Розділ 17. Довгоочікувана подія

За всіма щасливими подіями ми зовсім забули про навчання. Після святкування татових заручин, Містер Вільмер нагадав нам, що завтра маємо вирушати до Академії. Ранок у студентів почався раніше, ніж у всіх інших жителів Палацу. Ми швиденько зібралися і, разом з нашим улюбленим ректором, містером Вільмером, рушили до Академії.

В Академії вирувало життя. Коли ми приїхали, одразу забігли до приймальні, відмітились про своє прибуття, вийшли з Адміністративної вежі і потихеньку пішли до гуртожитку. Хлопці і дівчата бігали по студмістечку, як працьовиті мурахи, кав’ярня і парк були заповнені студентами. Я, за час своєї відсутності, вже відвикла від цієї метушні. Першим зі своїх знайомих ми побачили Роберта, який наразі біг на лекцію. На ходу привітався з Куртом, схопив мене за руку і потяг за собою, мовляв, має слідкувати за відвідуванням лекцій студентами його групи… Курт, побачивши такий натиск відповідального студента, тільки встиг вихопити у мене з руки валізу і крикнути уже в спину:

- Занесу до твоєї кімнати!

Я намагалася докричатися до Роберта, що щойно повернулася з Палацу, маю взяти з кімнати підручники, розклад, та хоча б переодягнутися у студентську форму. Він зупинився, оглянув мене з ніг до голови і поспіхом сказав:

- Книжки я дам, сядеш поруч зі мною, а за відсутність форми ніхто Принцесу сварити не буде, не переймайся. Якщо щось, я прикрию, скажу, що сам тебе притяг у такому вбранні. Вибач, часу немає. Важлива лекція, не можна запізнюватися.

І відколи цей бешкетник зробився таким відповідальним? Після лекцій допленталася до кімнати, де мене вже чекала Елісса. Як завжди, почала розпитувати мене про події, що сталися. Коли я попросила її почекати, щоб хоч трохи прийти до тями, вона почала ображатися, мовляв, не було хтозна скільки часу, з’явилася і мовчить. Вона вважає своє життя дуже нудним і завжди чекає на мої, вражаючі, за її словами, новини. Спочатку я пожалілася на її хлопця, що не дав навіть дихнути вільно, потяг одразу на лекції і тягав мене з аудиторії до аудиторії, підсовував підручники і конспекти... Трохи заспокоївшись, поволі почала розказувати про зустріч з Вічним напівбогом, порятунок мами і її щасливе повернення додому. Подружка так щиро зраділа, що обійняла мене і розцілувала. Про пророцтво, яке стосується божественної сили, не розповіла. По-перше, наразі ще не час, а по-друге, це сімейні справи і я не готова розповідати навіть найближчій подружці…

***

Цей тиждень був дуже важкий. Я доганяла пропущений лекційний матеріал, якого накопилося дуже багато. Практичні, лабораторні, реферати, самостійні… Через місяць кінець першого семестру, тому й підготовка до іспитів дуже важлива. Маю отримати хоч якісь бали, щоб підтягнути рейтинг. Тому весь тиждень бігала за викладачами, щоб перездати матеріал і отримати хоч якісь оцінки. Кожні два дня їздили з Куртом до ательє на примірки. Втомилася неймовірно, проте була дуже щаслива!

Нарешті тиждень закінчився. У суботу вранці за нами приїхав екіпаж і ми поїхали до Палацу на святковий бал. На повернення Принцеси Сандрії чекала вся Імперія, тому Імператор запросив усіх бажаючих, хто хотів відсвяткувати цю подію. Святкування планували проводити на дворі, у парку, щоб вмістилося якнайбільше людей. Ми з Куртом приїхали раніше за всіх, тому що на правах господарів Палацу мали зустрічати гостей. Швидко переодягнувшись у святковий одяг, ми зустрілися на ганку. Згодом до нас підійшов Імператор з дружиною та містер Вільмер і ми приготувалися до зустрічі гостей. Піддані з усіх куточків країни з’їжджалися сьогодні розділити радість повернення Принцеси. За дві години парк наповнився гостями і Імператор дав команду починати. Ми, як Принц і Принцеса зайняли свої місця біля імператорських. Оркестр заграв урочистий марш на знак початку свята. Всі гості затамували подих в очікуванні Принцеси.

Світлий Імператор Нілон підвівся і почав промову:

- Довгі роки велися безуспішні пошуки нашої Принцеси Сандрії, яку тримав в полоні Темний напівбог Гравібус Вічний, заклявши її магією Дракона на холодний сон. Завдяки цій магії ми не могли ні побачити її ні відчути. Всі ці роки найсильніші оракули і віщуни нашої Імперії не могли виявити і розгадати магію представника наймогутнішої раси нашого континенту. Триста років назад напівбог підступно закляв Дракона Одвічного, скориставшись отрутою з паралізуючим ефектом, на вічну службу. Тим самим, він користувався силою Дракона проти Його волі. Гравібус Вічний тримав Принцесу Сандрію для того, щоб пророцтво Великого Оракула Вільяма Реслі, яке передвіщає його загибель, не справдилося. Він очікував другого знамення, а потім планував позбавити Принцесу спогадів і залишити на межі двох держав. Для тих, кому невідомий зміст пророцтва, поясню. На теперішнє століття припадає два знамення. Одне відбулося сімнадцять років назад, друге очікується протягом двох наступних років. Достеменно поки невідомо, проте читці зорь слідкують за небом і обов’язково сповістять про точну дату його настання. У період одного зі знамень, згідно з пророцтвом старого Вільяма, має народитися дитина, дівчинка, яка стане матір’ю Переможця. Цей Переможець має здолати Гравібуса Вічного. Попри всі намагання цього Темного напівбога, пророцтво здійснюється. І здійснюється воно на наших очах. Дозвольте представити обраних, майбутніх батьків Переможця… - показав рукою на нас з Куртом, запросивши до себе. Ми підвелися і підійшли, - Світла Принцеса Алессія Тарс-Молен, Світлий Принц Курт Реслі, які подолали магію Дракона і визволили Принцесу Сандрію Тарс з полону напівбога!

Гості почали скандувати: "Хай живе Принцеса Алессія! Хай живе Принц Курт!" Імператор підняв руку, закликаючи гостей дочекатися головної винуватиці сьогоднішнього свята, і продовжив: