Розділ 3 Хто ж я насправді?

Прокинулась з відчуттям тривоги. Раніше мої сни не були такими… такими реалістичними. Можливо, це прояв дії Дару? Він в мені ще молодий, почав проявлятися десь місяць назад. Прояв цей можу порівняти з теплом, яке росте всередині. наче наповнює пустоту, яка не відчувалась раніше. Приходить розуміння того, що тіло оновлюється. Таке відчуття, наче прокидаєшся після тривалої хвороби сповнений сил і готовий перевернути світ. Спочатку це турбувало мене, бо як контролювати свою силу я не знаю. Але від сьогодні вже не переймаюся, бо, якщо пощастить, вступлю в Академію і протягом навчання познайомлюсь з Даром та почну його контролювати.

Місяць сяяв дуже яскраво, заглядаючи у віконце, освітив усю спальню як вдень, що довелося встати з ліжка і зачинити ставні, адже треба ще трохи поспати, завтра важкий день.

До ранку вже нічого не снилося, тож мені навіть вдалося трохи відпочити. Прокинулась від дзвоника магічного вісника, який сповістив, що можна спускатися на сніданок, після якого треба підійти до Вежі навчального корпусу та отримати подальші інструкції щодо іспиту. Подумки я сказала собі, що готова й обов’язково все подужаю. Я і справді готувалася дуже ретельно цілий рік, тому мала здати теорію з легкістю.

Поснідали з Еліссою дуже швидко і попрямували до навчального корпусу. Дорогою я зловила себе на думці, що його не було в їдальні. Маю на увазі Курта, вчорашнього хлопця, який мило запропонував нам компанію на вечері. Дивно, чого б це раптом я про нього згадала саме зараз? Наче більше нема про що думати. Раніше я хлопцями не цікавилася. У мене в Тимарі залишилось багато друзів-хлопчиків. Але почуття до них суто дружні. Ми ж іще зовсім діти. Мені щойно виповнилося сімнадцять, вважаю цей вік не дуже вдалий для кохання.

Але Курт був якимось особливим. Так, зовні він звичайний парубок, не красень. Щось у ньому приваблювало мене. Голос? Посмішка? Руді кучері? Отакої! Ще не вистачало до всіх моїх переживань додати ще кохання. Та ні, звичайну симпатію до вихованого, приємного хлопця не можна називати коханням. Хоча я не знайома з таким сильним почуттям і звідки я знаю, що саме дівчата відчувають, коли усвідомлюють, що це саме він…

Стоп! За годину іспит. Треба прийти до тями! Складу умовний список важливих справ. Спочатку пройду випробування, потім — розмова з ректором, потім усвідомлення всіх наслідків тієї розмови, а потім уже Курт. Ні, ще не все. Жінка з картини. Можливо запитаю ректора хто це і тоді все стане на свої місця. А вже потім Курт. Отже, перший по списку моїх справ — іспит.

Біля навчального корпусу нас зустрів куратор і провів до аудиторії. Біля входу стояв стіл з особовими картками вступників і реєстраційний лист. Кожен отримав свою карту, пустий лист паперу з золотою печаткою Академії, призначений для відповідей, перо для писання. Після всього, той, хто був уже "укомплектований" мав поставити підпис в реєстраційному листі, що підтверджує його прибуття на іспит. Після цього вже можна було проходити в аудиторію і починати хвилюватися. Я так і зробила. Отримала документи, розписалася, вибрала собі стіл ближче до вікна, сіла і чекала початку. Елісса потрапила в іншу аудиторію, тож домовилися зустрітися в кав’ярні після іспиту.

Коли всі зібралися, до аудиторії увійшов ректор, урочисто всіх привітав та побажав успіхів. Потім один з викладачів пояснив принцип роботи з екзаменаційним листком і запустив магічний годинник, який сповістив про офіційний початок випробування. Дотримуючись інструкцій, я вписала своє прізвище поруч з печаткою Академії й на чистому листку почали з'являтися завдання. Під кожним питанням залишались вільні строки, де мали вноситися відповіді. Завдань було усього п’ять. Три основні за обраним фахом і два додаткові — перевірка загальних знань. Перше питання було з теорії травознавства, друге — з основ зіллєваріння, наступне — про надання першої допомоги при отриманні опіків від енергетичної кулі. І додаткові: одне з історії, друге з географії. Дякую, що не попало питання про політичний устрій Світлої Імперії давніх часів, бо я не дуже тямила у цьому.

На перші три питання я відповіла без труднощів. Для мене вони виявилися на рівні п’ятого року навчання. Це коли мені було років одинадцять... Мало того, я ж усе своє життя прожила поруч з найкращим цілителем Імперії! Батько вчив мене граючи, тож інформація сприймалась легко. Я знаю майже всі трави на вигляд, запах і смак та можу впевнено і без похибки класифікувати їх за властивостями. Я розрізняю з першого разу чи то трави для приготування лікарських чи косметичних засобів, чи то просто приправа до м’ясних чи овочевих страв. А от з історією і географією виникли невеликі труднощі. Та то не важливо. Основні питання впливали на оцінку фахових знань, а додаткові  – просто як шанс підвищити загальний бал і підняти свій рейтинг. Закінчила я свої старання за п’ять хвилин до дзвінка.

Магічний годинник сповістив про закінчення випробування. Я вклала свої відповіді в особову картку і віддала екзаменатору. Виходячи розписалася в реєстрі про завершення складання іспиту і здачі всіх документів. Перо попросила залишити собі на згадку про цей день.

***

Елісса вже чекала мене в кав’ярні та навіть встигла замовити нам смачний гарячий шоколад і чізкейк з полуничкою.. Вона звільнилась раніше. Сказала, що питання були легкі, вона швиденько все написала і втекла звідти. Дійсно, мої питання також далися мені легко. Це ж добре!

Необхідно за годину повернутися для оголошення результатів.

За результатом іспиту я й Елісса, до речі, також, допущені до останнього випробування. Ура! Задоволені собою ми пішли гуляти в парк. Було достатньо часу для відпочинку. Завтра не буде важко. Практичні випробування проводяться скоріш для того, щоб підтвердити правильність вибору факультету. Ми ж іще не контролюємо Дар, не знаємо принципів його використання, тому й наші практичні здібності, думаю, нікого не вразять. І на рейтинг не вплине. Отже, і хвилюватися не варто.

Прогулянка видалась вдалою. Пройшлися лабіринтом, помилувалися птахами, які якраз у цей час спокійно плавали на водній гладі озера. Робітник парку наразі прийшов їх годувати. Ми залишились подивитися. Птахи ласували їжу і по завершенні трапези піднялися високо над водою, та по черзі підлітали до чоловіка, зробили круг навколо нього і поверталися до води. Ми вирішили, що це був такий собі ритуал подяки. Чоловік побачив нас і підійшов привітатися. Старенький, сивий чоловік, містер Саліван Слуні розказав нам, що раніше він працював тут професором, має Дар заклинача тварин і після закінчення кар’єри залишився тут, працювати у парку, підтримувати порядок. Ці птахи дійсно йому дякували і це було дуже зворушливо. Навіть позаздрила йому, мабуть, дуже цікаво спілкуватися з тваринами...

***

Повернувшись у гуртожиток я одразу відчула втому, прогулянка парком та попередня, неспокійна ніч далися взнаки. Тож я взяла якусь книжку з полиці, виглядала вона новою, наче щойно з друку, зручно вмостилася у своєму ліжечку і почала читати. "Новітня історія Світлої Імперії" мабуть, стане найкращим для мене снодійним сьогодні.

Підручник виявився напрочуд цікавим. В ньому велося про родину і діяльність Світлого Імператора Нілона Тарса спочатку його правління; про славетні походи, відносини з сусідніми державами, досягнення і промахи, історію змов, зради й кохання.

Я рідко цікавилася справами нашого Імператора і багато чого про нього не знала. Наприклад, те, що під час останньої війни його дружина з дочкою таємничо зникли. Не водночас. Спочатку дочка, потім, десь через рік — дружина. Це ослабило монарха, але він не здався. Можливо їх викрали, щоб маніпулювати ним при прийнятті стратегічних рішень щодо битви, можливо просто щоб піддати сумнівам і відвернути від чогось важливого… Не знаю. Але ніхто не пред’явив ніяких вимог викупу чи обміну жінок. Найдосвідченіші слідчі й шукачі так їх і не знайшли дотепер. Він звертався до оракулів і віщунів, до відьом і медіумів. Безрезультатно. Єдине, що підтвердили всі було те, що жінки живі, їх душ не було в царстві мертвих. Якась сильна магія тримає їх місцеперебування в таємниці. І ніхто не може подолати цей магічний бар’єр. Хіба таке можливо? Що ж це за магія така? Але, судячи з прочитаного, Імператор і досі не полишив надію їх знайти. На території Темної імперії працюють його люди, шукають його рідних.

На хвилинку я відірвалась від книги й замислилась, як це важко втрачати рідних людей! Жахливо те, що могутній Імператор, який володіє магією, владою, з усіма своїми зв’язками, підтримкою союзників не має можливості знайти своїх рідних. Це якою силою духу потрібно володіти, щоб не дозволити собі опустити руки та продовжувати шукати всі ці довгі роки, причому паралельно займатися справами Імперії. Я відчула щиру повагу до цього сильного чоловіка.

Так я і пролежала з книгою аж до вечері. Після їдальні повернулися з Еліссою до кімнати і полягали спати. Його знову не було ні на обіді, ні на вечері… Може щось трапилось чи, може, Курт харчується десь поза студмістечком…Я ж про нього нічого не знаю! Але це потім. Треба налаштуватися на добрі думки й швиденько засинати, щоб завтра наступило скоріше. Так бабуся завжди вкладала мене спати, казала, щоб завтра швидко наступило, треба закрити оченята й заснути скоріше. А завтра має вирішитися подальша моя доля.

***

Вже починаю звикати до магічного вісника. Це дуже зручно, не проспиш і не пропустиш жодної події студентського життя. Стоп, розмріялася, я ще не студентка. Але залишились формальності, ну і, звичайно ж, довгоочікувана розмова з ректором.

Після сніданку магічний вісник запросив нас на полігон для практичних випробувань сили. Полігон знаходиться поза вежею навчального корпусу. Ми одягнули зручну форму, яку нам видали напередодні і рушили на останнє випробування.

Нас попросили створити чергу за наданим куратором списком. Я була десь десята. Не люблю довгого очікування, але нічого не вдієш. "Можна я перша?" тут не проходить… на жаль. Але з іншого боку все не так і погано, подивлюся що роблять інші, як їх перевіряють. Згадую тести зі стихіями в перший день і заворожено чекаю на видовище.

Я не помилилася, видовище було гарним. Звичайно, рухи деяких вступників були невпевненими й трохи незграбними, але це зовсім не виглядало смішно. Навпаки, я аж позаздрила тим, хто вміє левітувати й випускати з долоні потоки чистого Світла.

Підійшла моя черга. Цікаво, що я можу? Дочекалася поки попередній студент (так, уже студент) покинув місце випробування і рушила на зустріч невідомому. Аж раптом пролунав магічний вісник голосом самого ректора: "Студентка Молен! Прошу зайти до мене. На сьогодні ви звільняєтесь від випробувань". Розгублена, я трохи не знепритомніла. Розвернулася в напрямку Вежі адміністративного корпусу. Сказати чесно, моєму розчаруванню не було меж. Чому я знову виділяюся? Уявити важко, що я маю потім пояснювати колегам, зокрема Еліссі, вона ще з першого разу не отримала всі відповіді. Мені кінець! Чому він викликав мене саме зараз? Що такого я могла вже накоїти, я ж іще навіть не студе… ой, він наче сказав “студентка Молен”... Що, правда? Хоч щось добре трапилося зі мною сьогодні. Почуття мене розривали на частини. З одного боку передчуття важкої розмови, з іншого — я офіційно студентка! Радіти чи плакати? Вирішила, що обов’язково поплачу, але потім. І розраховую поплакати від щастя. Маю надію.

***

Зайшла у вестибюль адміністративного корпусу. І одразу виникло бажання підійти до картини. Ні, вона не кликала мене, як минулого разу. Просто я сама хотіла ще раз її побачити. Але не можна заставляти ректора очікувати, це не чемно. Потім обов’язково погляну на неї. Зараз на порядку денному — розмова. Потім все інше. Маю дотримуватися складеного мною списку справ.

У приймальні нікого не було. Де ж подівся містер Даурі? Двері кабінету також були відчинені. Увійшла. Тремтячими руками схопилася за низ кофтини, щоб чимось зайняти підступні руки, які видавали моє хвилювання. Ректора не було. Ненавиджу чекати, ще й в такому стані. Раптом відчула те саме тепло, що було в перший день. Це одразу привело мене до тями і я заспокоїлася. Дякую Вам, хто б Ви не були — подумки поклонилась невидимій силі. Позаду почувся скрип дверей приймальні. Повернулася на звук і побачила ректора, який зайшов до приймальні й направлявся до мене. За ним зачинилися і двері кабінету. Я привіталася і легесенько поклонилася.

- Ну, почнемо, — сказав ректор і зробив дивний круговий рух рукою. — Я поставив магічний щит і відправив Дрейка у справах Академії до Палацу. Свідків цієї розмови не повинно бути.

Відправив Дрейка? Хто такий Дрейк? А, це містер Даурі, помічник. Щось я ніяк не прийду до тями…

Насамперед Найсвітліший попросив мене прийняти магічну клятву нерозголошення. Ще хвилину я приходила до тями й, коли мої думки, як стадо диких, не одомашнених скакунів після бігу безкраїм північним степом, зупинилися і зібралися докупи, дала згоду. Це в моїх інтересах. Я маю з усім розібратися! Вмить над моєю головою винила сфера з чистого Світла й увійшла в мене, залишивши на руці, трохи нижче ліктя з внутрішнього боку невеличкий опік у вигляді квітки. Здається це лілія. Квітка Імператорського роду? Щось незрозуміле коїться, але назад ходу немає, йду до кінця. Вже погодилася... Ректор заспокоїв, що квітка за хвилину стане білою і перестане доставляти неприємні відчуття. Опік він називає "неприємним відчуттям"? Заради Богів, розбудіть мене хтось!

Мітка клятви залишатиметься непомітною. Але якщо я наважуся розкрити комусь таємницю сьогоднішнього дня, вона стане червоною і буде пекти. "Добре, добре, все зрозуміла, не треба хвилюватися, я не з балакучих". Проте, він додав, якщо таємниця буде розкрита не з моєї вини, то ця квітка просто розчиниться, бо магічна клятва втратить своє значення.

Після отримання квітки я осміліла і запитала:

- Що ж я поясню колегам, як повернусь в гуртожиток? Мені потрібна якась легенда. Маю дуже допитливу сусідку по кімнаті та вже один раз я сказала їй неправду. Не хочу бути брехухою, так мене виховали.

- Скажете, що я призвав Вас отримати результати тестування, які дозволяють не проходити останнє випробування. І, по протоколу, саме ректор має сповіщати студентів про це. До речі, це не неправда. Тобто це — не повна інформація і формально Ви не збрешете і дотримаєте клятву нерозголошення. Влаштовує легенда? - я кивнула. У мене є варіанти? Не думаю.

І він почав розкривати мені мою ж таємницю, яку мені ж і не можна розголошувати. Голова кругом. Подивилася на мітку, так, вона стала білою. Маю бліду шкіру, тому мітка майже непомітна. Це добре, хоч про нову тату не буде зайвих питань.

- Почну з головного, - почав ректор і жестом запросив мене присісти у крісло, - містер Кредус Молен не є Вашим батьком. Тобто чоловік, який Вас виростив не є Вашим біологічним батьком... Може води? - побачив як я поволі блідну, запропонував містер Тарс. Відмовилася, не допоможе навіть віскі. - Ви не успадкували й частини його дару. Не хвилюйтеся, як я казав раніше, Ви можете вивчати травознавство та лікувати людей. Але з лікуванням Ви маєте бути дуже обережні. Як допомогти Ви можете також і нашкодити. Річ у тім, що мої підозри підтвердилися. Ваш матеріал я вивчав особисто і помилки бути не може. Не буду кружляти в поясненнях – Ви наполовину Темна. При чому половинки рівноцінні й не конфліктують між собою. Розумію, що Вам важко це уявити. Спробую пояснити. При використанні резерву, ви можете черпати як світлі так і темні сили. Навіть можу припустити, що Ваш резерв дозволяє використовувати два Дари одночасно. Спробую спростити: одною рукою Ви можете зцілити, іншою — погубити. Підозри мої почалися ще на першому випробуванні. До Вас підійшов Кіт. Звичайно, Ви не прочитали його, бо ще не знаєте як це робиться. Ви ж навіть не підозрювали? - сиджу в ступорі, киваю,  – Ви не заклинатель тварин, Ви  – Темна. Наполовину… Тому я і не зміг Вас прочитати в перший день знайомства, коло Вас був магічний щит…. Скажіть, будь ласка, коли Ви підійшли до артефактів, що відчули? - питальним поглядом подивився на мене в очікуванні відповіді.

