Розділ 18. Коли війна відкриває перспективи

— Чого ти ще дрихнеш, слоняро?! Вставай, запізнимося на аукціон — я тебе в рабство продам!

Тіама безжально шарпала сонного брата за плече.

— Відчепися, зла відьмо... — відмахувався Тіріган, накриваючись із головою. — Зараз встану.

— Я ще й відьма?! Ах ти шестерня бракована! Щоб за пів години ми вже були дорогою до Крон-Крага!

— Ти жаднюга, — пробурмотів хлопець, зітхнувши й сідаючи на ліжку. — У нас тепер грошей хоч греблю гати, а ти мене на той нікому не потрібний аукціон тягнеш.

— Стратегія — це не твій коник, слоняро. Чекаю біля корабля, — кинула Тіама, виходячи з каюти. — І не дратуй мене, а то хобот відірву!

— «Хобот відірву», «шестерня бракована»... І так усе життя! — пробурчав Тіріган, натягуючи штани.

За пів години кліпер уже впевнено йшов зовнішнім фарватером системи Ріма.

— Треба б придумати назви ще двом планетам, — Тіріган кивнув на проєкційний екран. — Бо наша має ім'я, а ті дві — ні.

— Ще скажи, що їм прикро! — озвалася Тіама, сидячи в пілотському кріслі з перебільшено невдоволеним виразом обличчя.

— Звісно прикро! Їх же навіть на імперських картах немає. Тобі було б приємно, якби в тебе не було імені?

— Яка ж ти дитина, Тірі... Коли ти вже подорослішаєш?!

— А ти — відьма зі стажем, — беззлобно кинув Тіріган. — Іноді мені тебе задушити хочеться! — Він демонстративно стиснув у повітрі уявну шию.

— Ти б руками своїми немодернізованими не розмахував... А то що — хобот відірвеш? — перебив її брат.

— Так, до речі, забув сказати... — У цей момент кліпер без попередження різко стрибнув у гіперперехід.

Тіаму відчутно відкинуло на спинку крісла.

— Пристебнися, сестричко, а то бо-бо буде!

— Так, виходимо з гіпера: на мені щити, на тобі — системи вогню, — швидко відкарбував Тіріган. — І досить дутися, звикла, що останнє слово завжди за тобою.

— Я не дуюся, — пристібаючи ремені, буркнула Тіама. — Я помщуся. Пізніше.

— Гаразд, вселенський меснику, зараз мир? — Тіріган простягнув сестрі долоню.

— Перемир'я, — кинула вона, ляснувши по його руці. — Ти що, думаєш, нас знову атакують?

— Усе може бути. Від твого «таємного шанувальника» тепер усього чекати можна.

— Згодна, будемо обережні, — сказала дівчина, активуючи систему ведення вогню.

Хоча до основного імперського периметра було ще далеко, у системі виявилося несподівано багато кораблів Імперії. Але що найдивовижніше — поруч із ними перебували бойові вимпели Каст.

— Ти тільки поглянь на цей аншлаг! — здивувався Тіріган. — Схоже, назріває щось серйозне, раз імперці з Кастами об'єдналися.

— Чи не ті наші знайомі на іржавих древніх коритах такого галасу наробили? — задумливо промовила Тіама, розглядаючи тактичний екран.

Центуріон Еріон зустрів їх просто на причальному доці Крон-Крага. Він помітно нервував і мав смертельно втомлений вигляд.

— Привіт, грозо піратів! — одразу гукнула його Тіама. — Що у вас тут за танці з барабанами?

— Друзі, давайте швидше, нас уже чекає скарбник. Я все підготував, — скоромовкою промовив Еріон. — Зараз швидко відстріляємося з аукціоном, і я побіжу.

— Та поясни ти нарешті, що відбувається! — попросив Тіріган.

— Самі бачите: йде підготовка до військової кампанії. Імперія, усі Касти... Заміс буде дуже серйозний.

— Проти кого війна? Суцільні таємниці! — знизала плечима дівчина.

— Їх називають Адохай, — зупинившись біля технічного шлюзу, тихо сказав центуріон. — Розгромили нашу ескадру, випалили все вщент. Стільки загиблих, що просто жах... Зараз готуємося до великої битви в Потрійному секторі. Там кораблів будуть тисячі, цього вже не приховати.

— А ці Адохай, бува, не на іржавих коритах літають, із такою потворною сферою на носі? — ніби між іншим кинула Тіама.

Центуріон різко обернувся й міцно схопив її за руку:

— Ви що... стикалися з ними?!

— Відпусти руку, герою Імперії! Я не Адохай! — обурилася дівчина, висмикуючи зап'ясток.

— Так... Пробач, Тіамо, — Еріон із силою потер долонями обличчя. — Усі на межі, нерви ні до біса.

— Гаразд, пробачаю. Бачили ми одного разу їхній корабель, — знизала плечима дівчина. — Винищувачі в них — не кращі.

— Це важкий крейсер, — поправив Еріон. — Як ви від нього втекли?!

— Ми не тікали, — усміхнувся Тіріган. — І ось ми тут, а крейсера більше немає. Вгадай, хто виграв у тій лотереї?

Очі центуріона округлилися від шоку.

— Навіть не питатиму, як вам це вдалося! — замахав він руками. — Але, знаючи вас, дідьків дроїдівських, не дуже й здивований.

Тіама штовхнула брата ліктем у бік:

— Та ти не надумай зайвого, Еріоне! Ми бачили, як той шматок заліза врізався в невеликий супутник. Сам винен, треба було форсунки вчасно чистити.

— Збіг обставин, — примирливо сказала Тіама, проводжаючи поглядом двох важкоозброєних воїнів Атум і трьох пілотів Ра, які вільно проходили повз них коридором бази.

— У цьому секторі лише ви двоє — це вже катастрофічний збіг обставин! — із кривою посмішкою підсумував центуріон, відчиняючи перед ними масивні двері армійського складу.

За дверіма на них чекав спокійно сидячий за столом огрядний, рум'яний чоловік в охайній офіцерській формі без знаків розрізнення.

— Дозвольте представити: Заріель де Ноктюрн, головний скарбник сектора і просто чарівна людина, — представив його Еріон.

Заріель підвівся й чемно простягнув руку:

— Радий зустрічі! Вас дуже рекомендував пан центуріон, і тому я заплющу очі на те, що в нас лише два учасники заходу.

— Ми вдячні вам, пане скарбнику...

— Головний скарбник, — м'яко поправив Тірігана Заріель. — «Головний» — це важливо.

— Так, звісно, пробачте мого брата. У нього з залізяками діалог виходить краще, ніж із людьми, — сказала Тіама.

— Дрібниці, сідайте, — запропонував скарбник. — Я з вашого дозволу почну з дотріманням усіх офіційних процедур.