Гра зі смертю

Річкові хвилі кольору линялого шовку хлюпали об борт пароплаву.

Олег Рощин стояв і дивився на воду. Після важкої розмови з Камою він, весь на нервах, механічно купив квиток на прогулянкове судно.

Поїздка річкою проходила більше години, але Рощин не помічав часу.

У голові шуміло, худі руки злегка тремтіли. Він тримав у собі свою душу, мов важкий камінь.

Кама вимагала грошей і не дозволяла бачитися із сином. Вони ретельно приховували від усіх своє розлучення – це могло зашкодити Олегу, його репутації на роботі та подальшій кар'єрі. Але, користуючись цим, Кама шантажувала його. Він залишив їй зручну квартиру, автомобіль, сам жив у орендованій квартирі.

Плюхнулася у воду порожня пляшка. Закривши скляні очі чорними окулярами Олег закурив, спершись своїм довгим тілом об перила.

Вечірній вітерець ніс прохолоду, запахи водоростей та прибережних кущів. Наче самотні світляки поступово спалахували вогні.

Пароплав став повільно наближатися до пристані.

Хитаючись, Олег пішов до трапу і мало не впав у воду. Його підхопили чиїсь руки. Озирнувшись, він побачив багрове обличчя незнайомої людини.

- Тут п'яний. Потрібно викликати таксі.

- Людині погано. Хильнув трохи більше, ніж треба.

У відповідь Олег щось пробурмотів.

Якась жінка з сумкою, що сходила слідом, дивилася на Олега з огидою.

- Товариші, дивіться, що у вас діється. І це - у громадському місці, - заявила вона дружинникам, що тільки - но підійшли.

Це були двоє міцних парубків в шведках з червоними пов'язками на руках.

- Не у нас, а у вас, - поправив жінку високий дружинник із пишними чорними вусами. - Він же щойно з пароплава зійшов.

І не чекаючи відповіді жінки, сказав до свого товариша:

- Ну що, беремо?

Олег був схоплений з двох сторін.

- Громадянине, пройдіть з нами.

Рощин намагався вирватися, але дружинники тримали його міцно.

- Хлопці, все гаразд. Я свій ..., - запинаючись промовив Олег. Але дістати із куртки посвідчення йому не дали.

Його вели до пункту охорони громадського порядку через прибережний парк.

Раптом дружинників гукнули.

- Стривайте! Товариші, дозвольте я доставлю громадянина додому!

Їх наздоганяв червонопикий повненький чоловік у білому легкому костюмі.

- А ви знаєте цю людину?

- Звичайно. Зобов'язуюсь доставити його додому в цілості та безпеці, - сказав чоловік у білому.

Олег з подивом дивився на товстуна.

– Забирайте. Думаєте, нам приємно оце з ним возитися... - сказав вусатий.

І чоловік з багровим лицем, узявши під руку Рощина, повів його по доріжці вздовж річки.

Примарне покривало сутінків укутувало місто. На оксамитову ковдру неба раптом ліг вузький серп місяця.

– Ми куди йдемо? - ледве повертаючи язиком спитав Рощин, дивлячись прямо на місяць, ніби збираючись до нього дійти. - Замовте мені таксі.

Він рішуче зупинився і звільнив руку.

– Та тут недалеко. Вулиця Горщечників, - пояснив його проводжатий.

- Що ми там робитимемо? – розв'язано спитав Олег. - Я між іншим...

Він хотів залізти до кишені, щоб дістати посвідчення, похитнувся і махнув рукою.

- Гаразд, мені все одно.

- Та куди вам одному? - сказав проводжатий. - Не хвилюйтеся. Скоро будемо...

...В одному з будинків у квартирі на п'ятому поверсі спалахнуло світло.

Усадивши п'яного Олега на стілець, товстун перевдягся і пообіцяв гостю вечерю. Поки він смажив картоплю і відкривав банку тушонки з кімнати почувся легке хропіння. Не знімаючи фартуха, чоловік увійшов до кімнати.

Його гість, зайнявши диван, на якому зазвичай відпочивав сам господар квартири, міцно спав.

Акуратно стягнувши зі сплячого кросівки, товстун стомлено побрів на кухню і зняв фартух.

Потім сів за стіл і почав їсти.

***

Вранці він спостерігав, як Рощин жадібно їв яєчню з ковбасою та сиром. На столі стояла почата пляшка горілки та огірковий розсол у банці.

- ...Ось я й говорю - ти ні на крапельку не поважаєш мене... У тебе немає серця. Якщо є – покажи, де воно знаходиться. Якщо й був такий орган, то він атрофувався, - мляво говорив Олег.

Він ще довго говорив, скаржачись на колишню дружину, а коли замовк, господар квартири вставив свої слова:

- Олеже Михайловичу, зневірятися не варто. Таких випадків мільйони... Ви ще молодий, знайдете свою суджену. У вас хороша робота, батько професор, з голоду не помрете. Наймите хорошого адвоката. Закон на вашому боці, ваша колишня буде змушена дозволити побачення із сином. Ось у мене теж...