Княгиня Грудня. Корона

Глава 15

  Адара

  Я стояла дивлячись на своє відображення у зеркалі. І не впізнавала себе. Волосся було зібране у колоски, що запліталися у гульку, а також була маленька золота тіара. На обличчі не один шар макіяжу. Біла сукня, на дуже тугому корсеті, з золотими візерунками. Балетки на високому каблуці.  Позаду з’явилась постать мами:

  -Пора.- Здається просте слово, але надто болісне. Я кивнула.

  Мама швидко пішла у зал прийомів, а я повільним кроком йшла до головних сходів. Коли зупинилась біля швейцарів. Вони мені кивнули і я чекала поки мене оголосять, як тут мою увагу привернули слова:

  - Герцогська родина з Королівства Донця. Герцог Владислав II. Герцог Лука I. Герцог Жадан III зі своєю дружиною Дарією I.- Влад, якось згадував, що його братів звуть Лука і Жадан і, що дружина одного – Дарія. Невже це вони..?

  - Зустрічайте, головну пані вечора – Адару Бассу.- двері відчинилися і я повільним широким кроком почалась спускатися.

  Величезна зала з гігантськими вікнами. Висока стеля, а під нею три люстри – одна більша посередині, а дві менші по боках. Зала повна гостей і серед них і справді стояв Влад. А поруч з ним два чоловіка, що дуже схожі між собою. Вирізнялись лише очі у одного блакитні, як у Влада, скоріш за все це Лука, а у іншого – янтарні, це майбуть Жадан, а ще була відмінність у формі та рисах обличчя. Дівчина, що стола поруч з Жаданом була одягнена у блакитну сукню, що пасувала до цієї сімейки, адже всі були у синіх відтінках. Її очі були різними, одне око – зелене, а інше – каре. Але це надавало ї краси і вона цього не соромилась. Її чорне волосся лежало хвилями на плечах і опускалось мало не до поясниці.

  Через те, що я зациклилась на них, я не помітила, як я спустилася до кінця сходів. Тут перед очима з’явився Водограй.

  - Ти виглядаєш просто чарівно,-прошепотів він мені.

  - Дякую, ти теж.-І я не збрехала – чорний дублет з золотими візерунками, чорні штани, доблеску начищені чоботи, а на плечах була така ж чорна накидка з золотими візерунками. Біляве волосся лежало акуратно вкладено. Чорні очі виблискували у світлі свічок. Він подав мені руку і я її прийняла.

  Ми йшли рука під руку до того місця, де мали дати клятви один одному. Водограй вів мене впевнено і ось ми на місці. Старий чоловік, що одягнений у мантії Сина Божого. Він починає з молитви і переходить до слів, поки ми стоїмо лицем до нього:

  - Сьогодні ми зібрались тут, щоб укласти новий союз. Родини Бассу і Андрієцькі об’єднаються. Тому, діти, хочу почути ваші клятви.- Промовив він з легенькою посмішкою на вустах, а у цей час ми з Водограєм повернулися один до одного. Він взяв мене за руки і почав.

  - Адаро Бассу, я Водограй Андрієцький, беру тебе собі за наречену. Я хочу, щоб ти завжди вірила мені і ніколи не сумнівалася в моїй надійності. Вірність - це обіцянка, яку даєш насамперед собі. Сьогодні, як і в день нашої зустрічі, я даю собі цю клятву - не розбивати твоїх надій, не обманювати твоїх почуттів, не зраджувати тебе і нашу любов! Вірність тобі - це те, що робить мене більш значущим і кращим у власних очах. Я люблю тебе і готовий до цієї відповідальності - бути вірним чоловіком тобі до кінця своїх днів. Я говорю щиро і прошу лише про одне - довіряй мені і пам'ятай: ти завжди і у всьому можеш на мене покластися.- Закінчив він.

  - Водограю Андрієцький, я Адара Бассу, беру тебе собі за нареченого. Я клянуся бути вірною та чесною нареченою. Підтримувати всі твої початки, а також не зраджу твоїх надій.  Я піду за тобою завжди і всюди. Я обіцяю бути тобі опорою і підтримкою. Радіти щасливим моментам разом і разом боротися з труднощами. У тебе не буде причин сумніватися в мені. Моя вірність - це те, в чому клянусь тобі відтепер і навіки.- Закінчила я.

  - Тоді, Адаро, прийми це кільце, що символізуватиме правдивість твоєї клятви.- Водограй взяв мою праву руку і одягнув на безіменний палець золоте кільце, по середині якого виблискував діамант, а з кожної сторони від нього відходило по чотири маленьких.- Тепер твоя черга Водограю прийняти кільце.-Тепер  я взяла чисте золоте кільке і одягнула на його безіменний палець на правій руці.- Тепер ви, діти мої, можете залишити перший полілунок, щоб закріпити свої обітниці.- Водограй посміхнувся мені і потягнувся своїми губами до моїх вуст і в останню секунду я підставила щоку. Він відсторонився від мене і на його лиці промайнула роздратованість. А я в свою чергу, просто посміхнулась. І ми спустились до гостей приймаючи вітання.

  Щойно зупинившись по центру зали, музиканти заграли перший такт вальсу. І ми, врешті, злились у танці:

  - Ти не дала мені себе поцілувати. Щось не так?- поцікавився він.

  - Все так, просто я дала собі обіцянку, що мій перший поцілунок відбудеться першого грудня у рік, коли мені буде вісімнадцять.- Ніякої обіцянки не було, просто я не хотіла поцілунку з ним.

  - Цікаво, чому так?

  - Щоб впевнитися в тому, що я не потрапила до Дванадцяти Братів.

  - Це цікаво… На яку б дату ти хотіла наше весілля?

  - Думаю відповідь очевидна – перше грудня, року коли мені вісімнадцять.

  - Щоб у цей день ти не відвернулась від поцілунку?

  - Саме так.

  - Що ж тоді, нехай так і буде!- І ми знову закрутилась у танці. Та ось мелодія дійшла до кінця і коли повністю затихла Водограй поцілував мою долоню, а я присіла у легкому реверансі. Всі заоплодували нам.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше