Ключ від твого серця

Розділ 2. Війна починається(кінець другого розділу)

Щойно двері за пані Марією зачинилися, Максим не витримав і розсміявся.

— «Молодята»… Це було несподівано.

Аліна поставила кошик із пиріжками на стіл і суворо подивилася на нього.

— Навіть не думай сміятися.

— Уже пізно.

— Це все через тебе.

— Через мене?

— Якби ти не ходив квартирою в домашніх капцях із каченятами, вона б не подумала, що ми сімейна пара.

Максим опустив очі на свої жовті капці.

— А що з ними не так? Вони милі.

— Вони… дуже милі.

— Це комплімент?

— Ні.

— Шкода.

Аліна усміхнулася куточком губ, але швидко сховала усмішку.

— Слухай, — сказала вона після короткої паузи. — Так більше тривати не може.

— Згоден.

— Нам потрібно поділити квартиру.

— Навпіл?

— Саме так.

Вона принесла рулон малярної стрічки.

Максим здивовано підняв брови.

— Ти серйозно?

— Абсолютно.

За десять хвилин через усю квартиру простяглася синя смуга.

Від передпокою до кухні.

Від кухні до вітальні.

І навіть через коридор.

— Лівий бік мій, — урочисто сказала Аліна.

— Правий — мій.

— Без дозволу не заходити.

— Домовилися.

Максим уважно оглянув кухню.

— Стривай…

— Що?

— Кавоварка стоїть на твоєму боці.

— Так.

— Це несправедливо.

— Чому?

— Бо я теж люблю каву.

— А я люблю тишу о сьомій ранку.

Максим задумався.

— Пропоную обмін.

— Який?

— Кавоварка спільна, а я більше не співатиму зранку.

Аліна зробила вигляд, що розмірковує.

— Гаразд.

— Чудово!

— Але лише місяць випробувального терміну.

— У нас навіть договір буде?

— Уже є.

Максим розсміявся.

— Ти неймовірна.

Саме в цей момент задзвонив телефон Аліни.

На екрані висвітився напис:

«Мама».

— Ой, — тихо сказала вона.

— Щось сталося?

— Якщо мама дізнається, що я живу з незнайомим чоловіком…

— І?

— Вона приїде через пів години.

— Тоді не кажи.

Аліна відповіла на дзвінок.

— Привіт, мамо!

— Доню, ми з татом сьогодні будемо неподалік. Вирішили заїхати до тебе на чай.

Аліна зблідла.

— Сьогодні?

— Так. Приблизно за годину.

— За... годину?

— Так. Ти ж удома?

— Так...

— Чудово! До зустрічі.

Дзвінок обірвався.

Аліна повільно опустила телефон.

— Максиме…

— Що?

— У нас проблема.

— Наскільки велика?

— Моя мама їде сюди.

— Це ж добре.

— Ні.

— Чому?

— Бо якщо вона побачить тебе…

— То?

— Вона вирішить, що ми живемо разом.

Максим мовчки подивився на синю стрічку, яка ділила квартиру навпіл.

Потім перевів погляд на Аліну.

— Але ж ми й справді живемо разом.

Аліна заплющила очі.

— Іноді мені дуже хочеться тебе придушити.

— Це означає, що хвилюєшся.

— Це означає, що в нас є рівно година, щоб придумати пояснення.

Максим усміхнувся.

— Схоже, буде весело.

Аліна лише тяжко зітхнула.

Вона ще не знала, що цей візит батьків стане початком найбільшої комедії в її житті.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше