Розділ 17. Як повернути ситуацію на свою користь

За великим панорамним вікном простягалося безкрає поле астероїдів. Великі, маленькі, крижані й кам'яні уламки здійснювали свій нескінченний променад у віддаленій навіть від Фронтиру зоні простору. Це було дуже зручне місце для невеликої прихованої бази.

Величезний астероїд, що повільно обертався навколо своєї осі, та ще й зі складною мережею печер усередині, став просто подарунком долі для Рікара, коли він випадково потрапив сюди, рятуючись від двох кораблів Касти Атум. Нашвидкуруч введені дані гіперстрибка викинули його пошкоджений у бою штурмовик просто посеред цього мертвого поля з величезних брил. Йому вдалося сяк-так відремонтувати корабель, розтягуючи мізерні запаси й молячись, щоб не зламався маленький харчовий принтер.

Піднявши з астероїда ледь живий корабель, він побачив те, що знаходилося, так би мовити, на відстані витягнутої руки. На зворотному боці астероїда проступав чорний купол неправильної, ламаної форми, складений ніби з багатогранної луски. Штурмовик не витрімав би повторної посадки й зльоту, тому дослідження об'єкта довелося відкласти на довгих п'ять років.

Побачене не давало йому спокою ні вдень, ні вночі. Навіть діставшись прикордонної застави Імперії, він не відчував радості, думаючи лише про загадковий об'єкт. Це стало його манією.

Скоївши службовий злочин, молодого лейтенанта з тріском звільнили зі збройних сил. Батько власноруч позбавив його родинного титулу. Мати не сказала ні слова — просто відвернулася, коли він переступив поріг дому в офіцерському мундирі без знаків розрізнення.

Кілька років він брався за будь-яку, навіть найбруднішу роботу, збираючи гроші на стару списану вантажівку. Будучи добре освіченою людиною, яка чудово розбиралася в техніці, він зміг практично самотужки підготувати корабель до тривалої подорожі. Усім забутий і відкинутий рідними, він вирушив у свою, як тоді здавалося, останню мандрівку.

Доля, мабуть, підморгнула удачі в якийсь момент його життя, і він знайшов... натрапив на майже не зачеплену часом дослідницьку станцію давньої цивілізації К'ітан. Вочевидь, якісь технічні несправності миттєво вбили персонал станції, і їхні скам'янілі останки він поховав тут же, на астероїді.

На свій величезний подив, Рікар досить швидко зміг розібратися в принципах роботи давнього обладнання, законсервованого вакуумом. Коли людина ще була лише молекулою, К'ітан уже завершили свій шлях у цій галактиці, зникнувши майже без сліду. Але ця станція пережила незліченні тисячоліття, ніби в очікуванні того, хто її воскресить.

Ну і найголовніше — це технології. Технології незбагненної, феноменальної простоти й ефективності. Там, де для досягнення мети людство робило десять кроків, К'ітан просто простягали руку. Вони не боролися із законами Всесвіту — вони розуміли їх. Це було неймовірно: як просто можна приборкати сили космосу, якщо не ускладнювати процес пізнання!

Станція ожила. Її єдиний мешканець дбав про збереження давніх технологій, досліджуючи, осягаючи й пристосовуючи їх до своїх потреб. Саме тоді на Фронтирі вперше заговорили про людину на ім'я Рікар. Ніхто не знав, як він виглядає. Ніхто не знав, де знаходиться його база. Але всі дуже швидко дізналися одне: якщо десь можна було заробити гроші, Рікар уже трімав це місце своєю залізною хваткою.

Найкумедніше полягало в тому, що Рікар було його справжнім ім'ям. Без гучного титулу воно стало просто ім'ям. Але незабаром цього імені виявилося достатньо, щоб його боялися сильніше, ніж багатьох аристократів Імперії.

— Поясни мені, будь ласка, як можна загубити корабель, нашпигований маяками й датчиками стеження від опор до самого краю антени?!

Рікар дивився на астероїди, що повільно оберталися за вікном, засунувши руки до кишень вільного халата. За його спиною, опустивши голову, стояла голограма його найближчого помічника — колишнього імперського лейтенанта Воркана Драка. Не те щоб цей дезертир, який покинув свою частину через красуню з Касти Сет, мав особливі інтелектуальні здібності, але він завжди чітко виконував вказівки й був відносно чесним негідником.

— Ми не можемо засікти жоден датчик корабля, — пробурмотів Воркан. — Він просто зник.

— Гаразд, Воркане. Давай припустимо, що хтось зміг придушити всі сигнали й поцупити цей клятий корабель. Але яким чином змогли позбутися дроїда?

— Ми точно знаємо, що корабель злетів з Урука й пішов у гіперстрибок, свідків сила-силенна, — сказав Воркан.

«Ну звісно, теоретично корабель міг загинути в гіперпросторі, — подумав Рікар. — Таке іноді трапляється. Але це точно не той випадок...»

— А наші відчайдушні близнюки? Ви стежите за ними?

— Так, звісно стежимо, Рікаре! Але дівчина весь час була на виду. У неї навіть була невелика пожежа біля корабля. Та й полетіла вона через пів години після нашої вантажівки.

— Припустімо. А куди вона полетіла, ти знаєш?

— Звісно! — кивнув помічник. — На Ілліріум вона полетіла, наші агенти пасли її там цілий день.

— І що, весь час була на виду?

— Весь час. Ходила ювелірними магазинами, потім вирушила до якогось графа, пробула там недовго й увечері полетіла.

— А брат її де? — примружився Рікар.

— Брата давно ніде не бачили. Після поранення руки він узагалі не з'являвся.

— Дивно. Вони нерозлучні, як я зрозумів.

— Ми записали їхню розмову, — виклав козир Воркан.

— Ого! Самі допетрали чи хтось порадив? — глузливо запитав Рікар.

— Самі додумалися... Увімкнути запис?

— Ну давай, вмикай, бездарю.

На голографічному екрані, що з'явився й був розділений на два поля, виникло обличчя Тіами. Вона чекала, поки брат прийме виклик. Нарешті на другому екрані з'явився Тіріган. Його бліде, змучене обличчя тепло усміхнулося сестрі:

«— Привіт, Тіа. Щойно подумав про тебе.

— Як ти, братику? Хоч трохи краще?

— Краще, загалом. Сепсис зупинили, — відповів Тіріган. — Тільки шрами сильні залишаться.