Розділ 4 Перші прояви сили

На полігоні продовжувались випробування. Ця подія так захопила новоспечених студентів, що, дійсно, ніщо інше їх не цікавило. Їх розподілили на групи за факультетами, бойові маги виділялися поміж інших груп і Еліссу я знайшла одразу. Коли я підійшла, вона підбігла до мене з таким блиском в очах, що ледь не засліпило, обійняла мене і почала підскакувати від радості, що їй вдалося вразити викладачів своєю здатністю застосовувати силу. Я зупинила її, сказавши, щоб пожаліла мене, не всі ж можуть левітувати.

- Ой, вибач, маєш рацію, я трохи захопилась. Як пройшла бесіда з ректором? Щось трапилось?

- Ні, нічого поганого, мене прийняли на навчання без останнього випробування і я трохи засмутилася з цього приводу… Ні, я задоволена, що зарахована, але хотіла спробувати свої сили, он як ти… Бач, як тебе захопило!

Подружка обійняла мене і заспокоїла, мовляв, не переймайся, от ти покажеш усім! Тільки згодом! У цьому я повністю з нею погоджуюся, що покажу, то точно. Вона навіть не підозрює, наскільки вона близька до істини!

За попереднім сценарієм, домовилися зустрітися в кав’ярні після тренувань. Цього разу пригощала я. Дякувати батькові, він дав мені достатньо грошей з собою, щоб я могла почуватися добре і придбавати все, що забажаю. Та й робота в крамниці дала змогу трохи назбирати. Отже, з грошима проблем немає. Замовила на свій смак: еклери та какао. Багато еклерів… Хто їх любить, той зрозуміє про що я...

Поки чекала Еліссу було трохи часу обдумати своє становище. Усвідомлення того, що моє життя вже ніколи не буде як раніше і що мої плани на майбутнє сьогодні розвалитися з тріском, мене пригнічувало. Треба переформувати своє життя, пристосуватися до нових можливостей. Це не дуже важко, я зможу з собою "новою" помиритися. Найважчим для мене було розуміння того, що "нова" я — поки невідомо хто й звідки. Хто мої батьки? Як я опинилася в Кредуса? Тобто в тата. Він назавжди залишиться моїм батьком. Він віддав мені все, що міг і навіть більше. Ніколи вдома я не почувалася чужою. Я дійсно була донькою свого батька.

Але одразу виникає питання: чому, навіть, сусіди не здивувалися раптовій появі дитини у родині Молен? Батько не володіє магією заклинання, щоб наворожити усій провінції якийсь прояв амнезії. Як так сталося, що всі сприйняли мою появу природно і без запитань? Навіть, якщо батько вмовив усіх мовчати, то за всі ці роки мала знайтися хоч одна "добра" людина, яка розказала б мені правду. Провінція Тимар не дуже велика і всі всіх знають. Щось тримати в таємниці доволі складно. Тим більше батько  – відома людина… Якось усе не просто…

Дзвінкий голос Елісси буквально видрав мене з моїх роздумів, в які я все глибше занурювалася. З кожною новою думкою я розуміла, що таємниць стає все більше і я повинна їх розгадати.

Елісса щебетала без перестанку. Розказувала про свої досягнення, що викладачі похвалили її, що вона молодець. І, що вона  – молодець, пролунало ще чотири рази... Як я заздрила їй в цей момент. У неї все зрозуміло, вона відкрила можливості своєї сили, продемонструвала їх і задоволена собою. Так, вона  – молодець.

Ми поласували еклерами, замовили ще булочки з джемом, взяли їх із собою і попленталися у гуртожиток. Елісса була втомлена, бо "гралася" з резервом, а я була не просто втомлена, а буквально розчавлена під вагою інформації, яка вилилася сьогодні на мене в кабінеті ректора…

В кімнаті, після контрастного душа я трохи оговталась. Треба прийти до тями і починати шукати відповіді на ті всі запитання, які народжувалися у моїй голівоньці зі швидкістю блискавки. Але з чого почати? Взяла свою книжку і продовжила читання. Але на написане реагувала вже зовсім інакше. Якимось боком і я належу до історії імператорської родини, але, на жаль, про мене інформації в підручнику не було. У нашого Імператора був син і донька. Син, на нещастя, загинув у боях, а донька пропала. Точних дат тих сумних подій у підручнику не наводиться. Імператор також має одного рідного брата, з яким я вже знайома, і одного двоюрідного. І де ж мені шукати своїх батьків? Теоретично, я могла належати до кожного з названих. Проте виникає питання: як могла народитися дитина у найвідомішій у всій Імперію родині, і про неї ніхто не знає?

Знову занурилась у свої думки й забула про все навколо. Навіть не чула магічного вісника, який сповістив про обідній час. Зате почула свою сусідку, її неможливо не почути:

- Та чого ти така нудна сьогодні? Давай, відкладай той підручник! Лекції починаються аж через три місяці, а ти вже навчаєшся. Ти не чула, щойно оголосили обідній час. Питаю, їсти йдемо? Може там і Курта зустрінемо? - я трохи з ліжка не впала,  – це ж ти про нього ці дні думаєш?

- Та ні! Тобто так, - виправила я ситуацію. Хай краще думає, що я за хлопця хвилююся, а не за щось інше. Не хочу зайвих питань. Не хочу, щоб квітка на руці давала про себе знати. - Що, так видно? Так, трохи переживаю за нього. Він милий...

Подружка, з розумінням, хитро посміхнулася, забрала у мене з рук підручника і з натяком на цікаві події, поглядом показала на двері.

Серед натовпу студентів я його знову не побачила. І це насправді мене хвилювало. Можливо, він уміє переходити в невидимий стан? Самій смішно стало і я трохи посміхнулась… На другому курсі, думаю, такі магічні можливості важко розвинути. Чула, що вміння зникати  – рівень магістра. Та й це дуже рідкісний Дар.

Поруч проходив парубок і я почула, що він сказав в нашу сторону: "Яка ця руденька  – гаряча штучка!" Але Елісса ніяк не відреагувала. Невже її не бентежить таке ставлення якогось невихованого хлопця. Вона спокійненько продовжувала жувати. Я не хотіла влаштовувати сварку прямо біля столика, запам’ятала того мерзотника і вирішила, що побалакаю з ним потім, але подумки, коли він всівся навпроти, дивлячись йому в очі сказала: "Краще б ти, розумнику, вибачився перед дівчиною, бо я за себе не ручаюсь!" Через мить він піднявся зі свого стільця, підійшов до Елісси й розгублено вимовив:

- Міс, перепрошую, що образив Вас. Цього більше не буде, слово честі.

Елісса трохи не вдавилася. Підняла на нього погляд і спантеличено кивнула головою на знак згоди. Він пішов до свого столу і продовжив обідати.

- Що це тільки-но сталося? - запитала мене подруга не приховуючи здивування.

- Цей джентльмен вибачився перед тобою за свої мерзенні слова.

- Які ще слова? - прошепотіла Елісса.

- Ти не чула?

- Та ні, він просто глянув на мене і пішов собі, це точно, я впевнена. Стоп! Можливо ти "почула" його думки? Бо він точно мовчки пройшов повз нас.

- Цього тільки бракувало! Добре, а чому він тоді підійшов з вибаченнями? Я ж просто подумки йому пригрозила і наказала вибачитися.

- Та ти ж можеш ментально керувати діями інших людей! Це ж так цікаво!!! - трохи не заплескала в долоні дівчина.

 - Цікавіше не придумаєш… Вибач, мені треба йти. Потім поясню… - Встала я з-за столу і вискочила в коридор.

Просто клас! І що мені тепер з цим робити? Як не накоїти біди? Бракувало ще цього. Як контролювати свої думки? Негайно треба бігти до Найсвітлішого, він обіцяв допомогу з моїм Даром. І одразу ж понеслася до вежі адміністративного корпусу з думкою, що було б дуже зручно, якби я могла просто переміститися туди, і було б трохи швидше. За мить настала темрява, я зупинилася, щоб не впасти й заплющила очі. Відчула легку нудоту, зробила декілька глибоких вдихів і розплющила очі. Запаморочення не трапилося і це добре.

Відкривши очі я трохи не впала від несподіванки… Я стою біля дверей приймальні ректора. Швидко оглянулась і, на моє щастя, нікого не побачила. Сподіваюсь ніхто і в парку не бачив мого… "переміщення".

Постукала і двері відчинилися. Тихенько заглянула в середину. Там був містер Даурі, як завжди заклопотаний поточними справами.

- Проходьте, міс. Добре, що завітали. Тільки думав запросити Вас через магічний вісник.

- Доброго дня, містере Даурі. Найсвітліший у себе? Можна до нього, якщо він не дуже зайнятий?

- На жаль, його немає. Коли повернеться не сказав. Проте має бути на завтрашніх урочистостях. Але просив передати Вам це, — протягнув мені невеличкий пакунок, — просив відкрити, коли будете наодинці.

Я подякувала, зробила легкий реверанс і побігла у гуртожиток, старанно відганяючи думки про швидке переміщення, бо це поки що небезпечно. Елісса була в кімнаті, чекала на мене.

- Де ти ділася? Що відбувається?

- Розумієш… мені треба було до ректора. Він натякав на прояви мого Дару і просив казати йому, якщо щось відчую, тому що Дар тільки-но почав проявлятися і невідомо, що може статися. Тому я й пішла до нього. Але він поїхав у справах і мені не вдалося з ним побалакати.

- Добре, не засмучуйся. Може кави? Я миттю! - Елісса різко зіскочила зі стільця і вийшла з кімнати.

До кав’ярні й назад їй знадобиться хвилин п’ять, іще зробити замовлення — хвилини дві-три, тому маю нагоду відкрити ректорів пакунок.

В середині знайшла коробочку з квіткою лілії на кришці. І невеликий папірець. Спочатку почитаю.

"Міс Алессія, прийміть, будь ласка, цей дарунок, який допоможе Вам зв’язуватися зі мною за потреби. Я деякий час буду відсутній, не знаю коли і як надовго, але залишити Вас без захисту не можу. Прикраса, яку ви знайдете з цією запискою слугуватиме засобом зв’язку. Просто носіть її, а за потреби зв’язатися зі мною просто подумки покличте мене і я Вам допоможу. І ще одне, якщо Ви мені знадобитесь, Ви відчуєте це. Прошу тільки не лякатися, цей артефакт допоможе зрозуміти, що це я вийшов на зв’язок. Окрім зв’язку цей артефакт слугує таким собі маячком, це необхідно для того, щоб я знав Ваше місцеперебування. Прошу віднестися до цього відповідально. Допоки не опануєте свої сили, я маю знати де Ви та що з Вами відбувається. Не хочу втратити ще й Вас... Дякую за розуміння. Всього найкращого. Бережіть себе."

Одразу після прочитання записка розчинилася в повітрі. Уміє він магічно замітати сліди… Відчинила коробочку. Там була кришталева підвіска у формі маленької лілії на золотому ланцюжку. Гарно і корисно. Дякую! Одразу наміряла на себе. Вона дійсно дуже гарна. Витончена робота.

Елісса принесла нам каву, ми сіли за стіл і почали теревенити про хлопців. Мені пощастило, що моя сусідка цікавиться цим питанням і не випитує у мене нічого зайвого. На підвіску вона не реагувала, наче не бачила її взагалі. Може, прикраса невидима для інших? Мені це підходить.

