Розділ 6 Батькова сповідь

Коли я навчався в Університеті цілительської справи, у мене була кохана дівчина. Звали її Мелісія. Ми навчалися разом і разом поступили до магістратури. Мріяли по закінченню Університету одружитися і щасливо прожити все життя. Коханню нашому заздрили майже всі, та ми не зважали, просто були щасливі. 

Перед захистом диплому усі майбутні магістри мають проходити практику. Тож мене, Мелісію й ще двох студентів (Радек та Ксенія не були парою, просто ми всі разом дружили) направили у дальню провінцію Марсул, яка знаходиться біля кордону з Темною Імперією. Тільки там ростуть ті рідкісні трави, які необхідні були для завершення практичної частини наших дипломних робіт. Отже, перед поїздкою я прийшов додому й поговорив з батьками про Мелісію. Пояснив, що не зможу без неї та попросив благословити на заручини й на подальший шлюб. Мама була щаслива й погодилася одразу, але тато мав певні сумніви, він мав її побачити та вирішити, хоча я відчув, що він погодився одразу, просто прикидався, щоб я понервував. Усім батькам важливо, щоб їх дитина була щасливою. Це я вже й сам розумію.

Батьки запросили Мелісію на вечерю, щоб познайомитися. Вона їм сподобалась і вони радо прийняли її в родину. Відгуляли заручини гучно. Було багато гостей, всі нас вітали й були за нас щасливі. Всі, крім одного гостя, але на моє питання чи щось не так, він просто відповів, що погано себе почуває, привітав нас й пішов. На той час я вважав його другом, тому запросив на свято. Радек також мав їхати з нами на практику.

Практика зазвичай проходить майже рік, тому я був щасливий, що моя кохана й вірний друг зі мною. Тільки далеко від дому розумієш хто друг, а хто ні. Радек був закоханий в Мелісію, про це я дізнався вже в Марсулі, а вона на нього не звертала уваги. Його навіть не бентежило те, що дівчина заручена й кохає його друга. Його поведінка була жахливою, він завжди намагався нас посварити… Та ми не зважали. Це виглядало навіть трохи кумедно...

Згідно з планом практики ми мали збирати трави й проводити різноманітні досліди. Записувати результати досліджень для подальшого захисту диплома. Писати доводилось багато й це займало багато часу, тому ми, вчотирьох, між собою домовились, що трави будемо збирати по черзі, щоб не ходити разом й не гаяти час, а  використати його на написання дипломів. Для цього відмітили на мапі місця збору та внесли їх в розроблений графік походів. Все проходило добре, якщо не враховувати постійні спроби Радека нашкодити нашому щастю. Одного разу він навіть насмілився пригрозити мені, аби я тільки покинув Мелісію. Того дня він був напідпитку й сказав, що вб'є мене заради Мелісії. Я не зважив тоді на слова сп’янілого товариша. А дарма...

Пробули ми в провінції Марсул майже десять місяців і вже готувалися додому. За кілька днів ми мали відгуляти весілля. Батьки вже готувалися. А ми не могли дочекатися того дня, коли, нарешті, будемо подружжям. Проте, як кажуть, не судилося…

Одного дня, коли я мав іти до лісу за графіком, мені зробилося зле після обіду. Мав алергію на кардамон, його в той день додали до м’ясного рагу. Та я пізно це відчув, і, звичайно ж, нікуди йти не міг. Те місце, куди я мав сьогодні потрапити, було в лісі, не дуже далеко від нашого гуртожитку. Важливо було збирати рослини саме у післяобідній час, щоб одразу приготувати зілля, бо воно мало бути готове вже вранці, мало настоятися.

Отже, щоб не гаяти часу й не чекати поки я одужаю, Мелісія запропонувала замінити мене сьогодні. До того ж вона зголосилася зробити настоянку для мене, щоб зняти алергічну реакцію, та й трави хотіла підібрати сама. Я погодився, бо іншого вибору не було. Ми нікого не сповістили про заміну й вона пішла. Я залишився очікувати в її кімнаті, бо повернутися вона мала скоро. Мене нудило і я приліг на ліжко, трохи відпочити. За кілька хвилин, після того, як Мелісія пішла, я заснув. Прокинувся різко від стуку дверей.

- Кохана, ти повернулася? - Прошепотів я. 

Вже звечоріло, в кімнаті було темно і я зі сну ніяк не міг второпати, хто в кімнаті, аж поки не почув чоловічий голос:

-  Ти? Ти чому тут? Де Мелісія? - майже проричав Радек.

-  Радек?! Якого ящура ти тут робиш?

Він не відповів, запалив свічку для впевненості, що я тут один та сповз по стіні. На його обличчі була гримаса безвиході, горя й страху. Я, все ще нездоровий, проте ця ситуація трохи привела мене до тями, підбіг до нього і допоміг піднятися.

- Поясни!!! - прокричав я і дав йому легкого ляпаса, щоб він отямився нарешті і почав щось говорити.

-  Ти! Це ти мав там бути! - з їдкою ненавистю прохрипів Радек і гірко заплакав.

Не дослухавши його, бо він голосив щось, як божевільний, я вибіг з гуртожитку та побіг до того місця, де мала бути моя Мелісія. Але її ніде не було. Шукав я кохану пів ночі, втомився й хвороба давалася взнаки. Але я продовжував пошуки і голосно її гукав. Гілля дерев і кущів боляче розсікали моє обличчя, руки, ноги, але я не зупинявся. Я мав знайти свою наречену, а її ніде не було.

Навіть відчуття страху мене покинуло, залишивши тільки одержимість та рішучість. Я вже не розумів де я і куди мені бігти, бо загубився в темному нічному лісі. Трохи перепочив і пішов просто вперед, сподівався натрапити на стежку й вийти з лісу. Може поруч є якесь поселення, та добрі люди допоможуть мені у пошуках. Йшов довго… Думав божеволію. Розпач перемагав надію, але я не здавався.

Раптом побачив попереду тьмяний вогник поміж дерев і стрімголов побіг туди. Стара, понівечена роками хатинка стояла посеред невеликої галявини. Добіг до хати й вломився туди як розлючений звір.