Глава 12 Шлях через двері

- Що я там побачу? Нічого. Що мені там потрібно? Ні чого мені там не потрібно? Навіщо мені туди йти? Так, не навіщо. Мені й так усе подобається. Двері, що стоять переді мною, найімовірніше, не мої, і в мене немає потреби переступати поріг цієї загадкової споруди, однієї єдиної на всьому пройденому шляху. Які сили її тут залишили, я не знаю, і знати не хочу. Не моя власність, не маю права порушувати закон, і переступати межі чужої для мене території, - Родіон сам собі почав відмовляти, не знаючи, що за дверима ховається правда.

Чи був це його справжній шлях, чи ні, він не знав. А всього лише боявся опинитися в небезпеці, але якою б не була небезпека солодкою, такою, що підбадьорює, або моторошною, такою, що лякає жахом і передсмертною долею, її потрібно остерігатися.

- Я піду туди. Ні, я не піду туди. Ні, я маю зайти в ці невідомі двері. Нічого нікому, я не винен. Ні мушу, - він насупився, і тихо сказав, - я піду.

У загадковому для нього світі, він став роздвоювати своє рішення, і змагатися із самим собою. Уперше помітивши за все своє життя незрозумілий розкол особистості, яка почала між собою змагатися в новій для нього реальності дивного острова. Одна з них прийняла рішення йти далі, але інша зупиняла ухвалене рішення, і міняла думку іншої сторони Родіона. Як би вони не змагалися між собою, завжди перемагає та, яка залишається чесною та справедливою, та не обманює себе. Доля привела моряка саме до цих дверей, і як би не обманювала в ваді, друга сторона Родіона, рішення буде прийнято тією, яка завжди була права, і чесна сама з собою.

- Нехай, я піду далі, а раптом мені пощастить знайти човен, і я спокійно зможу поплисти з цього острова. Ні, я не хочу тут залишатися. Ні, я попливу. Ні, я краще залишуся. Ні, все-таки я ризикну, і зустрінуся віч-на-віч зі своєю долею.

Родіон шукав у собі ті слабкості й сили обійти їх. Він не міг прийняти рішення. Згорнути зі шляху і піти зовсім в інший бік своїм шляхом або ж піддатися невідомій силі і піти по невідомому напрямку. Сьогодні опинився там, де мав би бути та не повинен був перебувати на цьому місці завтра або бути тут учора, або прийти сюди через місяць. Родіон зараз перебуває там, де має перебувати, і не в якомусь іншому місці, як би, він себе не обманював і не вигадував різних відмовок, які суперечать самій долі: хлопець має перебувати там, де має бути, і ніяк не в іншому місці. Родіон не помітив, як за короткий проміжок часу змінився і став рішучішим, впевненішим, вольовим чоловіком, що подолав шлях мандрівника.

Родіон подумав:

- Кожна зустріч у житті з чимось або з кимось робить нас слабшими або сильнішими. Усе залежить від нашого вибору. Відмовляючись від випробування, ми стаємо слабшими, а приймаючи виклик, ми долаємо не тільки зовнішні перешкоди, а й внутрішні, змінюючи в собі самого себе, стаючи сильнішими. Долаючи її або уникаючи запропоновані нам долею труднощі, ми робимо свій вибір, і хоч би як нам цього не хотілося, або хотілося, ми завжди несемо відповідальність за нього повною мірою, і за те, що надалі з нами відбувається. Адже все, що з нами відбувається тут і зараз, це і є наша законна доля.

Родіон почав чути скрип суглобів і відчувати, як зникає сила волі. Втома тихим кроком непомітно підкралася і накинулася на нього, вчепившись руками за шию, одразу відмовилася відпустити його, дати йому свободу, повернути силу і легкість. На лобі виступали маленькі сріблясті крапельки поту, а руки почали тремтіти від легкої тривоги, що провіщала ту найстрашнішу думку, яка зробила слабкішим моряка, - втрату віри в себе і свій шлях. Він не знав, що бажати далі.

- Ніколи не варто здаватися. Завжди є шанс на перемогу, - він подумав.

Йому було важко. Довгий час сам, та ще зараз перебуває в невідомій місцевості, не знаючи причини того, як він сюди потрапив. Не всі сили покинули його. Він уперся правою рукою в морський пісок, і вже стоячи на підлозі, на зігнутих колінах, у ньому з'явилася спокуслива друга особистість, яка давно шукала слабкість усередині. Вона, опираючись проти сильної сторони, почала розмову:

- Що ж ти від мене хочеш? Я не піду туди. Ні за що, ні за які гроші, ні за яку правду я не увійду всередину палацу, - він підняв високо догори голову і широко відкрив рота від співчуття, - ні, я повинен увійти всередину, і дізнатися всю правду. Правда сильніша за слова. Відпусти мене, це моє життя і мій вибір. Я зобов'язаний бути тут і зробити свій вибір, і я його вже зробив, і ніхто не має права за мене приймати рішення.

Родіон з усіх сил, що залишилися в ньому, почав бігти в зовсім інший бік, протилежний дверям, дедалі глибше проникаючи в густий туман, втрачаючи орієнтир, і себе в ньому, він біг дедалі швидше, намагаючись втекти, найімовірніше, від самого себе, а не від долі. Моряк знову зустрівся віч-на-віч з невдачею. Не встиг він зробити сотню кроків, гідних стрибків справжньої втечі, як раптово для нього його нога прилипла до піску, і він, немов гумова людина, розтягнув своє живе тіло. Ноги і руки на кілька метрів збільшилися в довжину. Моряк зі звуком різкого клацання повернувся назад до ноги, що приклеїлася на піску. Підняв голову, витер очі від піщинок, що прилипали до щік, бідолаха тихо сказав:

- Що це було? Хто посмів мене зупинити в такий незвичний спосіб, - у відповідь, він відчув легке прогладжування прохолодного по обличчю вітру, і не більше.

Це була всього лише його доля, яка завжди була поруч і вічно вела Родіона його призначеним шляхом. Двома руками схопив ногу, і захотів її зрушити з місця, але нічого не вийшло, скільки б він зусиль не докладав, вона все стояла непорушно на одному місці. Родіон раз спробував її зрушити з місця, вдруге, і так до шостої спроби, яка не дала ніякого результату, він голосно закричав: