усе. Ти напишеш, як ви з Аліною разом приймали «Альфу», як ти змусив її, як вона благала, а ти сміявся. Ти напишеш про продаж, про дилерів, яких ти «назвеш» у наступній заяві. А якщо ні…

Слідчий завдає наступний удар, швидким рухом по нирках. Роман згинається навпіл, з рота виривається хрип, повітря виходить із легенів.

— Твоє тіло не покаже нічого лікарям, але ти будеш мочитися кров'ю тиждень. А потім ми перейдемо до наступного етапу. Я можу зробити так, що ти не зможеш ходити пів року. А твоя мати, яка зараз, мабуть, чекає тебе з коледжу… ми знайдемо спосіб «поспілкуватися» і з нею. Хіба вона знає, який ти «герой»?

Роман, здригаючись від болю, намагається щось вимовити, але слідчий знову вдаряє його в живіт, вибиваючи дух.

— У тебе є п'ять хвилин, — слідчий кидає на підлогу перед Романом брудний аркуш паперу та ручку. — Або ти пишеш зізнання сам, з усіма «щирими» подробицями.На обличчі Слідчого з'явився звірячий оскал. -Або я починаю роботу по-справжньому. І повір, я примушу тебе мучитися, ти благатимеш про свою смерть у Господа Бога, але тобі нічого не допоможе.

Слідчий відходить до дверей, вимикає верхнє світло, залишаючи лише тьмяну лампу в кутку, і сідає на стілець, дістаючи цигарку. Дим починає повільно заповнювати камеру, неприємний запах тютюну вдарив у ніс Романа.

— Час пішов, Романе. Вибір у тебе невеликий. Слідчий скрипуче розсміявся. —Твоє життя як злочинця, чи твоє життя, як того, хто ніколи не вийде з цих стін.

Роман дивиться на білий аркуш. У його голові пролітало безліч думок, зараз його мозок працював з величезною швидкістю обдумуючи всі можливі варіанти результату ситуації, що склалася.Но в нього був лише один дійсно правильний варіант.

—Я нічого не скажу тобі виродок, я не робив цього, і краще я тут подохну чим скажу що я це зробив.Ти зрозумів мене син собаки!? На моєму обличчі появилась переможна посмішка, не передати словами як це приємно було сказати.

Обличчя слідчого витягнулось, і здивовано завмерло, але після цього обличчя знову змінилося і на ньому читалася лють.

Неможливо було порахувати скільки часу минуло, та й Роман не намагався, він лежав на підлозі удар за ударом на нього обрушувалися від законослухняного громадянина в синій формі, розум був затуманений,кров заливала йому очі, з розсіченої брови безперервним потоком йшла кров. В цю мить Роман практично вже не відчував болю, а в роті відчувався смак крові, стільки болю він не відчував за все своє життя, можливо тому біль тепер відчувається так притуплено, це тривало годину або можливо декілька годин, але це було не так важливо, його думки були тільки про швидку смерть що позбавило б його від усього що зараз відбувається.Мить темрява і більше нічого, цього зараз хотів хлопець усім серцем.На межі до нього доходили відлуння слів слідака, які було складно розібрати,але не треба бути дурнем щоб зрозуміти що він дуже злий, і я явно зачепив його самолюбство.Різкий удар по голові начебто хтось дуже важким по ній приклався, у вухах почувся важкий дзвін, свідомість закрутилась.Все тіло скрутив сильний спазм, м'язи ніби збожеволіли. І у наступну мить Роман зробив свій останній судомний вдих.

Слідак не на жарт злякався.

—Гей пацан ти що здох. Брудно вилаявшись слідак останній раз штовхнув обм'якше тіло хлопця, кинув докурений бичок. Останній раз бросивши погляд на труп Романа, він почав судорожно набирати чийсь номер.

Світ перед моїми очима закрутився, спалахнув яскравим вогнем білий колір блимнув і я опинився в просторах космосу .

На мій подив я не відчував, що мене намагається розірвати ваккум, я спочатку здивувався, мої брови поповзли вгору, і до мене дійшло, я помер, і я зараз перебуваю в духовному плані, через кілька секунд, я зміг трохи звикнути до цього, хоча це було чимось за межею мого розуміння, сфокусувавши погляд я вирішив озирнутися. І помітив, що в далечині видніється дракон велетенських розмірів. Його розмір неможливо було зрозуміти, можливо він розміром з гору, а можливо, як ціла планета, його вигляд був дивним, роги ростуть у різні боки, на деяких ділянках шкіри луска практично була відсутня, а на деяких була ідеальної форми, одне око було великим, друге було маленьким і ніби прижмуреним, від нього виходило 9 різних кольорів енергії, і кожна переливалася ще більш різними відтінками. Раптом по космічному простору пролунав гулкий гуркітливий голос.У цей момент в мене не було питань, чому я взагалі чую його в голос перебуваючи в космосі. Я відчув своєю шкірою як до мене йде якась сила ніби охоплюючи мене, укутуючи в такий собі кокон з якоїсь заворожливий погляд енергії .

-Людино.

За кілька довгих секунд мовчання запитав. — Я помер? Одразу спробував сказати, але я навіть не почув свого голосу. Але мабуть дракон зрозумів про що я питаю.Тому що наступного моменту я почув відповідь.

—Так, ти помер, але я дам тобі другий шанс, шанс на нове життя, цікавіше, ніж воно було в тебе.

У голові випливло безліч питань, які хотілося поставити, і одне з них я хотів уже запитати, але дракон знову почав говорити.