Ключ від твого серця

Розділ 3. Батьки, сусіди й одна брехня (продовження)

— Максиме, — усміхнулася мама Аліни, — а ти допоможеш нам накрити на стіл?

— Звичайно.

— Ні! — одночасно вигукнула Аліна.

Усі здивовано подивилися на неї.

— Тобто... він гість.

— Я не проти допомогти, — відповів Максим і вже за мить ніс тарілки до столу.

— Молодець, — схвально кивнув батько. — Видно, що господар.

Аліна лише тихо застогнала.

— Тату...

— Що?

— Він не господар.

— Поки що, — загадково промовила мама.

Максим ледве стримував сміх.

За столом панувала тепла атмосфера.

Мама пригощала всіх варениками, батько розповідав кумедні історії зі своєї молодості, а Максим уважно слухав і сміявся так щиро, ніби знав їхню родину багато років.

— Максиме, — звернулася мама, — а ким ти працюєш?

— Я художник-ілюстратор.

— Ой, як цікаво!

— Малюю книжки, рекламу, іноді картини на замовлення.

— Творча людина, — усміхнулася мама.

Батько задумливо кивнув.

— Значить, руки золоті.

— Тату, — прошепотіла Аліна, — не треба...

— Чому?

— Бо зараз почнеться.

— Уже почалося, — тихо відповів Максим.

І мав рацію.

— Максиме, — батько поставив перед ним банку з огірками. — Відкриєш?

— Звісно.

Максим упевнено взяв банку.

Повернув кришку.

Нічого.

Ще раз.

Знову нічого.

Банка навіть не ворухнулася.

Батько мовчки спостерігав.

Мама теж.

Аліна ледь стримувала усмішку.

Максим насупився.

— Вона дуже міцно закрита.

— Це моя дружина закривала, — гордо сказав батько.

— А-а...

Максим спробував ще раз.

Даремно.

Нарешті він здався.

— Здається, я програв.

Батько без жодних зусиль відкрутив кришку одним рухом.

— Секрет у досвіді.

— І сильних руках, — додала мама.

— І впертій банці, — засміявся Максим.

Усі вибухнули сміхом.

Навіть батько.

— Подобається мені цей хлопець, — сказав він.

Аліна мало не вдавилася компотом.

— Тату!

— Що знову?

— Припини його так хвалити.

— А чому ні?

— Бо він зараз зазнається.

Максим театрально випрямив спину.

— Уже.

— Бачиш!

Після обіду мама захотіла зробити сімейне фото.

— Усі стаємо разом!

— Я теж? — здивувався Максим.

— Звичайно!

— Але...

— Ніяких «але».

За хвилину всі стояли біля дивана.

Мама простягнула телефон батькові.

— Знімай.

— Готові?

— Так!

Саме в ту мить Аліна зробила крок убік.

І перечепилася через край килима.

— Ой!

Вона вже була готова впасти, але Максим миттєво підхопив її за талію.

Кілька секунд вони мовчки дивилися одне одному в очі.

— Усміхайтеся! — весело вигукнув батько.

Клац!

Спалах.

Фото було зроблено саме в ту мить, коли Максим тримав Аліну в обіймах.

— Яке гарне! — зраділа мама, розглядаючи знімок. — Наче кадр із романтичного фільму.

— Мамо, видали його!

— Навіщо? Воно чудове.

— Саме тому!

Максим усміхнувся.

— Якщо чесно... мені теж подобається.

Аліна відчула, як її щоки знову стали гарячими.

— Це випадковість.

— Звісно, — хитро відповіла мама.

Коли батьки збиралися додому, мама міцно обійняла доньку.

А тоді тихенько прошепотіла:

— Бережи його.

— Мамо...

— Такі хлопці трапляються нечасто.

Аліна лише похитала головою.

Вона була впевнена, що батьки все неправильно зрозуміли.

Але дивлячись, як Максим допомагає татові нести важкий пакет до машини, вона несподівано усміхнулася.

«Можливо... вони помиляються не в усьому», — майнула думка.

І ця думка налякала її значно більше, ніж будь-яка війна за холодильник.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше