Глава 1 Усе починається вранці

Біле ранкове світло засяяло на краю горизонту. Воно немов атом блакитної матерії, що вибухнула на краю нескінченної блакитної матерії, накрило теплим простирадлом місто. Починаючи від краєчків житлових маленьких будинків, що сплять на пальцях столиці повільно продовжило пролітати над Києвом, посміхаючись сонною усмішкою, розбризкуючи білими крилами жовті промені сонця на холодні дахи будинків. Розбудив, і підняв із теплого ліжка киян - наче до них прилетів ранковий жар птах "Нового Дня". Вона, махаючи прохолодними крилами ночі, спустилася ближче до землі й посипала еліксиром бадьорості вікна багатоповерхових будинків, які стоять під синім небом, ніжно полоскотала заспані обличчя людей. Біле ранкове світло взяло за руку ніч, що чинила опір, але, не бажаючи йти, наполегливо, разом із нею, полетіла на інший край землі, забравши з собою прохолодну літню темряву світанку, а замість неї розклалася галявина літнього дня. Київ почав прокидатися, і оживати.

З приходом світанку непомітно минула година. Столичні багатоповерхові будинки випросталися до сонця, і прокинулися під звук миготливих на дорогах зі скрипучими колесами стареньких тужливих автомобілів, які сонно літали по всьому місту цілу ніч у гонитві за швидким заробітком, що тікав від них до таких самих конкурентів. Прокинувшись під мелодію міського літа, Алекс прийняв прохолодний душ, і прокинувся від солодкого сну в більш прохолодну реальність нового дня. Він, ліниво ступаючи старим потертим паркетом, зупинився, злегка сперся на стіну, подивився на всі боки, і повільно попрямував на кухню випити чашку міцної кави.

Це були перші кроки самотнього хлопця. Він жив не далеко від казково блакитного озера в не великому триповерховому будинку, збудованому з червоної декоративної цегли. Викладене рукою майстра-садівника квадратне подвір'я з живою травою, і померлим басейном, що стояв уже тривалий час без нагляду господаря, в якому ні хто не плавав. Може вже кілька років. Навколо будиночка стояли житлові будинки, що вдивлялися на його зелений дах, збудовані аж до самого неба. Не далеко від житла лежало наскрізне з блакитною водою озеро. Гори квартир, збудовані до неба, закривали щоранку своєю величезною тінню великі прозорі вікна цегляного будинку. У такій місцевості мешкає славний хлопець Алекс, який жив сам у великому будинку і в міській місцевості. Це було чудове для його життя місце. Він що світанку виходив на балкон у синьому махровому халаті й відчував на собі вологе свіже повітря, що злегка торкається теплої шкіри і летить із берегів озера. Воно підбадьорювало господаря будинку. Сам вид з балкона нагадував чимось хатину на березі моря, де жив самотній моряк.

На зеленій смузі, викладеній із трави, стелилися біля берегів озера старенькі верби із зеленим розпущеним до низу довгим волоссям, які щоранку оплакували свою сумну драму. З їхніх кінчиків листя кожного світанку спускалися солоні краплі ранкової роси. Хлопцеві подобалося жити в будинку, що оточував хмарочоси, йому імпонувала така незвична місцевість. Він прокидався щоранку і завжди почувався на відпочинку. Золотий теплий пісок, прохолодна вода, і всі курортні зручності надихали його вдень і вночі. Ранкові хвилі, що з'являлися від вітру, що розгулявся, співали славних пісень, розбиваючись об річкове каміння, що лежало на березі. Слухаючи їхнє постукування об берег, він тріпотів зубами під їхню мелодію різні слова. Птахи, що літали над водою, кожен світанок з виходом сонця славно пірнали в прохолодне озеро, і, вихоплюючи з нього риб, що плавали на поверхні, поверталися знову в небо, і зникали в просторах синього неба. Алекс міг годинами спостерігати за їхнім легким, театральним виступом, що зображував раптові, мисливські стрибки у воду.

Справжнє ім'я Алекса було Олександр Миколайович, без по батькові, він ніколи його не називав. Алекс був двадцяти трирічним хлопцем із креативним розумінням світу і славною спортивною статурою. Його характер був наполегливий і впертий. У деяких ситуаціях, він йому допомагав, але не завжди, іноді він йому заважав, і досить сильно. Хлопець завжди був добрим, і він обрав по життю шлях білого лицаря. Балакучий, просто базіка. З ним можна було поговорити на різні теми коли завгодно і де завгодно і навіть обговорити не просту тему про рожевих телепузиків із блакитними пухирцями в літаючому трамваї, які подорожують у нічний час містом. Увесь свій вільний час присвячував своєму першому оповіданню, працюючи над ним вдень і вночі. Йому доводилося жити подвійним життям. Вдень він працював юристом, а вночі ховався від усіх людей і ставав майстром своїх рукописів, пізнаючи художню літературу як мистецтво, дізнаючись дедалі більше про її обрії та відкриваючи в ній для себе зовсім новий світ. Працював над не великим оповіданням увесь свій вільний час сподівався написати новий шедевр світової класики. Непомітно від нього відходили дні й ночі, а за ними й роки друкарського життя.

Алекс, сідаючи за письмовий стіл, перетворювався на самотнього мандрівника, який відкривав для себе ще незвідані горизонти творчості. Він писав і писав, не зупиняючи ні на хвилину. Створював для себе зовсім інший світ, проживав у ньому своє життя. Найчастіше у вихідні, сидячи у себе в кімнаті, коли йому ставало самотньо, він починав тихим голосом із кимось розмовляти. Розмова тривала до самого ранку. З приходом світанку, він солодко засинав, і прокидався тільки з настанням ночі. Чим більше він приділяв час своїй розповіді, тим біднішим він ставав, пропускаючи важливі робочі моменти і віддаючи прибуткові справи своїм колегам по роботі. Молодий хлопець міг залишитися без шматка хліба і п'яти копійок у кишені. Всупереч усьому, він ніяк не міг згорнути з обраного ним шляху, і що більше він писав, то тим важче йому було зупинитися і залишити все незакінченим. Так починала і закінчувала більшість відважних письменників-початківців. Вони, вирішивши покласти свою долю на терези дуже великого ризику, відмовившись від усього заради одного - книги. Їхні імена для нас невідомі, вони залишилися в тіні їхнього мандрівного життя, яке так і не дійшло свій шлях до кінця. Їхня цифра невідома, і ні коли не буде відомою. Ніхто не знає, скільки тих самих бідолах, які почали, і не закінчили свої "тихі" творіння. Доля Алекса склалася зовсім іншим і не легким чином. Не так як у багатьох письменників, які хотіли осягнути славу і гроші. Ні, в ньому такого не було, йому хотілося всього лише створити свій шедевр для себе, який буде по-справжньому живим. Оживити те, що давно померло. У його розумінні створити "Шедевр" це написати правдиву розповідь про свої переживання, почуття, і в чистій формі без обману. Одного разу, він втратив кохання, а разом з ним і своє життя. Любов була, але вона померла. Вона не покинула його. У ньому залишилося мертве кохання. Він почав осягати її сенс. Адже вона ще в ньому була, але тільки вже мертва. Поети всіх часів намагалися розкрити різними способами, і розповісти про неї всьому світу, надаючи різну, особливу форму. Про неї багато пишуть, говорять, але чомусь одразу забувають. То це кохання, коли про нього не пам'ятають. Напевно ні. Його справжнє - неможливо забути. Як тільки вона з'являється, то її не можливо забути. Вона або живе, або вмирає.