Княгиня Грудня. Корона

Глава 3

             Адара

 Пройшло вже три дні з тих пір, як Адріану було принесено в жертву. У моєму випадку життя не змінилося. Мати все одно давала багато роботи, а сама робила вигляд, що сумує за сестрою. Єдиний час, коли я була вільна від справ – пізній вечір та ніч. У цей час я зазвичай читала книгу «Давні байки». Ця книги була не схожа на інші. Інколи у мене складалося враження, що ці історії хтось пережив і їх просто розказують. До того ж я вважала, що ці книги написані про Дванадцять братів. І вони не такі, як нам розповідають. Серед усіх мене найбільше разила «Байка про Владислава». Серед усіх його найважче зрозуміти. То він холодний і відчужений, то ніжний і уважний.  У мене було відчуття, що я десь бачила його, але не могла згадати де.  А ще сон. Той, що снився перед днем жертви став повторюватися кожної ночі. З кожним сном я все чіткіше бачила чоловіка. А цієї ночі навіть він заговорив не лише: «Адо, прокинься, Адо...», а більшими реченнями: «Вітаю, Адаро. Завтра хочу з тобою зустрітися чекай мене за північ…». Не знаю чому, але ці слова засіли у мене в голові і було відчуття, що так і буде.

 Сьогодні рутина була незмінна: хатні справи, похід на ринок та довгоочікуваний вечір. Книга про Дванадцять братів все ще була у мене і я вирішила перечитати «Байку про Владислава». І знову це відчуття про те, що я знайома з ним. Час наближався до півночі, а потім я не витримала і заснула. І мені наснився знову цей сон…

***

 Чоловік стояв спиною до мене, а потім обернувася:

  -Прокинься, Адо…

***

 Різко сівши на ліжку я важко дихала тримаючись за серце. Цей сон. Якесь дивне відчуття. Я відкинулась на подушки, як тут почула тихий стукіт у вікно. Страх. Єдине, що зараз було на душі. Я піднялась, на навшпиньки підкралась до вікна і відчинила фіранку. Як тут тихий шепіт:

  -Я радий, що ти тут…- чоловічий голос був десь поряд і я підняла голову і побачила його. Чоловіка з моїх видінь. Я відстрибнула від вікна до ліжка і  схопила гостру палицю.

  -Яке тепле привітання,- чоловічий голос пролунав у мене над вухом і обернувшись хотіла вдарити, як він вибив палицю і схопив мене за руки.- Тихіше, не потрібно зайвих рухів.

 Я заспокоїлась і він відпустив мене. Я повільно відходила назад:

  -Хто ти..?- прошепотіла я.

  -Я Владислав.

  -Як із байки?

 -Якої?- його погляд зупинився на розкритій сторінці книги. Він узяв її в руки, погортав і закивав головою,- Ах, Джульєна, я пам’ятаю її. Вона була однією з перших дівчат, що були принесені в жерту. У мене по-була тиждень і повернулась додому.

  -Тобто…-хаос у моїй голові. Я не можу зараз думати. Лише велики очима дивлюся на… Владислава?

  -Слухай, давай ми спокійно поговоримо про все.

  -Я не буду говорити з Вами.

  -Чому?- він зітхнув і сів на ліжко.

  -Я не розмовляю з такими як Ви.

  -Якими?

  -Дивними!

  -Тобто я дивний? Ти перша дівчина, що не кинулась до мене. Я навіть здивований.

  -Чому це я маю кидатися до Вас?

  -Тому що чудовий.- посміхнувся він мені.

  -Ну не такий чудовий.- пробурмотіла я.

  -Як це? Усі жінки раніше казали, що я чудовий…

  -То це було раніше. Знаєте, як говорять: що було, то загуло.

 -Та ще й з характером.- він посміхнувся мені. Між нами запала тиша, він дивися на мене, а я куди завгодно, лише не на нього.- Ну то що прогуляємося?

  -Ви з глузду з’їхали? Я з Вами нікуди не піду…- не встигла я договорити, як він схопив мене за талію і стрибнув з вікна. Я кричала б, але він закрив мені рота рукою. Потім вітер неначе впізнав господаря підхопив нас і почали підніматися все вище і вище. Згодом ми винирнули з над хмарами.  Я затамувала подих, адже ніколи не бачила такої краси.  Темна зоряна ніч, лише місяць показував нам дорогу.  Згодом Владислав почав знижатися і ми зупинилися на галявині.

  Я намагалася віддихатися, коли нарешті дихання повернулося до норми. Я зрозуміла наскільки мені холодно, тому обхватила себе за стан:

  -Тобі холодно?-пролунало у мене за спиною.

  -Ні,- відповіла я, але тепла накидка була опущена на мої плечі,- А Вам не буде холодно?

  -Ні, я звикший до морозів. У моєму князівстві завжди зима.

  -Тобто ви один з Дванадцяти Братів і ви реальні і це все не сон, що мені сниться?

  -До цього були сни, але я зараз настільки реальний, що в це важко повірити.

  -Але я не так собі уявляла Братів…

  -А як?- ввічливо поцікавився він.

  -Я думала ви старіші, жорстокіші, а Ви лише чоловік двадцяти років і…

  -І?

  -Слово підібрати не можу.

  -Приємно знати, що дівчата втрачають вміння говорити поряд зі мною.

  -Стійте, а якщо Ви справжній Брат, то ви повинні бути з моєю сестрою…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше