Глава 8 Ніч самотності

Алекс задумався:

- Темні вечори не наважуються нас залишати одних. Ми найчастіше уявляємо своє забуття неясно і по-іншому, наші ночі темних годин самотніми і страхітливими. У них ми самі створюємо собі життя, кожен сам собі малює своє полотно майбутнього або ж минулого, яке ніколи не повертається. Ми постійно перебуваємо одні, і крім нас, у нас нікого більше немає. Може все відбувається по-іншому, і буває не так, як ми думаємо, і в цьому є правда. Більшу частину життя ми проводимо самі в пошуку втраченого або непоміченого щастя. Воно так солодкувато приживається поруч із нами, що ми його не бачимо. Ми сліпі. У чому ж воно? Вранці йдемо на роботу, а ввечері повертаємося додому. Ми проводимо цілий день самі, ілюзія присутності інших робить нас щасливими. Не думаю. Обман. Любов це і є щастя, а любити всіх не можливо. Потрібно собі говорити правду. Ми зможемо спокійно поглянути на світ іншими очима і почати по новому жити. Плаваючи в морі минулого з посмішкою на обличчі. Сумне минуле, передчасно витрачений час. Брехня примушує думати зовсім по-іншому. Спогади є найдорожчим скарбом у нашому житті, без нього і не було б нас такими якими ми є. І не було б нашого теперішнього життя таким, яким воно зараз є. Забувши про свої почуття, про своє минуле, я забув себе. Живемо вигаданою ілюзією, проживаючи інше життя. Вірним провідником на відмінність пристрастей ілюзії є наша пам'ять про минуле. Вона дає нам можливість порівняти теперішній час і живий шматочок життя, що пішов від нас у минуле, відкриваючи всю картину сьогодення. Я багато чого забув. Спогади залишили порожнечу. Вони сплуталися з ілюзією сьогодення. Те, що було в минулому, ніяк не може бути в сьогоденні, а якщо воно з'являється, а я не розрізняю цієї тонкої грані, то це стає справою рук хитрої ілюзії, яка заплющує очі на реальність, і тихо краде єдиний та безповоротний час у світі. Хвилини самотності залишають можливість поміркувати не тільки над майбутнім, яке може ніколи не настати, а й над минулим, яке вже ніколи не зміниться і залишиться таким, яким я його створив із пам'яті у своєму розумінні. Спогади з одного боку можуть бути одного розуміння і не привернути уваги, відштовхнути, а через деякий час все може бути інакше, та я гадаю, що зможу побачити їх з усім іншого боку, їх потрібно берегти. Через роки зможу подивитися на спогади з усіх боків, і побачити їхню справжню красу.

Темними вечорами під світловою настільною лампою білого світла, що висвітлює письмовий стіл, Олександр Миколайович тішився м'ятими аркушами книг, написаних про приховані емоції. Підпускаючи до свого серця різну літературу на різні заборонені теми, він зрозумів лише те, що найсильніші почуття зберігаються всередині, і вони є тими самими незабутніми вогнем. Усвідомлюючи те, що вони всього лише є тимчасовою потіхою для засмученої самотністю душі, він розумів, те, що найціннішим у нас є наші почуття, їх потрібно берегти і не роздавати. Зберігати під серцем у золотому храмі душу. Вечора частенько до нього в гості заходила нещадна самотність, яка грала на золотих струнах гітари сумну мелодія нудьгуючого музиканта. Через невеликий проміжок часу Алекс познайомився з ним ще ближче, і дізнався його справжній смак. Це було таке дивне почуття, що поселяло всередині гірку порожнечу. Таке відчуття, що панує всередині людини, насилу може потішити її найпростіший і наймиліший літній сонячний день. Алекса не потішила жодна подія за сьогодні, і та загадкова зустріч із Бродягою. Він шукав відродження кохання. Весь час пірнаючи в минуле за ковтком життя. Під спів місячного проміння Алекс негайно брав до рук справжнє гусяче перо, обережно змочував у синю туш і продовжував писати рядки про почуття, виводячи кожну літеру до каліграфічного стилю, наділяючи їх життям. Мертві написи на білому аркуші паперу були сильніші за живе слово. У них закладався весь сенс інтимних емоцій. Перо ніколи не обдурить папір, так як це зможе зробити слово, воно може прозвучати з різною інтонацією, але ніколи не сказати правди. Письменництво під жовтою кулею, що зійшла над ним, веселило його і створювало ще одну маленьку можливість підсушити океан клекотливих почуттів загубленого кохання. Залишивши його одного в цьому світі, він залишився сам разом із тим життям, яке вже ніколи не буде колишнім. У Алекса залишилася лише одна фантазія, і він сам. Творчість давала простір для вираження свого внутрішнього світу і втраченого життя з Ліаною, намагаючись його втілити ночами на папері в реальність, якої ніколи не буде. Увечері Алекс залишався сам і вільно захоплювався, фантазуючи, прикрашав своє ідеальне життя, так як йому хотілося, і так як повинно було бути в його долі, але вона чомусь вчинила інакше. Після трагічної втрати, він всього лише перетворився на творця своїх нездійснених фантазій. Той світ, який був усередині нього мав втілитися в дійсності щасливого життя, помер разом із нею. Усе безповоротно загинуло. Алекс намагався не бути брехуном перед самим собою, навіть у найважчі хвилини він завжди говорив собі правду, у найтяжчі хвилини зізнавався собі в душевному болю, це були найвідважніші кроки, зроблені ним. Найскладніший поєдинок у нього був із самим собою. Найважче йому було зізнатися у втраті дорогої людини і в скоєних собою в минулому помилках, що несуть втрати в даний час. Складно визнати втрату і помилки. Світла істина допомагала йому не збожеволіти і не стати випадковим пацієнтом клініки душевнохворих, утримуючи його від оманливого світу, що пропонувала хитрою ілюзією іншу реальність. Він міг залишитися між двома світами, одним вигаданим, а іншим справжнім, вона для нього стала музеєм, що оберігала від божевілля. Це був його найхоробріший вчинок мандрувати одночасно двома світами.

Хлопець сидів і довго думав:

- Самообман діє швидше і сильніше за отруту змії. Адже самообман карколомна отрута, що вбиває болісно і повільно мою душу. Спочатку мучить, не справедливістю вимотує, а по-іншому не може бути, якщо постійно обманювати себе, а потім ж вірячи брехні я знищую весь свій світлий внутрішній світ. Визнання є найкращою зброєю для перемоги над ним.