Розділ 16. Коли не все йде за планом Частина 1

Тіріган ще раз перевірив математичні модулі, звірився з розрахунками й обережно поставив перед собою на верстак маленький мерехтливий кубик.

— Скальпелю, мені треба провести випробування, тож вибач!

— Не зрозумів... Які ще випробування?! — дроїд-лікар обернувся до хлопця, безпорадно підіймаючи вгору маніпулятори. — Я цього не хотів... — спантеличено проскрипів Скальпель.

Зробивши кілька широких, неконтрольованих кроків назад, дроїд із глухим нищівним звуком сів просто на металеву підлогу з піднятими вгору руками.

— Чудово! — задоволено усміхаючись, промовив Тіріган. — Усе, док, вибач, відпускаю.

Скальпель підвівся з підлоги й суворо погрозив хлопцеві пальцем:

— Це було вкрай неприємно! Ти повністю взяв під контроль усі мої рухові системи!

— Саме так, док. А тепер потурбуємо Тіктака — треба зрозуміти, на якій граничній відстані працює передавач.

Пробігши пальцями по прозорій голографічній панелі, що висіла в повітрі, Тіріган викликав штурмовика:

— Гей, здоровило, ти де?

— Я закінчую ремонт «Носорога», — долинув спокійний, рівний голос дроїда з динаміка.

— А зараз? — змінюючи частотні налаштування на кубику, запитав хлопець.

— А зараз я задіяв плазмовий різак і починаю різати головний двигун корабля, — відкарбував Тіктак.

— Ой! Стій! — вигукнув хлопець.

— Не можу. Мої алгоритми хтось примусово контролює.

— Та стій же! Я вже повністю вимкнув контроль! — закричав Тіріган.

— Але я все одно вже ріжу двигун. Уже ліву дюзу вирізав, — з комунікатора долинув металевий гуркіт і скрегіт.

— Та що ж не так?! — схопився за голову Тіріган. — Я ж вимкнув навіть зовнішнє живлення модуля!

З динаміка пролунав гучний деренчливий звук падіння важкої деталі:

— Усе. Один двигун повністю в мотлох, — спокійно підсумував Тіктак. — Беруся до другого.

— Боги... Що ж я наробив?! — пригнічено прошепотів зблідлий Тіріган.

— А тепер — музика! — долинуло з комунікатора, і в медблоці на повну гучність заграла весела, ритмічна мелодія. — Я пожартував, Тірігане! Двигун у повному порядку. Будеш знати, як підключатися до моїх мізків без попередження. Ха-ха.

— У мене... у мене зараз із серцем погано стане, Тіктаку! Колись я тебе на запчастини розберу! — Тіріган відкинувся на подушку, хапаючись за грудну клітку.

— Він тебе зробив як хлопчиська, — повчально зауважив Скальпель, підходячи до оглядового столу. — Молодець, Тіктаку! Імперія тобою пишається! — гукнув лікар у комунікатор.

— Та ви що тут, бунт влаштували?! — обурився хлопець.

— Ні, це не бунт, а повчальна демонстрація, — відрізав Скальпель. — Лягай. У нас за графіком остання процедура.

— