Світло та тінь

Глава 3

Теплий вітерець заспокоює та повертає мені спокій, насолоджуюючись приємним шелестінням листя  та співом птахів ,огортаючи  себе руками щоб   забути те що було в будинку 
На мить переді мною ті ж самі   очі,  погляд такий рідний як у тих  снах. де він ніжний та турботливий, Ловлю себе на думці що не хочу бачити його
 

Але він не зміг залишитися в порожнечі сам з собою втеча для нього це не просто втрата,

 він втрачає контроль, він став  найвразливішим у своєму розпачі. 
Тепер він не грає роль, він благає щоб залишилася  бо тиша в залі виявилася для нього занадто гучною.
Він наздоганяє хапає за руку  перегороджує шлях. Його дихання збите, а в очах страх, 
Його ідеальна зачіска розкуйовджена вітром, маска спокою зсунута, і вперше це не холодний розсудок, а паніка 
«Не залишай мене з ними... з моїми тінями"
Говорить  шовково немов  вітерець пестить плечі.
Скинувши його руку.
— Стій! — його голос зривається, втрачаючи звичну оксамитову впевненість. Він наздоганяє мене  ще раз його пальці судомно стискаються на моєму лікті. —
" Ти не можеш просто так піти "
Я мовчки дивлюся  в очі, даючи  йому зрозуміти, що нитки обірвано назавжди..

                              Сцена  прийняття 
Він стоїть у світлі темряви  ,в якій він ховався роками, .той самий силует, що кожної ночі приходив до неї.
Те саме втомлене обличчя, той самий запах  який чарував  ,чорне волосся та її любі карі очі які вона так любила і мріяла побачити наяву. 
Вона простягла  руку,  очікуючи, що пальці пройдуть крізь повітря, як це було увісні.
Але торкнулася  грубої тканини його пальта. Його серце б'ється на мить злякалась.
— Ти... ти справжній? — її голос тремтів. — Я думала, ти лише плід моєї уяви.
— Я був поруч, — шепоче він, не відводячи погляду. — Але я був занадто глибоко в тіні, щоб ти могла помітити мене вдень. Я боявся, що моє світло занадто слабке для твого життя.

                           Прийняття минулого: 
На мить вона розуміє що не засуджує його за "темряву", якою він її злякав і тримав її по ниточках " а визнає його  частиною  досвіду. 
: "Твої тіні не лякають мене, поки ти тримаєш мене за руку".
                     Сцена: Між тінню та світлом
Він робить несміливий крок вперед, і світло  світанку  нарешті повністю висвітлює його обличчя. Тепер він не розмитий образ, а людина з усіма своїми шрамами — видимими і невидимими.
" Я був твоїм сном, бо так мені було легше бути поруч, не руйнуючи твій спокій своєю темрявою". 
"Я боявся, що якщо ти побачиш мене справжнього — втомленого, грішного, справжнього — ти захочеш прокинутися назавжди."
Не відпускаючи її руку. Навпаки, стискає її міцніше, відчуваючи кожну лінію на  долоні.
— Ти не плід моєї уяви... — повторює вона, ніби куштуючи це слово на смак. — Ти весь цей час чекав у тіні, поки я шукала тебе в порожнечі.
Вона піднімає  руку і торкається його щоки.
— Світло не буває слабким, воно або є, або його немає. І якщо ти зміг знайти дорогу до моїх снів, ти зможеш знайти дорогу і до мого серця  Не ховайся більше...

                           Фінал: Вихід із тіні
Він завмирає від її слів, і в його погляді, що раніше нагадував похмурі сутінки, вперше відбивається чисте, живе небо. 
Він більше не привид, не відлуння її підсвідомості. Він — людина, яку нарешті побачили.
Його пальці обережно переплітаються з її пальцями — цей жест скріплює їхній мовчки укладений союз. 
Темрява навколо них не зникає миттєво, але вона перестає бути загрозою. Вона стає просто фоном для їхнього спільного світла.
— Більше не буду, — тихо, але впевнено відповідає він. — Тепер я тут. Назавжди.
Сон закінчився, але почалося щось набагато величніше — життя.

 Вони розвертаються і разом роблять перший крок назустріч світанку, залишаючи світ тіней далеко позаду. Нитки більше не обірвані. Вони сплелися у міцний канат, що тримає їх обох у цьому світі.

Це вийшла дуже зворушлива  історія про те,       як любов здатна витягнути людину з    найглибшої темряви...

                         ДЯКУЮ Що ЧиТаЛИ

          Підписуйтесь буду дуже рада бачити

          Це перший мій твір не судить сильно....