- Захотіла доторкнутися до атаме з руків'ям у вигляді Дракону. Але то було не моє випробування, я просто спостерігала за процесом. Ніж сам наче покликав мене,  – прозвучало, як виправдання.

- Добре, що не торкнулися. Я спостерігав за Вами з самого початку і не допустив би викриття завчасно. Серед світлих артефактів ми підкладаємо й темні, це ж тестування, ви розумієте… Якби Ви взяли той Драконів Зуб, він би засвітився зеленим сяйвом. А це признак наявності темних сил. Наступне — вогонь. У руці того хлопця був невеличкий вогник, але збільшився він не завдяки його зусиллям. Просто то Ви підійшли подивитися на видовище. Продовжувати? - я досі киваю, тобто хочу дослухати до кінця, а вже потім знепритомнію. - Ураган також рук Вашого Дару справа. Тому я і не дозволив проводити випробування на полігоні, Ви могли зашкодити не тільки собі та, навіть, не з власної волі. Спочатку треба опанувати Дар, подружитися з ним, навчитися контролювати, а вже потім користуватися. Не хвилюйтеся, поза стандартними лекціями я особисто буду навчати Вас контролювати саме темну сторону. Скажімо так: Ви унікальна і поки єдина у кому змішаний Дар саме таким чином. Це не страшно, не бійтеся, просто незвично. Це перший випадок в Академії, тому ми маємо про це мовчати, щоб ніхто не накоїв дурниць. Тепер про інші результати. Аналіз крові... Також не буду Вас довго мучити та скажу одразу… - Він трохи занервував, зробив ковток води,  – Ви належите до Імператорської родини. Як Ви з’явилися на світ треба ще розбиратися, тому що хто Ваші батьки, поки не знаю навіть я. Саме тому я взяв у Вас клятву нерозголошення і прошу її дотриматися до з’ясування обставин Вашого народження. Я закінчив… Тепер Ваша черга, готовий до запитань.

- Результати я очікувала зовсім інші. Думала, що маю слабкий Дар, як бабуся Орисія. Проте розвійте, будь ласка, мої сумніви, невже Світлий Імператор Тарс насправді Темний?

- Це не так. Імператор Нілон, як і я  – Світлі. У нашому роді немає Темних. Ви перша...

- Якщо Ваша ласка, дайте мені оговтатися і за декілька днів я поставлю Вам свої запитання і Ви допоможете мені розібратися з усім ЦИМ. Маю обміркувати спочатку все сама.

Він погодився.

- Вашу довгу відсутність не помітять. Всі студенти ще на полігоні вправляються і Ваша допитлива подружка дуже зайнята, тож зайвих питань не буде. А зараз зберіться, опануйте себе, Ви дуже бліда, і вирушайте до колег. Вітаю, Ви прийняті на навчання.

Я, приголомшена, вийшла в коридор. Одразу згадала про картину і, не гаючи часу попрямувала до неї. З усіма новинами, які я щойно отримала, зовсім забула запитати Найсвітлішого про ту жінку. Підійшовши до картини, я голосно ойкнула. Її НЕМАЄ. Тобто на місці картини — звичайне дзеркало. Рамка та ж сама, але це вже не картина.

- Що Ви бачите? - позаду почула голос ректора і, не відриваючи погляду від свого зображення, сумним голосом відповіла:

- Себе…

- Що Ви бачили раніше? Тобто Ви щось там бачили раніше, може? - вібруючим голосом з нотками надії прошепотів чоловік.

- Молоду, красиву жінку… - Він схопив мене за плечі і різко повернув до себе.

Його руки тремтіли, але не відпускали мене. Очі були сповнені надією:

- Кого? Молоду жінку? Блакитні очі, пшеничне довге волосся і біла шкіра як молоко? - мовчки кивнула я, не очікуючи такої реакції з його боку.

Трохи заспокоївшись він розповів, що це дзеркало Істини й кожен бачить там те, що має побачити тільки він. Довгі роки воно "мовчало" і тільки зараз показало саме те, що я маю розгадати… Тільки я. Бо образ було показано мені.

- Ваше Високосте, допоможете мені з усім розібратися. Боюся, сама не подужаю.

У відповідь він тільки ствердно кивнув. На мить я відчула, що йому перехопило подих і він не міг вимовити жодного слова...