Розділ 16 Повернення Принцеси

Непомітно наступила темна ніч. Ми з Хільдою обговорювали останні події. Спати зовсім не хотілося. Можливо, це після отримання червоного променя, може від думок у мене в голові, за допомогою яких народжувалися нові почуття. Я перепросила перед жінкою, що, можливо, відволікаю її від важливих справ, а, можливо, їй хотілося би просто відпочити. Ніч, як не як. Вона запевнила мене, що все добре, щоб я не переймалася, бо події, які відбуваються, дуже важливі і для неї, тому що доля Принцеси Сандрії для неї на байдужа. Курт прокинувся серед ночі. Хільда відразу запропонувала йому повечеряти, щоб набрався сил. Ми поїли юшку, яку я допомагала їй готувати, обговорюючи всі наші сьогоднішні пригоди. До світанку Куртів резерв відновився і він запропонував приступити до пошуків.

Він дістав з кишені магічну сферу і почав чаклувати. Заплющивши очі, він сконцентрувався на теперішній час, на місцезнаходження Принцеси Сандрії. Куля дуже довго змінювала кольори і не давала відповіді. Спроектувати видіння він не міг. Хільда, зрозумівши, що хлопцю важко зосередитися, коли ми поруч, запропонувала мені вийти надвір, пояснивши це тим, що, можливо, сила червоного променя впливає на видіння Курта, а, можливо, і на саму сферу, тому вона і не спрацьовує. Я погодилася і ми вийшли, залишивши мого нареченого працювати. Я просто дивилася на вікно, чекала на зелене сяйво. Курт пояснював мені раніше, як саме куля показує час: минуле має світитися блакитним, теперішнє – зеленим, а майбутнє червоним, чи жовтогарячим. Час спливав, а куля не спрацьовувала. Тоді я відійшла якнайдалі від хатинки, проте зупинилася там, звідки було видно вікно кімнати, де чаклував Курт. Нарешті, коли сонце вже повністю піднялося, я побачила слабке зелене сяйво у вікні. Нарешті. Процес пішов. Тепер тільки чекати.

За півгодини Курт вийшов надвір і я одразу підбігла до нього. Він стер піт з чола і запитав мене:

- Кохана, може поясниш, що відбулося з твоїми силами там, на галявині, вчора? Я бачив, що промінь Дракона ти прийняла, а не Вічний. Що то за сила така? Я ледь вмовив кулю працювати.

- Не можу точно сказати, сама не розумію. Я відчуваю могутність, але користуватися нею не можу. Ця сила підтримує мене, я ні хвилинки не поспала за всю ніч і їсти мені зовсім не хотілося, Хільда вмовила мене, мовляв, сили силами, а молодому організму необхідно їсти, – повернувшись до відьми, я злегка поклонилася їй на знак вдячності за її турботу.

- Добре, з твоїми силами розберемося згодом, вдома. Може містер Вільмер з цим допоможе, навчить тебе, як нею користуватися. Зараз до справи. Інформація, яку надав Дракон, виявилася дуже корисною. Я пошукав твою маму у всіх чотирьох місцях. У Палаці її немає, це точно. Вона в одному з маєтків. Я бачив її. Вона лежить непритомна в темряві. Там холодно і моторошно. Проте, в якому саме місті Імперії вона знаходиться, я не побачив. Тоді я налаштувався на Гравібуса і побачив, як саме виглядають його маєтки. Тому пропоную зробити так: ти зараз прочитаєш мене, спробуй побачити те, що у моїй пам’яті, і налаштуєшся на кожне окреме місце. Коли будеш готова, візьмеш мене за руку і перенесеш у ті місця, що я бачив. Будемо перевіряти один маєток за іншим, поки на знайдемо. Їх не багато. Тільки три. Що скажеш, спробуємо?

Я погодилася, бо іншого виходу в нас немає. Я налаштувалась на свідомість Курта, та на його спогади. Перше, що я відчула, було таке щире кохання до мене, що я злегка посміхнулась. Так дивно відчувати те, що кохана людина відчуває до мене. У відповідь на це, я дозволила йому відчути свої почуття до нього і він також посміхнувся. Неймовірно. Потім, сконцентрувалася на останніх спогадах і побачила маєток. Темна, моторошна будівля, яке знаходиться поза містом. Напружила свої сили і спробувала відчути, чи є хтось всередині. Так, потужна темна енергія, чужа і агресивна. Не розплющуючи очей я сказала вголос:

-  У першому маєтку її немає. Там ховається Гравібус і він там один. Ми туди не підемо. Принаймні не зараз…

Перейшла на інший спогад. Ця будівля не така моторошна, і в ній вирує життя. Відчула багато людей. Це прислуга. Вони - люди без магії, я це чітко усвідомлювала. Підвал пустий. Тобто в підвалі не було нікого з магічними світлими силами. Можливо, він використовується за призначенням, для зберігання продуктів. Третій спогад, третє місце. Нікого не відчуваю… Людей немає. Пусто. Спускаюсь подумки до підвалу. Поволі починаю відчувати світлу магію. Таку рідну наче свою власну!

-  Так, вона тут, у третьому маєтку! Вона сама, я відчуваю тепле, світле випромінювання її сил. Вона там одна і непритомна. Рушаймо!

Схопивши Курта за руку, прикликала туман переміщення, і за мить ми були в маєтку Вічного, перед дверима її в’язниці. Магічний замок. Я не взяла свою книгу заклинань. Як необачно!

- Що робитимемо? Ти зможеш розчаклувати ці двері, Курте? – майже криком спитала я і потягла його за руку.

-  Тихо, не кричи, зараз спробую, - сказав він і підійшов до дверей впритул.

Заплющив очі, почав щось шепотіти собі під носа. Я подивилася на його руки. Він рухав пальцями так, наче щось плете. Щось невидиме і тепле. Я відчуваю його магію. Дуже дивне відчуття, ніколи раніше такого не було. Його пальці рухалися все швидше, шепіт прискорювався і за мить замок тихо клацнув і двері відчинилися. Ми забігли всередину. Вона лежала непритомна. Курт став з одного боку, я з іншого. Нашвидкуруч перевірила її резерв. Він був пустий, проте цілий, без щілин. Таке відчуття, що він сам почав щойно себе зцілювати. І темні згустки, як у тата Кредуса. Не багато, проте по всьому тілу. Вона потребувала моєї допомоги. Але я вирішила, що тут це робити небезпечно. Маємо забиратися звідси.