Щойно двері за пані Марією зачинилися, Максим не витримав і розсміявся.
— «Молодята»… Це було несподівано.
Аліна поставила кошик із пиріжками на стіл і суворо подивилася на нього.
— Навіть не думай сміятися.
— Уже пізно.
— Це все через тебе.
— Через мене?
— Якби ти не ходив квартирою в домашніх капцях із каченятами, вона б не подумала, що ми сімейна пара.
Максим опустив очі на свої жовті капці.
— А що з ними не так? Вони милі.
— Вони… дуже милі.
— Це комплімент?
— Ні.
— Шкода.
Аліна усміхнулася куточком губ, але швидко сховала усмішку.
— Слухай, — сказала вона після короткої паузи. — Так більше тривати не може.
— Згоден.
— Нам потрібно поділити квартиру.
— Навпіл?
— Саме так.
Вона принесла рулон малярної стрічки.
Максим здивовано підняв брови.
— Ти серйозно?
— Абсолютно.
За десять хвилин через усю квартиру простяглася синя смуга.
Від передпокою до кухні.
Від кухні до вітальні.
І навіть через коридор.
— Лівий бік мій, — урочисто сказала Аліна.
— Правий — мій.
— Без дозволу не заходити.
— Домовилися.
Максим уважно оглянув кухню.
— Стривай…
— Що?
— Кавоварка стоїть на твоєму боці.
— Так.
— Це несправедливо.
— Чому?
— Бо я теж люблю каву.
— А я люблю тишу о сьомій ранку.
Максим задумався.
— Пропоную обмін.
— Який?
— Кавоварка спільна, а я більше не співатиму зранку.
Аліна зробила вигляд, що розмірковує.
— Гаразд.
— Чудово!
— Але лише місяць випробувального терміну.
— У нас навіть договір буде?
— Уже є.
Максим розсміявся.
— Ти неймовірна.
Саме в цей момент задзвонив телефон Аліни.
На екрані висвітився напис:
«Мама».
— Ой, — тихо сказала вона.
— Щось сталося?
— Якщо мама дізнається, що я живу з незнайомим чоловіком…
— І?
— Вона приїде через пів години.
— Тоді не кажи.
Аліна відповіла на дзвінок.
— Привіт, мамо!
— Доню, ми з татом сьогодні будемо неподалік. Вирішили заїхати до тебе на чай.
Аліна зблідла.
— Сьогодні?
— Так. Приблизно за годину.
— За... годину?
— Так. Ти ж удома?
— Так...
— Чудово! До зустрічі.
Дзвінок обірвався.
Аліна повільно опустила телефон.
— Максиме…
— Що?
— У нас проблема.
— Наскільки велика?
— Моя мама їде сюди.
— Це ж добре.
— Ні.
— Чому?
— Бо якщо вона побачить тебе…
— То?
— Вона вирішить, що ми живемо разом.
Максим мовчки подивився на синю стрічку, яка ділила квартиру навпіл.
Потім перевів погляд на Аліну.
— Але ж ми й справді живемо разом.
Аліна заплющила очі.
— Іноді мені дуже хочеться тебе придушити.
— Це означає, що хвилюєшся.
— Це означає, що в нас є рівно година, щоб придумати пояснення.
Максим усміхнувся.
— Схоже, буде весело.
Аліна лише тяжко зітхнула.
Вона ще не знала, що цей візит батьків стане початком найбільшої комедії в її житті.