Розділ 1 Перший крок у невідомість

Ніколи не їхала надовго з дому, не хочу залишати батька самого. Звичайно, він не залишиться сам, є ще бабуся Орисія з дідусем Айваном, та містер і місіс Райлі, які живуть у домі для прислуги та ведуть господарство. Проте ми не вважаємо їх за прислугу, бо вони вже довгі роки з нами, тому і відношення до них, як до членів родини. Дітей у них немає, тому всі люблять мене, як маленьку принцесу. Але мені вже сімнадцять і наступив відповідальний для мого майбутнього час. Їду в столицю вступати на навчання до Світлої Академії.

Батько так хвилюється, що навіть найняв екіпаж, щоб доставили дорогоцінну донечку прямісінько до Академії. Він завжди сильно опікає і турбується про мене та намагається дати мені все найкраще. Я маю найкращі книги, до мене приходили найліпші вчителі, були найкращі майстрині, які робили для мене найгарніші модні наряди, навіть розваги — батько часто влаштовував вдома вечірки, на які запрошувалися мої друзі. Але цим він зовсім не розпестив мене. Я вдячна йому за все і відчуваю до нього велику повагу і любов.

Ростив він мене один, маму я ніколи не бачила. Тато майже не згадував про неї та завжди, коли я маленька, ставила про маму безліч запитань, він загадково, із сумом на обличчі змінював тему. Згодом, коли я виросла, вже не питала його, бо вважала, що ті спогади його засмучують. А бачити його сумним я не хотіла. Він — найкращий у світі. І не тільки як батько. Його поважають і люблять усі в провінції, бо він — цілитель.

Поруч з нашим домом він, разом з дідом, побудував невеличку лікарню, де вони приймають пацієнтів. Бабуся навчилась лікарській справі і допомагає в лікарні. До них приїжджають люди з усіх куточків Імперії. Окрім лікування, тато готує різні зілля, настойки, відвари, які продає у своїй крамниці, що працює вже декілька поколінь. Заснував її ще мій прадід. Усі чоловіки нашого роду мали цілющий Дар лікування. І цей Дар передавався тільки синам. Взагалі, дівчата до мене не народжувалися. Я — перша дівчинка в родині.

Батько з дідом навчають мене сімейній справі і вже рік я працюю в крамниці, здобуваю цінний досвід. Навіть один раз батько дозволив мені приготувати крем для лікування опіків. Контролював кожний етап приготування, ретельно перевіряв кожний інгредієнт, радив як краще, щоб лікування було ефективнішим. І мені вдалося! Чоловік, який замовив крем був задоволений, бо працює він у ковальні, а там отримати опік дуже просто, тому він замовив мій крем і для своїх колег.

Тато мною пишається. Що казати, я й сама собою пишаюся. Але все ж, приготування зілля — це дуже відповідальна справа і тато поки тільки показує, як це робиться і ділиться сімейними рецептами. Мені ще треба старанно навчатися, а вже потім готувати лікувальні засоби. Роботи мені і так вистачає, бо в крамниці продається безліч різних товарів: зілля, трави, свічки, есенції, порошки, муси й креми, які мають як лікувальні, так і косметичні властивості, а також використовуються при різноманітних магічних ритуалах. Асортимент широкий та потребує уваги й відповідальності. Крамниця наша відома на всю Імперію і замовлень завжди дуже багато.

Батькова діяльність надихає мене. Це ж так чудово допомагати людям! І, можливо, саме тому я обрала факультет Земних Стихій, бо це єдиний факультет в Академії, де велика увага приділяється травознавству, зіллєварінню та цілительству.

***

Зібравши необхідні на перший час речі, я попрощалася зі своїми і сіла в екіпаж. Бабуся дуже стримувалася, щоб не плакати. Батько з дідусем благословили. Я забралася до екіпажу, зручно вмостилася і поїхала. Вперше в житті мене ніхто не супроводжував, тому я дуже хвилювалась. Я не перший раз їду так далеко, ми часто подорожували по Імперії у батькових справах. Зазвичай він проводив лекції в інших містах і провінціях для молодих цілителів, ділився досвідом і продавав замовлені ліки. Я завжди супроводжувала його. А сьогодні одна самісінька направляюсь у невідоме мені майбутнє. Дорога довга і є час на роздуми. Що чекає на мене там? Чи впораюсь? Чи подужаю навчання? Як воно жити у великому місті без рідних і сподіватися тільки на свої сили?

Батько за рік почав готувати мене до самостійного життя. Вселяв у мене впевненість, що я достатньо доросла, розумна, сильна і з усім легко впораюсь. Він вірить у мене. Тому я маю налаштувати себе, опанувати страх і зробити крок у своє світле майбутнє. Я ж Світла і майбутнє моє має бути таким же.

Екіпаж доставив мене до Академії завчасно, тож я мала можливість ознайомитися зі студентським містечком. Перше, що мене вразило, так це — масивні ковані ворота й огорожа Академії. Кажуть, що ворота зачакловані та відкрити їх можна тільки магічно. Побачимо. Але сьогодні починається вступна кампанія, тому вони відчинені і пропускають всіх охочих. На вході стояв парубок, мабуть, випускник, і роздавав карти території і плани вступної кампанії. Я собі теж придбала.

Студентське містечко дуже затишне і спокійне. А на противагу затишку і тиші парку були масивні споруди Веж Академії та гуртожитку. Поруч з гуртожитком є парк з невеличким озером. У центрі парку розмістили великий сонячний годинник у формі Дракону. Тінь від його полум’я показує час. Дуже зручно, на пари не спізнишся. До речі, про Драконів. У Світлій Імперії їх давно вже немає. Не можу пояснити чому так. Батько казав, що вони відправились далеко на Південь і живуть там у створеній для них колонії. І ще казав, що, можливо, декілька Драконів і досі перебувають у Темній Імперії. Старий Темний Імператор Флейм залишив їх собі. Він заклинатель тварин, тож вони йому підкоряються. Цей Темний, мабуть, дуже сильний, якщо підкорив Драконів, бо вони дуже волелюбні та “трохи” агресивні. Це вже я знаю з історії, легенд і бабусиних казок.

Моя валіза не важка, взуття зручне, отже, маю можливість погуляти по парку до початку вступних випробувань. Мені подобається тут. На деревах вже розпустилися ароматні квіти, кущі, які ростуть у вигляді невеликого лабіринту, підстрижені під форми магічних створінь. І трави… Проходячи стежкою, я побачила декілька лікувальних трав, знайомих мені з дитинства, також на сусідній галявині росли трави для приготування ароматичних есенцій та мила. Ой, про трави я можу розповідати годинами.

Далі, по стежці, ближче до Вежі навчального корпусу, розташувалась маленька кав’ярня, а через дорогу — пекарня. Аромат свіжої здоби і кави значно прискорив мій рух. Поласувала булочкою з корицею і какао. Смачно. Але бабуся готує смачніше. Чи, може я просто вже починаю сумувати за домом?

Після смачного відпочинку, я направилася до Вежі навчального корпусу. Повсюди були розставлені покажчики, які вказували напрямок до екзаменаційної зали. Та серед натовпу вступників бігало декілька кураторів, які надавали потрібну інформацію щодо подальших дій.

***

Вступ до Академії поділений на три етапи та має проводитися протягом трьох днів. Першим етапом при вступі, проводяться тести, що показують, який саме Дар має майбутній студент. Це допомагає вибрати потрібний факультет.

Тестування проводилося у великій залі, яка була така простора, навіть здавалося, що не видно меж. Стеля мене вразила найбільше. Вона була у вигляді неба й умовно поділялася на дві частини. День і ніч. На стороні дня було блакитне небо з легкими хмаринками й сонечком, а на стороні ночі — яскраві зорі, що можна було розгледіти навіть зодіакальні сузір’я. Це все створено магічно для виявлення Дару читців зірок. По периметру зали стоять столи, етажерки, шафи з різним магічним приладдям. Також, що здивувало, були клітки з тваринами. Тварин було не багато: кіт, заєць, вовк, рибина в окремому акваріумі, мавпа. З птахів — беркут, голубка, павич. З плазунів — змія, та якийсь ящур, а також тарантул та скорпіон.

Маги різних магічних напрямків, для визначення Дару, проводили ритуали за допомогою стихій, тих же тварин та древніх артефактів. До зали пускають по три-п’ять охочих, не більше. Щоб приділити достатньо уваги кожному. А охочих було море. Я попросилася у першу п’ятірку, не люблю чекати, це мене виснажує.

