Глава 4 Зустріч із Бродягою

В цей час в місті Київ Алекс та Сергій продовжували відпочивати у Гідропарку. Приятелі повільно, не поспішаючи, подолали тільки половину шляху до золотого пляжу під жовтою кулею, що гордо розкидала по всьому Києву промені світла, які танцювали та співали в просторі. Вони вийшли за територію спортивного майданчика, і пройшли піщаною дорогою метрів триста, ховаючись під тінню в ряді струнких, що стоять по обидва боки, витягнутих догори тополь. Навколо них лежав, спокійно засмагаючи під сонцем, маленький, світло зелений лісок. Трава тихо спала в тіні, а дерева спокійно дрімали та чекали вечора і початку нічних розваг. Вдень тут усе навколо спало під променями літнього дощу, а з приходом ночі завжди прилітав підбадьорливий холод, що кликав усіх на танок, розпалюючи на маленькому острівці великим струсу загуляй. Вночі тут дерева танцюють і вигинаються, трава співає жіночим голосом, місяць б'є в барабан, зірки дзвіночками сиплють на місто дрібні блискітки радості, додаючи родзинку в живу ніч. Вода спостерігає знизу за небом і радісно хлюпає в долоні, а кияни тонуть у нічній веселій ейфорії прекрасного острова. До ранку усі веселяться, а з приходом перших променів сонця всі засинають і протягом дня відпочивають під теплою турботою жовтих променів. Сцена повторюється щоночі. Сонце співає і танцює вдень, а місяць пиячить і гуляє вночі.

Алекс і Сергій ідуть вперед вздовж двох ліній пропускаючи вперед автомобілі, що мчали на пляж. Усім хотілося пірнути в прохолодну воду і поплисти в країну водяного царства і комфорту, насолоджуючись морозивом, приємним почуттям сьогоднішнього дня, розслабившись від усього. Не дійшовши до місця призначення, звідкись вигулькнула вдалині дороги таємнича людина. Алекс помітив темний образ за сто метрів від себе. Він подивився на нього, але не надав йому жодного значення, опустив голову донизу і ліниво пішов уперед. Через три кроки Алекс побачив незрозуміле. Людина спереду була на великій відстані і невідомим чином та несподівано опинилася перед ним. Темна хмара накрила хвилею Алекса. Він раптово провалився у велику, холодну прірву. Тополя, що стояла поруч подувши грайливим вітром розбудила в ньому ейфорію. Він спокійно ліг на теплий пісок і подивився сонними очима на Бродягу, що стояв попереду.

Могутність дерев та їх чари не полишали острів навіть у найхолодніший зимовий день, а коли взимку знахабнілі білі шапки снігу без дозволу лягали на маленькі гілочки та силою намагаючись притиснути їх до землі і зламати стійку волю дерева, то гілки струнок їх тримали до приходу весни. Згодом розтоплені білі шапки зникали водою в землі і більше ніколи не поверталися. З приходом нових морозів з'являлися зовсім інші коржі снігу на зеленому листі дерева і робили свої показні викрутаси, а дерево ставало все прекраснішим і чарівнішим до наступної весни, і так роками їх воля та витримка прикрашали це місце.

На середній зріст незнайомця була натягнута чиста біла футболка, від якої пахла весняна свіжість та легкість. Він був під арканним жителем міста і жив там, де йому хотілося. Чоловік був забарвлений смаглявою засмагою з пляжними піщинками, що висіли на бороді. Борода нагадувала церковного служителя, який присвятив себе на більшу частину життя церкві. Вона відображала святість і чистоту людської душі, так виглядала борода незнайомця. Штани були протерті, а на правому коліні були коричневого кольору шкіряні латки, підкресливши свій незвичайний стиль. На ступнях висіли не його розміру зимові черевики. У нього була своя незвичайна вимова слів і постановка мови.

Очі у хлопця блищали розумом відданого собаки які ніколи не брешуть. Вони бачили те, що йому довелося пережити і заховати в собі, але забув лише про одне, що в них завжди залишається відбиток минулого. Алекс, лежачи на писку подивився на нього і підвівся зовсім у нову реальність. Усе навколо змінилося якось незвично. Він побачив людину з іншого боку, і в думках сказав про неї, що вона любитель стояти на двох колінах під зоряним небом, посіяним місячним блиском з намальованою оманливою щедрою ніччю, десь на центральній площі Києва жебракуючи під зливою сяйних маленьких крапель дощу серед перехожих, випрошуючи милість.

Алекс незадоволено подивився на нього та сказав:

- Забирайся з дороги жебрак.

Бродяга був зовсім іншою людиною. Не такою, якою його бачили оточуючі. Він був ким завгодно і ставав тим, ким хотів. Загадкова особистість. Безхатченко перетворювався на різних людей, одягаючи на себе різний одяг і майстерно граючи обрану роль. Він шкутильгаючи на праве коліно, підійшов ще ближче й обережно роззувся та переступив босою ногою через поруч лежачу спортивну сумку й засміявся.

Алекс сказав:

- Ей, ти, хлопець. Чого стоїш і дивишся на мене? Ти, що не коли не бачив людей охайно вдягнених?

- Що ви. Бачив, і звісно не один раз. Вибачте. Ви мене здивували своєю охайною футболкою, - сказав Бездомний.

- Що з нею не так? Я бачу як ви незадоволено на мене дивитесь. Ви думаєте, що я бідна людина? Алекс подивився прямо в очі.

- Ви дурниці кажете. Не можна судити людину за її одягом. Ми можемо здаватися прекрасними і багатими людьми зовні, але всередині може бути одна бідність. І я вам ще нічого не встиг пред'явити за ваш зовнішнім вигляд, як ви вже, немов голодний вовк, накинулися на мене, - Бездомний сказав і відвів очі вбік.

- Не пускай у хід бідних вовків. Ти зі мною не знайомий і ти вже починаєш холодити каву.

- Стійте. Не поспішайте словами кидатися. Вони ще вам знадобляться.

- Добре. Ну, тоді я пропоную сходити, і зануритися в прохолодній воді. Я бачу,  бідолаха, у тебе напевно був важкий день.