Адара
Я лежала на ліжку, а сльози текли з очей. Я не хотіла бути з Вогодограєм. Він самозакоханий, високомірний та егоїстичний. Проте всім було начхати, бо він, а точніше його батько мав статус герцога. В п’ятницю я маю з ним заручини. Це означає кінець свободи.
Мої думки перервав тихий стукіт у вікно. Влад? Він нещодавно пішов. Невже відчув мене? Так коли я побачила, що було за вікном всі надії обірвалися. Якась синя пташка. Але придивившись я побачила, що у неї є якийся папір. Відчинивши вікно я потягнулась до пташки, але вона відсахнулась. Потім трохи почекавши дозволила себе погладити. Взявши папір я розгорнула його. Це було послання від Влада. Прочитавши листа я зрозуміла, що він прийде в п’ятницю. В той день, коли у мене будуть заручини. Я не хотіла, щоб він бачив мене в цей день. В день, коли я залишуся без свободи. Мені потрібно було йому це передати.
Я дістала старі книги, яких було не шкода. Розривала сторінки та рвала на маленькі шматочки так, щоб виокремити букви і склала послання: «Владиславе, прошу тебе не з’являйся в п’ятницю. У мене будуть не відкладні справи. Приходь пізніше. Адара». Я взагалі не хотіла, щоб він приходив, проте можливо він знатиме шлях, що допоможе мені. Щойно я хотіла повернутися до пташки, як вона сама з’явилась і відкрила клюва, щоб вкласти листа. І я так і зробила. Вона схопила його і вилетіла з вікна, зникши у темноті ночі.
Владислав
Я сидів у вітальні чекаючи на Луку, Жадана та Дару. Тут у залу залетіла пташка, яку я посилав до Ади. У неї в клюві був конверт. Я зрозумів, що це відповідь від неї. Розкривши його я побачив багато мілких шматочків паперу. Я висипав їх на журнальний столик, що стояв переді мною. Не дуже хотілося ламати голову над цим посланням, але що робити? Навчити її писати - відокремив для себе.
Я розумів, що серед букв є два імені – Владислав і Адара. Тоду я швидко почав відбирати букви і склав наші імена. Точно є слово тебе. Букви «п», «ш», «і», «н», «з», «і», «е». «Пізніше». І так слово за словом я їх склав і об’єднав у речення, склавши її послання.
Що за справи? Та ще й не відкладні? Проте, мої думки перервав звук відчинивхшися дверей. І до зали увійшли всі запрошені мною. Дара виглядала стурбованою, Жадан тримав її за руку заспокоюючи, а Лука не приховував свого розчарування:
-Дякую, братику, таку зустріч мені зірвав.
-Справді? Ти пішов декілька годин тому і ще не навеселився?
-Це не інтрижка…
-А, що? Невже кохання?-посміявся Жадан за, що отримав підзатильника від Дари.
-Боже, які ви…- він закотив очі.
-Хлопці, давайте не будемо сваритися…
-Ніхто не свариться, люба.
-А поговоримо про те, чому ми зібралися.- тут всі погляди були на мене. Я підвівся і підійшов до каміну. Опустивши погляд на полум’я.
-Адара… Вона не звичайна смертна, вона має сили.
-Що?
-Владе, ти з розуму з’їхав?
-Як це можливо?- всі три запитання прозвучали одночасно. Після чого запала тиша.
-Владе,-першим її порушив Лука,- поясни все з початку.
-Сьогодні, як ви знаєте, свято Дня Осіннього Сонцестояння. І у Чарограді за традицією проводять ярмарок. Так ось, Ада прогулювалась лісом, у прориві емоцій, і коли вона не змогла їх стримати, то у неї вдалося викликати кригу зі своїх рук.
-Це означає, що…- почав Жадан.
-Що не така вона і смертна.- закінчив Лука.
-Сенс навіть не в цьому,- почала Дара,- усьому є логічне пояснення.
-І як ти це поясниш?-запитав Лука.
-Є причина. Вона – невідома. Але у неї ж є батько, той герцог, якому ти дав силу?
-Так,- відповів я.
-А отже, це пов’язано з її батьком, що отримав силу. А я, як німфа знаю, що кожна родина поєднана своїми нитками долі. А отже, якщо її батько набув силу, то цілком ймовірно, що ця сила дісталась і їй, адже вона з ним пов’язана нитками долі, як батько і донька.- видихнувши завершила Дара. Лука і Жадан дивились на неї поглядом сповненим здивування. А я просто кивнув.
-Ти права, Даро. Адара змогла отримати силу завдяки батьку.
-Це просто неймовірно…-прошепотів Лука.
-Ніколи не думав, що це можливо.
-Ми завжди давали силу людям. Проте, чому вона проявилась саме у неї?-запитав Лука.
-Не знаю..- відповіла Дара,- я буду шукати відповіді. У архівах ніфм має бути щось.
-Дякую, Даро, я буду вдячний,- відповів я.
-Владе, ми родина. Ти звик бути один, але у тебе є ми. У тебе є Ада. Чому ти сам відстороняєшся від нас? Владе, чому ти дякуєш за те, за що не повинен? Чому...?
#13735 в Любовні романи
#3200 в Любовне фентезі
#2137 в Молодіжна проза
#949 в Підліткова проза
Відредаговано: 20.09.2024