Розділ 8 Пошук Істини. Початок

До початку лекцій залишилось два місяці. Це означає, що я маю ще трохи вільного часу для власного розслідування. Тренування скінчилися, Курт досі у відрядженні, тому маю час продовжити вивчати книжки. День за днем я проводила за читанням, навіть іноді сиділа ночами. Зі своїми новими силами я прискорила читання. Моя пам’ять і раніше була хорошою, проте зараз я запам’ятовувала все дуже швидко і ретельно. З однієї книги я дізналася, що, дійсно, в Темній Імперії живе один Дракон і що він підкорявся старому Темному Імператору. Цікаво, як зараз? Темний помер і до влади прийшов його син. Хто зараз керує Драконом? Чи взагалі він комусь ще може підкорятися? Дракони не дуже полюбляють, коли ними керують, тим більше люди. Вони, як раса живуть дуже довго. По нашим міркам можна сказати, що вони вічні. І нашу расу сприймають як слабку, тому що ми смертні і вразливі до їхньої магії. Якщо його господаря вже немає стільки років, як він не вирвався за весь цей час і не наробив непоправної шкоди? Чого він чекає? Чи, може там є хтось достатньо могутній, щоб стримувати його? Та це, думаю, не відноситься до моєї історії, тому подумаю про це тільки-но розберуся зі своїми таємницями. 

Повернулася до книги Вільяма Реслі. Перечитувала її декілька разів. Та тільки сьогодні натрапила на цікавий факт. Він припустив, що зникнення принцеси відбулося після Свята "Аestas-Solstitium" з власної волі. Що б це мало означати? Мертву мову я не вчила, а дарма… Що це за свято таке? Спитаю Вільмера при нагоді. І чому б вона зникала б з власної волі? Щось цей дід дійсно був злегка дивакуватий? Чи може неточний переклад? Цікавіше далі: "Попри бажання повернутися, не могла навіть ворухнутися і заснула холодним сном під магічною владою Magna Perpetua". Може померла? Але з підручника, ще раніше я дізналася, що серед мертвих принцеси немає… А може то інша принцеса, не нашого часу?. Ох, думаю, що ті, хто переписував книгу, дуже закрутили. Не розібратися. Та то нічого, сподіваюся добратися до Куртового родинного архіву і все зрозумію…

Магічний вісник пролунав дуже голосно, що я аж підскочила на ліжку. Ненавиджу прокидатися так різко. Проте маю поспішати. Вісник сповістив, що маю явитися до приймальні і отримати листа. Одразу в голові пробігли різні думки. Переважно тривожні. Подумала, що лист від батька, що може щось трапилося з бабусею чи дідусем. Зібралася за мить, я вже навчена швидко збиратися, заплела волосся (з лавандовою пасмою виглядає дуже чарівно) і стрімголов побігла до Адміністративного корпусу. Цього разу втрималася і не використала вміння переміщення. Студенти почали повертатися з канікул і сьогодні в парку було забагато свідків. Забігла, віддихалася і постукала у двері. Вони відчинилися, я ввійшла і тихенько привіталася. Містер Даурі, не відводячи погляду зі своїх документів, сухо привітався:

-  Доброго дня. Ви з якого питання?

-  Містер Даурі, мені лист. Можу його отримати? - тихенько, наче не хотіла відривати його від важливих справ. Але моя справа теж важлива…

-  Міс Молен! Радий Вас ба… бачити! - він просто давно мене бачив і зміни моєї зовнішності його трохи спантеличили. - Гарно виглядаєте, якось… інакше. Чарівно. Вітаю! - кожне слово давалося йому важкувато. 

-   Дякую. Мені вдалося змінитися, дякувати містеру Тарсу. 

-  Ви… - Щось хотів він запитати, та я відволікла його.

-  … Лист! - нетерпляче випалила я.

-  Авжеж, вибачте. Ще раз вітаю з новим образом… Вам личить… - Він подав мені конверт.

Швиденько подякувала і вибігла в коридор. Раптом відчула потребу "побачитися" з магічним дзеркалом Істини. Звичайно, мені дуже хотілося вже опинитися в кімнаті і відкрити конверт, але це почекає. Відчуваю, що Вона кличе мене. Пробіглась поглядом, нікого не побачила і не відчула (виявляється я вмію відчувати живих істот, навіть, якщо їх не бачу), пішла до картини-дзеркала. Воно мовчало і бачила я себе. Очікую… Впевнена, мої відчуття реальні, мені не здається. Раптом вітерець… той самий… і з’явилася Вона. Така ж гарна, як і першого разу, тільки трохи стурбована. Дивилась мені, здається, прямо в душу: "Ти стала могутньою, і ти на правильному шляху. Знайди мене… Тепер ти зможеш…" І зникла. Я трохи, ще хвилину, стояла біля дзеркала. Думала про Неї. І сказала вголос "Знайду, не сумнівайтеся". Потім вкотре впевнилась, що нікого немає поруч, використала темну силу переміщення і раптово опинилася в кімнаті.

Задоволена собою, зручно вмостилася в крісло і, нарешті,  розірвала конверт. Це від Курта!

"Кохана моя, доброго дня! Пишу тобі листа, тому що знаю, що хвилюєшся. Зі мною все гаразд, я з татом і мені нічого не загрожує. Минулого разу я, мабуть, налякав тебе, прости. Просто мав їхати терміново. Все поясню при зустрічі. Маю чудові новини. Батько дозволив тобі приїхати в маєток. Ти розумієш про що я. Заразом представлю тебе своїм батькам. Дорогою зможемо навідатись і до твоїх. Маю прохання. Будь ласка, отримай від ректора дозвіл покинути Академію до початку лекцій. Повернуся в середу, тому поквапся. Поїдемо одразу, щоб не втрачати час.

Завжди твій Курт."

Незмога тримати емоції я, притуливши лист до серця, дзвінко заверещала від щастя і почала стрибати кімнатою, як несповна розуму, невиховане дівчисько. Мене можна зрозуміти: по-перше, він повертається вже післязавтра, а по-друге, в мене є офіційний доступ до архіву Великого на всі часи Оракула. Чи не диво?!

Одразу сіла писати батькові листа, що ми невдовзі приїдемо, не хочу, щоб бабуся зомліла від несподіванки. Тато має всіх попередити і підготувати. Коли лист був готовий, побігла до містера Даурі, щоб одразу його відправити. Та, потім, щоб трохи заспокоїтися, пішла до озера, насолодитися теплом південного сонця.