За розмовою я поволі усвідомила, що Курт, дійсно, не байдужий мені. Це дивно. Як я не намагалася не думати про нього, нічого не виходило. Де ж пропав цей хлопець? Захотілося його побачити й впевнитися, що з ним все добре. Але останнім часом я маю ретельно фільтрувати свої думки та бажання. Бо справджується…

Уявляю, що своїм бажанням прикличу його зараз у дівочу кімнату, де сидять дві розпатлані студентки-першокурсниці у домашніх піжамах і пліткують про хлопців. Не треба цього, тому я зосередилась на щебетанні Елісси. Виявляється, той "джентльмен з їдальні" приглянувся подружці й вона весь вечір тільки про нього і балакала. А ми ж навіть його ім’я не знаємо, хто він і звідки?

Завтра нам видадуть студентські квитки й офіційно привітають зі вступом. Моя мрія збулася. Я з дитинства мріяла про навчання саме в цій Академії, бо вона вважалася найпрестижнішою. Вона знаходиться під патронатом Світлого Імператора і по закінченню її одразу твій соціальний статус підвищується. Я мріяла, щоб тато пишався мною, не хотілося його розчаровувати.

***

Ранок почався звично. Ми одяглися святково і пішли отримувати привітання. Щаслива мить. Досі не віриться, що мені вдалося. Нас зібрали на полігоні та розділили на групи відповідно до факультетів. Я знайомилася зі своїми колегами, ми щось радісно обговорювали й тут до мене підходить той "джентльмен з їдальні" і подає руку:

- Роберт Мітчел, дуже приємно, - я подала руку і представила себе. - Ще раз перепрошую за незручну ситуацію за обідом вчора. Мені дуже шкода. Не знав, що Ви  – менталіст. Пропоную дружбу. Згодні?

- Так, а навзаєм – пропоную забути той інцидент. Але, дозвольте запитати, що саме спонукало Вас підійти з вибаченнями?

- Не можу пояснити навіть собі. Якась сила торкнулася моєї свідомості і мені стало соромно, а потім відчув страх, наче у разі чого я постраждаю за свій вчинок. Я не з лякливих, скоріше саме сором привів мене до Вашої подруги, а не страх за себе. А, до речі, де вона?

- Вона серед бойових магів, - запишалася за подругу я.

- От мені щастить! - і ми обоє розсміялися.

- Якщо бажаєте, після церемонії вас представлю. І пропоную на "ти". Згодні?

- Цілком. Радий знайомству.

Вітав нас Найсвітліший ректор. Після промови й отримання документів я підійшла до нього. Подякувала за артефакт і коротко розповіла про свої сумнівні "досягнення". Він заспокоїв мене. І запропонував на період до початку навчання залишитись на території академії та розпочати заняття, як він полюбляє висловлюватися, "без свідків". Звичайно ж, я погодилась. Не вистачало ще наробити дурниць. Маю найскоріше опанувати свій Дар. Але його пропозиція трохи мене засмутила. Я втратила можливість навідатися додому і дізнатись те, що мене турбує та отримати хоч якісь відповіді. Проте, погодилась залишитись і почати тренування. Чим швидше опаную свою нову силу, тим скоріше почну розмотувати клубок таємниць навколо себе.

Потім підійшла до Роберта і запропонувала знайти Еліссу. Вона гучно балакала зі своїми новими колегами, що не побачила нас одразу. Довелося пробиратися крізь натовп, що утворився коло неї. Дійсно, її яскрава зовнішність і дзвінкий голос притягували людей. Побачила мене з хлопцем і швиденько підскочила до нас. Я їх познайомила і залишила спілкуватися, а сама пішла в парк. Там думається краще.

Підійшла до озера і насолоджувалася тишею. Тут відчула якесь дивне почуття, наче хтось наближається з боку гуртожитку. Курт? Невже це він? Повернула голову — нікого. Але, чую, він іде до мене. Саме він, точно знаю. І, дійсно, це Курт. Впізнала його здалеку, його руде, кучеряве волосся, як сонечко засвітило в мені невідомі до сьогодні почуття... Але відчула я його раніше ніж побачила. Мабуть, це також одна з моїх здібностей. Він підійшов і тривога відступила. Йому не треба було навіть нічого говорити, я підсвідомо знала, що він здоровий і йому нічого не загрожує. Але де він був не вгадала. Можливо це вміння мені поки недоступне.

- Я хвилювалась.

- Вибач. Мав справи. Пояснити всього поки не можу, але згодом розкажу. Ну як ти тут?

Ми говорили довго. Я сказала, що залишаюся в Академії, додому до початку лекцій не їхатиму. Він чомусь здивувався, але нічого не питав. Взагалі, він поводився дуже чемно, не розпитував ні про що зайве. Я розповіла йому про свою сім’ю, про мою роботу вдома, про діяльність батька. Натомість він трохи розкрив мені свої таємниці щодо його родини. Він — потомок великого Оракула Вільяма Реслі, що його батько, Барт Реслі, вже довгі роки працює особистим радником Світлого Імператора. І що його, Курта, готують до роботи з батьком. І ці кілька днів він як раз проводив у справах батька, але до подробиць не вдавався. Почало вечоріти й він провів мене до гуртожитку. Побажав добрих снів і ми розійшлися. Домовилися зустрітися завтра на сніданку.

Дивне відчуття. Таке враження, наче ми знайомі вже давно. Так легко з ним. Навіть не відчула, як сплинув час.

У гуртожитку на мене вже чекала розмова з Еліссою. Яка ж вона щаслива! Просто світиться вся. Розповідала про Роберта, що спочатку вони сиділи в кав’ярні, потім гуляли парком. Вони подобаються одне одному. Це добре. Я щиро радію за них. Прогулянкою парком вони бачили мене з Куртом, тому мені вже не відкрутитися від допиту. Так, я нарешті визнала, що він подобається мені і ми провели сьогоднішній вечір разом, наче знайомі довгі роки.

І справді, мені спокійно поруч з ним. Але одне питання мене бентежило. Я не могла його прочитати. Я ж не казала йому, що маю таку силу. Я взагалі про свої сили нікому не казала. Тому він не міг поставити від мене щит. Чи просто я не бажала лізти у його думки? Але ж у їдальні я не планувала нікого читати, воно вийшло якось само. Треба скоріше навчитися користуватися силою. Мені вже кортить приступити до тренувань.

Вклалися з Еліссою ми пізно, та це не завадило мені ще трохи почитати. З кожною прочитаною сторінкою я уявляла, наче була присутня серед описаних подій сама. Мене це захопило. І непомітно для себе я заснула.

"...Потерпи, дитя, так має бути… Скоро дізнаєшся… Потерпи ще трохи, так має бути..." Мороз пробіг по шкірі так, що змусив мене відступити на крок… Під моєю ногою підступно тріснула суха гілка, я, нажахано подивилася у вікно, боялася, що мене помітили і готувалася до найгіршого. Проте ніхто не відреагував на тріск мого кроку. Мало того, відьми на тому місці, де я її бачила востаннє, вже не було. Де вона поділася? У хатинці щось відбувається, що може відвернути увагу відьми від мене. Я почула пронизливий крик, який доносився з середини. Ніколи в житті я не чула такого. Що взагалі там відбувається? Мене охопив лютий жах…

Переборовши свої страхи, я наважилася зайти в середину. Може там хтось потребує допомоги? Але що я зроблю зі своїми, поки не відомими й, непідконтрольними мені, силами? Як допоможу? Але треба діяти. Можливо, я врятую чиєсь життя, а, можливо, віддам своє. Рішуче, як ніколи, я підійшла до дверей. Магічного захисту не було і тут. Та як же це? Як стара відьма з віковим досвідом, може допускати такі дитячі помилки? Чому не захистила своє помешкання від непроханих гостей? Але це на краще. Я зможу ввійти без перешкод ..."