Розділ 5 Мої магічні досягнення і не тільки

Знову цей сон. Навіть не так, не цей сон, а його продовження. Як це пояснити? Жалкую, що так і не зайшла в ту хатинку. Я знаю, що ця хатинка реальна і вона десь є, та відьма з добрими очима також існує. Але той крик… Там ще хтось був, той, хто кричав. Якби ж я могла спровокувати продовження сну наступної ночі… Мені ж цей сон не просто так приходить, ще й с продовженням… Він стосується моєї історії, в цьому я майже впевнена. Елісса розбудила мене, бо магічного вісника я і сьогодні не почула.

Ой, згадала, що Курт чекатиме на мене сьогодні зранку, щоб поснідати разом, а я тут лежу, розмірковую… Швиденько підвелася, побігла в душ, привела себе до тями, заплела косу, як бабуся вчила і разом зі своєю щебетухою побігли в їдальню.

Там хлопці вже сиділи за одним столиком і чекали нашої появи. Вони що, знайомі? Ми підійшли, привіталися і подивилися на них однаковими питальними очима. Виявилось, що вони щойно познайомилися.

-  Обіцяй, що не будеш більше слухати мої думки! - благальним тоном промовив Роберт.

- Обіцяю… - Відповіла невпевнено, сідаючи поруч з Куртом. Я ж не можу сказати вголос, що не контролюю свої здібності, тому просто запевнила його, що не буду.

-  Ти читець? - обережно, тихим голосом, щоб почуло якнайменше людей спитав Курт. І не встигла я навіть відкрити рота, щоб якось реабілітуватися...

-  Вона не просто читець, вона - менталіст, і не аби який! Вона змусила мене до певних дій проти моєї волі, тому обережніше, брате! - Роберт щебетав із якимось захопленням. Дійсно, вони з Еліссою одне одного варті…

-  Друзі, запевняю, що не буду навіть намагатися вас читати і тим більше маніпулювати вашими діями. Я поважатиму вашу приватність, обіцяю. Тому, будь ласка, не переймайтеся… 

Я повернула голову до Курта, подивилася винуватими очима і почула його думки: "Ти не казала, що ти - менталіст". І подумки відповіла: "Ти не питав, та й проявилася ця сила кілька днів назад, тому й нагоди "хизуватися" не було"...

Наші друзі дивилися на нас і я зрозуміла, що тиша затягнулася. Вони ж не чують нашої бесіди… 

-  Які плани? - порушила я тишу....

-  Додому їдемо! - майже хором відповіли усі, крім Курта. Він все загадково дивився на мене...

Сьогодні студенти роз’їжджаються додому на канікули. Всі крім мене. Я дуже скучила за татом, бабусею і дідусем, але важливіше для мене зараз - залишитись тут, почати тренування і найскоріше опанувати свій Дар. Але ж вдома на мене усі чекатимуть. Бабуся напече смачні булочки… Ммм, на мить навіть відчула їх запах… Але явитися з Даром, можливості якого я ще не розумію - не дуже відповідально. Я ж можу нашкодити комусь із рідних, а цього я точно не хотіла. Тому я вирішила написати їм листа. Але як пояснити причину того, що не приїду? Подумаю трохи згодом. Наразі, на мене чекає розмова з Куртом, не двозначно він дивиться на мене, але не хоче при друзях щось обговорювати. "Коли всі поїдуть зустрінемося на нашому місці" подумки запросила його на "побачення". Він просто кивнув у відповідь.

Елісса зібралася швидко, обняла мене і побігла, на неї вже чекав екіпаж. Я побажала їй успіхів і залишилась у кімнаті сама. Боялася розмови з Куртом, але мала поговорити, бо не хотіла, щоб він відчував, наче я щось приховую. Звісно, є багато чого, що я від нього мушу приховати, але дещо все ж таки я маю розповісти. Мені потрібна допомога. Я зачинилася в кімнаті, щоб хтось ненароком не зайшов і подумки позвала ректора: "Ваша Високосте, містере Вільмер, потрібна допомога". Артефакт на шиї почав тепліти і я почула його голос: "Так, я на зв’язку, що трапилось?" Спілкування відбувалося ментально, тому ніхто навіть не зміг би підслухати нашу розмову.

Я розповіла йому про ситуацію, пожалілася, що мимоволі сама її спровокувала і попросила поради, що я маю робити і як пояснити друзям що відбувається. Він заспокоїв мене, сказав, що ментальні сили можуть бути проявом як світлої, так і темної магії, тому немає нічого страшного, якщо друзі будуть знати правду. Це ніяк не викриє мою темну сторону. А те, що ми з Куртом поспілкувалися подумки, це також буває. Трапляється це рідко і означає, що ми можемо бути спорідненими душами і він чув мене тільки тому, що я "дозволила" себе чути.

 Я заспокоїлася. Але щодо маніпулювання чужою свідомістю він відповів неоднозначно. Це може бути одна з темних сил, тому я маю бути обережна. Сказав, що за два дні повертається до Академії і ми розпочинаємо тренування. Я подякувала йому і перервала зв’язок. Все, я готова до розмови з хлопцем. Він подобається мені і я не хочу втратити його довіру. А щодо слів Вільмера про споріднені душі, то буде видно згодом. Я ж не знаю його почуття до мене. Може він сприймає мене як молодшу сестру, а я розмріялася передчасно.

 Наше місце  – це затишна лава біля озера, там де ми зустрілися минулого разу. Він вже був там, коли я підійшла. Тихенько сіла поруч, він повернувся посміхаючись. І почав говорити перший. А я ж приготувала промову… Готувалася дорогою сюди. Планувала розмову слово за словом...

- Не подумай, я не злякався твоєї сили. Просто несподівано. Це нормально, що я нічого про тебе не знаю, а ти про мене. Не лякайся, якщо я трохи прискорюю події, але ти подобаєшся мені, це почуття надто сильне, щоб його ховати і стримувати, тому і говорю тобі про це саме зараз. Може ще зарано, але чекати більше не хочу. Алессіє, я не примушуватиму тебе одразу відповідати і на взаємність сильно не розраховую, але дуже сподіваюсь, що, може, одного дня ти погодишся подарувати мені частинку свого серця.