Проводилися тести таким чином: абітурієнта підводили, наприклад, до столу з артефактами і він торкався по черзі кожного і члени приймальної комісії фіксували, чи реагують артефакти на нього, і якщо так, то як саме. Серед артефактів були: дорогоцінне каміння, стародавні руни, кришталеві скульптурки, атаме різних розмірів, срібні амулети тощо. Якщо певний артефакт спрацьовує, тобто при наближенні до певної людини якось реагує, наприклад, рухається, вібрує або світиться, то це означає, що майбутній студент, наприклад, заклинатель, або рунолог, відповідно до спрацьованого артефакту.

Якщо ж артефакти не твоє, то на допомогу кличуть тварин. Якщо людина та звір входять в контакт, то така людина — заклинатель тварин. При розвиненому Дарі маг може читати звіра та дозволяти звіру читати себе. Таке собі спілкування, яке використовують, наприклад, для охорони, охоти, вистежування тощо. Також тестують Дар за допомогою стихій: Вітер, Вогонь, Вода й Земля. Може відгукнутися одна стихія і ти стаєш, наприклад вогневиком, а може й одразу всі. Коли під дією твого Дару вогник, танцюючи, набуває форми замовленої твоїм розумом фігури… Або слухняний струмінь води перетворюється на водоспад, або тече у заданому напрямку. Чи легкий подих вітру перетворюється на завірюху зі снігом у травні… Це неперевершено. Не думала, що це може бути настільки цікаво!

Після визначення Дару треба пройти другий етап вступу — теоретичний іспит, після складання якого проводили практичні заняття для перевірки магічних здібностей.

Я ж “відзначилась” одразу. За все життя не притягувала до своєї скромної персони стільки уваги, як сьогодні. Після тестів, які перевіряли наявність Дару та величину магічного резерву, професор не виявив в мені якийсь “особливий” Дар. Тест провели ще два рази, але результат, чомусь, не влаштовував комісію. Вони щось емоційно обговорювали, і, щоб ніхто не слухав, навіть поставили магічний щит, який поглинав звуки і ззовні нічого не було чути. Але те, що я бачила мене лякало. Вони сперечалися і, гадаю, це було не в мою користь. Довелося навіть здати кров, щоб якось визначитися чи маю я взагалі магічний Дар, як мені пояснили, щоб заспокоїти. Але інші абітурієнти? В них чомусь кров не брали. Після забору аналізу професор з асистентом попросили мене почекати в коридорі, поки вони закінчать з іншими, а потім займуться моїм випадком… Випадком... Цікаво і лячно. Що зі мною не так?

***

Я насторожено чекала кілька годин. За час свого панічного очікування, у коридорі навчального корпусу познайомилася з дівчиною, яка вже пройшла тести і задоволена вийшла з екзаменаційної зали. Вона одразу мені сподобалась. Довге руде волосся, чорні оченята, як намистинки, щира посмішка, яскраво-зелена сукня. Звати її Елісса і приїхала вона з невеликого міста, що на півдні Імперії. Елісса має Дар телекінезу і левітації, тому їй запропонували вступати на факультет Бойової Магії. Вона про це й мріяла.

Раніше дівчатам заборонено було обирати цей факультет, навіть якщо були здібності і магічний Дар, проте, згодом, політика Світлої Імперії змінилась. Під час Великої битви з сусідньою Темною Імперією жінки, які володіли Бойовим Даром, вступали добровільно до лав армії, і це значно збільшувало шанси на перемогу. Велика битва тривала три довгих роки і забрала життя найкращих воїнів з обох боків. Темні навіть лишилися свого Імператора, який загинув у бою і до влади прийшов його син. 

Тож новий Темний Імператор Волен Флейм був сильним та впливовим і цілий рік працював над тим, щоб закінчити розпочату батьком ворожнечу. Навіть кілька разів приїздив до нашого Імператора на перемовини. Світлий Імператор був навчений досвідом спілкування зі старим Темним і ніяк не наважувався повірити в щирість молодого Темного. Навіщо ж Темним мир? Вони завжди зазіхали на наші території, корисні копалини, робочу силу. Але все вийшло. Був підписаний Акт заключення миру між двома державами. Полонені з обох сторін були повернуті додому, а також було сплачено компенсацію за зруйновані міста й поневічені долі людей. Зараз обидві Імперії живуть мирно, навіть ведуть торгівлю. Ці події відбувалися не так давно, років шістнадцять назад. До цього ж часу завжди була люта ворожнеча і протистояння. Я, взагалі-то, політикою ніколи не цікавилася, вбивства з будь-яких причин мене лякають.