Розділ 11. Звичайні будні Принцеси або очікуваний візит непроханого гостя

Початок лекцій. Така хвилююча і особлива подія для мене. Моя мрія здійснилася, я поступила в престижний навчальний заклад, і тепер просто треба дійти до кінця. Прокинулись ми від магічного вісника, який сповістив, що першокурсники мають зібратися на майданчику перед навчальним корпусом для отримання подальших інструкцій. Ми швидесенько привели себе в належний вид, дуже швидко поснідали і побігли на майданчик. За півгодини зібрався весь перший курс і студенти, за звичкою, розділилися на факультети. Раніше це проводилося за наказом куратора, всі, як маленькі діти, губилися, дехто навіть забував як називається їх факультет і доходило до розпачу і сліз. Тоді куратор перевіряв за списком і направляв розгубленого новачка до його групи. Іноді, взагалі, підводили за руку. Смішно. Та не цього разу. Всі вишикувалися чітко по своїх групах і чекали подальших інструкцій.

Куратор вийшов на ганок і повідомив імена старших по групам. На кожну групу обирався один студент, який був відповідальним щодо журналу балів, документації відносно своїх колег. У моїй групі "обраним" призначили Роберта. От і пощастило хлопцеві! Ніхто не хоче тієї відповідальності, проте виходу немає… Куратор викликав кожного старшого і, по черзі видав читацькі квитки для бібліотеки на кожну групу, лист з розкладом лекцій на перші два тижня та списком імен викладачів, для ознайомлення. Потім повідомив, що всі студенти мають відвідати бібліотеку і отримати підручники на перший семестр, ознайомитися з розкладом і приступати до навчання.

У бібліотеці було як у вулику в робочу годину. Величезні черги, шум і гам зовсім непритаманні цьому тихому місцю. Я дочекалася своєї черги, отримала стопку книг, почекала надворі Елісу з Робертом і ми разом пішли до гуртожитку. Часу було не багато, треба обрати підручники за розкладом на сьогодні і рушати в навчальний корпус.

***

Справи у Тимарі просувалися дуже повільно. Лікування леді Фелісії проходило важко і для батька, і для Архоса. Після кожного сеансу їхні резерви спустошувалися, що відновлення потребувало все більше й більше часу. Нова помічниця зі столиці, Келі, була сильна магічка з неабияким резервом. Вона допомагала в лікуванні на рівні лікаря. Але поки що леді Фелісія так і не прийшла до тями. Проте загальний стан, ніби, покращився. Батько писав в листі, що резерв вони майже "полагодили", залишилось ще трохи. Це ощасливило мене. Тому що, згадуючи батькове обличчя і самопочуття тоді, в лісі, я взагалі не розраховувала на позитивний результат. Тато займався тільки однією пацієнткою, а всіх інших дідусь Айван взяв на себе. Він згадав молоді часи, коли він був головним в лікарні і це пішло йому на користь, він наче аж помолодшав років на десять. Бабуся була за асистента. Робота йшла злагоджено без ніяких проблем і нарікань з боку дідових пацієнтів.

Сьогодні вдома всі очікують на Імператора. Він знаходить час і через кожні два-три дні навідується до своєї дружини. Бабуся Орисія, як і завжди, наготувала на обід смачні страви, що, Імператора не треба було умовляти залишитися. За обідом він сказав, що всі папери на оголошення мого титулу готові і він хоче знати, на яку дату призначити церемонію. Церемонія має проводитися у Палаці, по закінченню якої буде бал на честь Принцеси. Тому необхідно підібрати такий день, щоб і Принцеса, і її наречений були вільні від занять, їх батьки також, щоб не мали особливих справ. Тоді Кредус запропонував почекати, поки леді Фелісія, принаймні, прийде до тями і зможе бути присутня на церемонії. Звичайно, точної дати ніхто не знав, проте батько наполіг не поспішати, бо вважає, що для леді Фелісії ця радісна подія буде тільки на користь. Звичайно, Імператор хотів прискорити розголос інформації про спадкоємицю, проте на татову пропозицію залюбки погодився. Перед від’їздом залишив магічний кришталь для зв’язку, щоб одразу сповістити його, коли у стані леді Фелісії будуть хоч якісь зміни.

Лікування затяглося на два тижні. Два тяжких тижні для тата і його асистентів. Були такі дні, коли він готовий був все покинути, та знайти когось сильнішого та вправного. Навіть просив Імператора переглянути його рішення залишити леді у своїй лікарні, та Імператор не погодився. Мовляв, саме Ви зупинили процес руйнування магічного резерву, саме Ви розумієтесь краще за всіх в Імперії що і як робити, тому наберіться терпіння і доведіть справу до кінця. В Імперії немає кращого цілителя, тому варіантів заміни бути не може. Тато, звичайно ж, погодився і продовжив терапію.

Ще кілька днів безрезультатного старання… "Та що ж це за магія така?" - подумки обурився тато і розчаровано пішов вкотре з лікарні. Вдома він не вимовив і слова, ні за вечерею, ні зранку за сніданком. Ця ситуація випивала з нього життя. Він схуд, осунувся, навіть сивини додалося до його волосся. Він просто не бачив виходу. Відповідальність за життя Імператриці давила на нього і заважала дихати. Ні, він не здавався, просто робив свою роботу і потроху згасав. Він більше не спілкувався з рідними, не сміявся і не жартував. А це на нього зовсім не схоже. Зранку піднімався, одразу йшов до лікарні, весь день проводив там, вечором, виснажений і розбитий, повертався додому і мовчки йшов до своєї кімнати. Він розумів, що та магія забирає в нього життя, бо резерв уже майже не відновлювався.

Одного разу він не вийшов зі своєї кімнати і бабуся запанікувала. Вона з дідусем, містером Архосом і міс Келі зайшли до нього в кімнату. Він спав. Спокійно і тихо спав. Його дихання було настільки повільним, що бабуся навіть послухала, чи б’ється його серце. Міс Келі підбігла до тата, схопила його за руку і почала гукати, намагаючись розбудити. Він не реагував. Тоді вона підвелася, рішуче направила свої долоні на тата так, що одна "дивилась" на голову, а інша – на груди. Заплющила очі, зробила глибокий вдих, наче концентруючись, і пустила цілюще сяйво з долонь на тата. Дідусь, зрозумівши, що саме відбувається з його сином закричав: