Ключ від твого серця

Розділ 3. Батьки, сусіди й одна брехня (кінець третього розділу)

Щойно двері за батьками зачинилися, у квартирі запанувала незвична тиша.

Аліна сперлася спиною на двері й глибоко зітхнула.

— Ну ось... вижили.

Максим поставив на стіл порожню вазу.

— Якщо чесно, мені здається, твій тато мене екзаменував.

— Здається?

— Він двічі запитав, чи вмію я користуватися дрилем, один раз — чи люблю дітей, і чотири рази — чи поважаю жінок.

Аліна засміялася.

— Це ще легка версія.

— Легка?

— Так. Якби він справді вирішив, що ти мій наречений, то попросив би допомогти копати картоплю на дачі.

Максим театрально зблід.

— Тоді добре, що я ще не наречений.

— І ніколи ним не будеш.

— Так упевнено?

— Абсолютно.

— Шкода.

Аліна здивовано глянула на нього.

— Що «шкода»?

Максим усміхнувся.

— Шкода, що ти не вмієш розуміти жарти.

— Я прекрасно їх розумію.

— Тоді чому так серйозно дивишся?

— Бо не знаю, коли ти жартуєш, а коли говориш серйозно.

Максим лише загадково підморгнув.

Минуло кілька хвилин.

Раптом у двері знову подзвонили.

— Якщо це знову пані Марія, я переїжджаю, — пробурмотіла Аліна.

Вона відчинила двері.

На порозі стояла не лише пані Марія.

Поруч були пан Степан із четвертого поверху, тітка Галя з другого та ще дві сусідки.

У руках пані Марія тримала... домашній торт.

— Це вам, дітки!

— За що? — здивувалася Аліна.

— Ну як же! За знайомство з батьками!

Аліна завмерла.

— Ви... звідки знаєте?

Пані Марія щиро здивувалася.

— Доню, у нашому під'їзді навіть ліфт знає, хто до кого приходив.

Максим тихенько засміявся.

— А ми думали, що все було таємно.

— Таємно? — пирхнув пан Степан. — Ваш тато так голосно сказав: «Максиме, заходь, сину!», що це почув увесь поверх.

— А ще, — додала тітка Галя, — ми бачили, як ви фотографувалися в обіймах.

Аліна повільно повернула голову до Максима.

— Це все через тебе.

— Через мене? Ти ж сама перечепилася.

— Але спіймав мене ти!

— Я мав дозволити тобі впасти?

— Ні...

— От бачиш.

Пані Марія простягнула коробку з тортом.

— Ми вирішили, що молодій парі треба солодке.

— Ми не пара! — одночасно вигукнули Аліна й Максим.

Сусіди лише переглянулися й дружно усміхнулися.

— Авжеж, авжеж...

— Ми колись теж так казали, — підморгнула тітка Галя.

— А через пів року вже весілля гуляли, — засміявся пан Степан.

Коли сусіди нарешті пішли, Аліна мовчки зачинила двері.

Повернулася до Максима.

Подивилася на торт.

Потім знову на нього.

— У мене є план.

— Я вже боюся.

— Ми повинні довести всім, що між нами нічого немає.

— І як саме?

Аліна хитро всміхнулася.

— Будемо поводитися так, щоб ніхто навіть не подумав, що ми можемо бути закохані.

Максим засміявся.

— Цікаво, що з цього вийде.

— Усе.

— А мені чомусь здається, що буде навпаки.

Вона впевнено простягнула йому руку.

— Домовилися?

Максим потиснув її.

— Домовилися.

Жоден із них навіть не здогадувався, що саме цей план стане причиною ще більшої кількості кумедних непорозумінь.

І що вже завтра весь будинок буде переконаний: весілля — лише питання часу.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше