Адара
Пройшло вже три дні з тих пір, як Адріану було принесено в жертву. У моєму випадку життя не змінилося. Мати все одно давала багато роботи, а сама робила вигляд, що сумує за сестрою. Єдиний час, коли я була вільна від справ – пізній вечір та ніч. У цей час я зазвичай читала книгу «Давні байки». Ця книги була не схожа на інші. Інколи у мене складалося враження, що ці історії хтось пережив і їх просто розказують. До того ж я вважала, що ці книги написані про Дванадцять братів. І вони не такі, як нам розповідають. Серед усіх мене найбільше разила «Байка про Владислава». Серед усіх його найважче зрозуміти. То він холодний і відчужений, то ніжний і уважний. У мене було відчуття, що я десь бачила його, але не могла згадати де. А ще сон. Той, що снився перед днем жертви став повторюватися кожної ночі. З кожним сном я все чіткіше бачила чоловіка. А цієї ночі навіть він заговорив не лише: «Адо, прокинься, Адо...», а більшими реченнями: «Вітаю, Адаро. Завтра хочу з тобою зустрітися чекай мене за північ…». Не знаю чому, але ці слова засіли у мене в голові і було відчуття, що так і буде.
Сьогодні рутина була незмінна: хатні справи, похід на ринок та довгоочікуваний вечір. Книга про Дванадцять братів все ще була у мене і я вирішила перечитати «Байку про Владислава». І знову це відчуття про те, що я знайома з ним. Час наближався до півночі, а потім я не витримала і заснула. І мені наснився знову цей сон…
***
Чоловік стояв спиною до мене, а потім обернувася:
-Прокинься, Адо…
***
Різко сівши на ліжку я важко дихала тримаючись за серце. Цей сон. Якесь дивне відчуття. Я відкинулась на подушки, як тут почула тихий стукіт у вікно. Страх. Єдине, що зараз було на душі. Я піднялась, на навшпиньки підкралась до вікна і відчинила фіранку. Як тут тихий шепіт:
-Я радий, що ти тут…- чоловічий голос був десь поряд і я підняла голову і побачила його. Чоловіка з моїх видінь. Я відстрибнула від вікна до ліжка і схопила гостру палицю.
-Яке тепле привітання,- чоловічий голос пролунав у мене над вухом і обернувшись хотіла вдарити, як він вибив палицю і схопив мене за руки.- Тихіше, не потрібно зайвих рухів.
Я заспокоїлась і він відпустив мене. Я повільно відходила назад:
-Хто ти..?- прошепотіла я.
-Я Владислав.
-Як із байки?
-Якої?- його погляд зупинився на розкритій сторінці книги. Він узяв її в руки, погортав і закивав головою,- Ах, Джульєна, я пам’ятаю її. Вона була однією з перших дівчат, що були принесені в жерту. У мене по-була тиждень і повернулась додому.
-Тобто…-хаос у моїй голові. Я не можу зараз думати. Лише велики очима дивлюся на… Владислава?
-Слухай, давай ми спокійно поговоримо про все.
-Я не буду говорити з Вами.
-Чому?- він зітхнув і сів на ліжко.
-Я не розмовляю з такими як Ви.
-Якими?
-Дивними!
-Тобто я дивний? Ти перша дівчина, що не кинулась до мене. Я навіть здивований.
-Чому це я маю кидатися до Вас?
-Тому що чудовий.- посміхнувся він мені.
-Ну не такий чудовий.- пробурмотіла я.
-Як це? Усі жінки раніше казали, що я чудовий…
-То це було раніше. Знаєте, як говорять: що було, то загуло.
-Та ще й з характером.- він посміхнувся мені. Між нами запала тиша, він дивися на мене, а я куди завгодно, лише не на нього.- Ну то що прогуляємося?
-Ви з глузду з’їхали? Я з Вами нікуди не піду…- не встигла я договорити, як він схопив мене за талію і стрибнув з вікна. Я кричала б, але він закрив мені рота рукою. Потім вітер неначе впізнав господаря підхопив нас і почали підніматися все вище і вище. Згодом ми винирнули з над хмарами. Я затамувала подих, адже ніколи не бачила такої краси. Темна зоряна ніч, лише місяць показував нам дорогу. Згодом Владислав почав знижатися і ми зупинилися на галявині.
Я намагалася віддихатися, коли нарешті дихання повернулося до норми. Я зрозуміла наскільки мені холодно, тому обхватила себе за стан:
-Тобі холодно?-пролунало у мене за спиною.
-Ні,- відповіла я, але тепла накидка була опущена на мої плечі,- А Вам не буде холодно?
-Ні, я звикший до морозів. У моєму князівстві завжди зима.
-Тобто ви один з Дванадцяти Братів і ви реальні і це все не сон, що мені сниться?
-До цього були сни, але я зараз настільки реальний, що в це важко повірити.
-Але я не так собі уявляла Братів…
-А як?- ввічливо поцікавився він.
-Я думала ви старіші, жорстокіші, а Ви лише чоловік двадцяти років і…
-І?
-Слово підібрати не можу.
-Приємно знати, що дівчата втрачають вміння говорити поряд зі мною.
-Стійте, а якщо Ви справжній Брат, то ви повинні бути з моєю сестрою…
#13771 в Любовні романи
#3206 в Любовне фентезі
#2140 в Молодіжна проза
#952 в Підліткова проза
Відредаговано: 20.09.2024