Глава 3 Хто він Родіон

Усе почалося в тиші. Ні людських голосів і дзижчання автомобілів, ні пісень перелітних птахів і шуму бурхливих хвиль, ні свистячих потоків вітру, ні риб, що стрибають з води, ніде не було чути і видно ні чого і нікого. Навколо стояла з гордо піднятим підборіддям Королева - Тиша. Вона мовчала. Біля її ніг тихо лежав великий прозорою з синьою водою незнайомий океан. Два полотна схожих за кольором, але відрізняючись тільки за відтінком, злилися в одне простирадло з двома кольорами. Вологе повітря грайливо стрибало вгору – вниз та пружинно відштовхувалося від води і задоволено злітало в небо, потім падало назад на воду, і знову відштовхувалося від синього полотна і заново летіло вгору до неба. Не великими стрибками вітер мандрував по всьому загадковому океану. Жоден кит не визирав з води, ні акул, нікого не було у воді. Ніби весь океан помер у тиші і всі його мешканці від чогось сховалися. Загадковий океан з'явився в загадковому місці. Його місце розташування невідоме. Навколо жодної живої істоти. Тільки промені помаранчевого кольору вибігали з-за обрію зігріваючи вологе солоне повітря пряним теплом. По всій окружності не було жодного прохідного торгового корабля, військового лайнера, пасажирського крейсера, рибальського човна, нічого не було навколо, окрім одного маленького човна, що тихо застиг посередині океану. Один маленький човник без вітрил тягнувся по воді, і з нього ніхто не визирав. З далека, нікого не було видно. Він стояв на одному місці, ніби був приклеєний до води. Але там хтось перебував і всередині міг бути хто завгодно. Такий океан перебуває всередині нас, і в ньому плаває ось такий човник. Борти човна були подряпані чиїмись гострими пазурами, і місцями виднілися сліди від ударів каміння. "Іноді проходячи життєвий шлях, багато хто потрапляємо під удари життя, що залишають серці шрами. Їх може завдати хто завгодно: друзі, кохані, партнери по роботі, незнайомі люди, тощо. Чомусь з якоїсь причини кожен, хто перебуває поруч залишає на серці свої сліди. Людська природа залишає свій слід у пам'яті іншого і подряпину в душі, але такий метод мислення є хибним і в ньому немає нічого хорошого, і ніколи не буде, радість відроджує радість, і ніяк по іншому не може бути, горе не повернеться щастям. Такий життєвий шлях може бути у багатьох, але в ньому немає радості, а є тільки втрата.

За бортом маленької шлюпки в носовій частині лежить шматочок брезенту, а в задній частині знаходиться непритомна невідома людина. Він дихав коротко, швидко, і це:

- Родіон. Самотній мудрець життя.

Родіон почав подавати перші ознаки життя. Чоловік сам опинився по середині невідомого океану у старенькому човні без їжі, води і без свідомості. Дивно, та як він там опинився? Він такий загадковий як і сама місцевість, тиха, злегка порожня, і невідомий океан, та й ще Королева - Тиша тут живе та усім керує. Він теж опинився в її володіннях.

Родіон почав відчувати на собі прохолоду і подавати перші ознаки виходу зі сплячого, несвідомого стану. Ні хто не знає скільки часу він перебуває сам посеред океану в маленькій шлюпці. Він усе забув. Роками плаває в океані без друзів і близьких людей, сам і тільки сам, у жахливій самотності.

Родіон відчував на собі холод океану, і шалено хотілось відчути теплий промінь прозоро-жовтого світла з вуст міського пляжу. Човен усе плив синім холодним полотном океану та місцями був схожий на великий шматочок висушеного дерева, що впав з висот скель у воду, зовсім випадково. Застигла вода ожила, з'явилися невеликі хвилі, а Королева - Тиші пішла на спокій. Повіки очей Родіона піднялися, перед ним обсипалося теплим дощем глибоке до гіпнотичного стану небесне полотно з маленьким крапельками солоної води, і вони погладили йому замерзлі щоки. Усе навколо ожило. Океан став схожий на океан. Човен розгойдався і невідомий у шлюпці прокинувся.

Він рукою схопив за голову, вимовив перші слова:

- Жах. Як болить голова. Напевно, я вчора перепив, і загуляв, як пес, що гуляє, - тихим голосом, що страждає, промовив.

Не далеко від човна без шторму піднялася хвиля заввишки кілька метрів. Вона оксамитово штовхнула борт шлюпки і своїми краплями обсипала сонне обличчя Родіона, розкидав своє тепле пробудження. Океан його привітав. Від потрясіння тіло, що лежало в човні, повільно захитало на всі боки. Він не бачив всього навколо, не знав, і не здогадувався про своє місце знаходження, що перебуває у човні. Страх почав підкрадатися до його затуманеної свідомості разом із синіми великими просторами безмірної води, що розлилися біля одного і єдиного по всьому колу човника. Океан ожив з відходом тиші своїм звичним життям почав злегка грати звичну для нього мелодію свого серця. По всьому водянистому полотну почали народжуватися маленькі в'юнкі на поверхні хвилі - черепашки. Вони равликом повзли слизькою поверхнею водяного дзеркала, що віддзеркалювало небо, фігурно створюючи білу прозору піну лінивими ударами об борт. Плавним рухом човен перекочувався з однієї хвилі на іншу, вони його понесли в невідомому напрямку, і так могло бути аж до самої землі. Усе склалося зовсім інакше. Маленькі, а іноді великі підйоми безперервно почали нести човен у невідомому напрямку. Краса хвиль засяяла могутністю. У далині вони не такі небезпечні, як поблизу. Одним лише рухом вони можуть забрати життя людини. Будь-який опір проти їхньої сили марний. Для пірата, моряка, простого мандрівника вони страшніші й нещадніші за злого ворога. З ним іноді можна домовиться, а з ними ні. Їхня смертельна сила у величі та кількості. Вони можуть з маленьких хвилечок створювати великі скелі великих неприємностей і труднощів "як і сама людська впертість". Їхня воля буває прекрасною, блискучою, грайливою, заморожувати погляди, вражаючи кількістю відтінків в одному кольорі хвилі. Вранці вони особливо прекрасні, і так само небезпечні. Родіон, злякавшись грайливих хвиль, схопив рукою внутрішній виступ човна. Він був застарий для подорожей. Страх наближався, і ставав сильнішим. Він подивився на всі боки, закрутив головою намагаючись оговтатися. Думки в ньому плавали перед очима як і він сам в океані. Не розуміючи ситуації, він не знав, де перебуває.