XXXVII ЗОРЯНА

Минув тиждень з вечора понеділка, а дівчина й досі тішилась теплими спогадами від спільної вечері та розмов з Назаром. До досьє вони не дійшли, бо потомилися наче собаки. Домовилися взятися за цю справу, коли учасників стане менше і Зоряна матиме більше часу. Щоденні побачення, макіяжі та зачіски не аби як утомлювали. За тиждень, вони з Назаром, тільки раз змогли вийти на каву. Хлопець теж був весь у справах, окрім охорони Зоряни, йому навантажили ще декілька спостереженнь. 

У п’ятницю зі змагань за її руку та серце “вилетів”, якщо це можна так назвати, Тарас. Назар сказав, що у нього були проблеми з снодійними та алкоголем. Він не розрахував і трапилась зупинка серця. З ним був товариш, хтось із хлопців, він визвав швидку і охорону. Більше з Тарасом вона не бачилась, але відправила до лікарні солодощі, на знак підтримки.

Завтра у Зоряни день народження. Та вона його не святкувала з того самого року, коли на неї наслали прокляття і життя її зупинилося. Цього року бажання було ще менше, адже перебування у зоні максимального некомфорту, зовсім не налаштовувало на потрібну хвилю. Дівчина всім серцем сподівалась, що ніхто не вибовкає цю інформацію серед учасників. На ранок вона домовилась про зустріч з Назаром, аби переконатись, що він забув. А якщо не забув, то мовчатиме мов риба. Після кави макіяж, зачіска та катання на спортивній тачці Іллі. Він при кожній зустрічі кликав, при чому кликав наполегливо. Зоряна вміла водити авто, досить непогано, але поганяти їй дозволили тільки з Назаром на хвості. Вона не мала підтвердження, та інтуїція підказувала, що Назар власною персоною це й запропонував. Загалом вона нічого проти не мала, але черезмірна опіка докучала п'ятсотлітній панянці.

Зоряна чистила зуби, та намагалась зняти личину без кардинальних зусиль. Увесь тиждень вона намагалась пробудити приховану силу у собі. Передивилась усі книги, які були в домашній бібліотеці. Навіть гуглила. Але йшли справи надто повільно. Звісно вона мала прогрес, сила пробуджувалась швидше, деталі личини були чіткіші, замки відкривались без зайвого шуму, а розбиту чашку вдавалося зібрати. Та цього було недостатньо. Слухаючи розповіді, про Явдоху Чорнороту, яка своїми силами могла зростити невеличкий ліс чи спалити селище, Зоряна не могла повірити, що така сила може циркулювати її венами. З кожним днем, дівчина, все більше переконувалась в тому, що треба йти за допомогою до Соломії. Спілкуватися з матір’ю зовсім не хотілося, але ж та завинила перед донькою. Тому, чого б просто не допомогти в освоєнні сили? Дівчина прийняла рішення піти до матері, після “побачення” звісно.

До зустрічі з Ладою та Веданою була година, а Назар певно скоро буде тут. Зоряна поспішила переодягнутися та перевірити личину. Для сьогоднішнього дня, дівчина обрала, один з підготовлених Юлею, образів. Легка оливкова сукня на тонких бретелях, з ніжним квітковим принтом та тонка біла сорочка, аби закрити руки. Хоч Зорянине закляття розповсюджувалося на все тіло, та вона боялася що хтось може розгледіти понівечені руки. Завершила образ білими кедами, а не босоніжками, бо ж за кермом на каблуках, вважай ображаєш машину. Вона схопила телефон та сумочку, і на мить, дівчині закортіло зробити легке весняне фото для блогу. Адже останній допис був з вечірки, на фоні знімальної групи, ще й без підпису. Численні підписники залишали безліч коментарів, аж поки простори мережі не заполонили короткі нарізки з шоу та новин. Фанати біснувалися і шаленіли, ща нарешті мали змогу розглянути з ніг до голови ту, за якою роками спостерігали. Декілька знімків, і дівчина залишила квартиру. Назар чекав біля під’їзду, в руках він тримав малесеньку коробочку, перетягнуту стрічкою.

— З п’ятсот вісімнадцятим днем народження! – з посмішкою сказав він.

— Я гадала, що ти не пам’ятаєш. – Зоряна дійсно здивувалась.

— Завжди пам’ятав. Хіба ж забудет, тринадцяте травня. Відкривай і ходімо. – він вручив коробочку, яку тремтячими пальцями ледь вдалося розв’язати. 

— Яка краса! – Зоряна була шокована, такого подарунку ніколи і ніхто їй не робив. Це був ланцюжок з підвіскою. Срібний тоненький ланцюжок, з кристалом смарагду і маленьким срібним вовком поруч.

— Смарагд він наділений силою природи, я гадав, допоможе тобі оволодіти силою. А вовк – це я, я тебе завжди захищу. – щоки Назара залилися рум’янцем.

— Дякую, дуже дякую. – дівчина стисла подарунок в одній руці, а іншою – міцно обійняла його за шию. — Допоможеш вдягнути?

Зоряна перекинула пасма золотавого волосся на одну сторону, і оголила шию, аби Назар мав змогу застібнути ланцюжок. Хлопець бережно тримав застібку, аби своїми ручищами не розчавити подарунок. Зоряна спостерігала за його рухами, а він неквапливо перекидав ланцюжок через голову. Дівчина напружилась в очікуванні прохолодного металу на шиї, натомість, її пронизало електричним розрядом від теплого дотику Назарових рук. Це була мікросекунда, але її вистачило, аби втамувати тремтіння і наповнити теплом тіло дівчини. Ще за мить вона відчула тепле часте дихання, яким супроводжувалися зусилля хлопця. Застібка майже хвилину не піддавалася, та врешті решт, Назар переміг.

— Готово. – в цей момент він ледве торкнувся її плеча, сповіщаючи про кінець цієї миті. Трепет в душі дівчини згас.

— Дякую. То вперед за кавою?

— Так, але часу вистачить на каву з нашого бару та сигаретку перед входом.

— Ммм, приваблива пропозиція.

Вони рушили до готелю пліч-о-пліч, обговорюючи події останніх днів. Доки чекали на каву, дівчина зробила фото ланцюжка з кулоном і виставила до свого профілю, знову без підпису. Доки дівчина палила, Назар насолоджувався своєю кавою, та хижо зиркав на усіх перехожих.

— Ти завжди такий напружений? – спитала дівчина та випустила дим.

— А я напружений? Не помітив.

— Якщо це твій природний стан, то я не заздрю твоїй дівчині. Ти ж походиш на камінь. – дівчина хмикнула.

— Поправочка, на дуже сексуальний камінь. – хлопець підморгнув Зоряні, і вони засміялися.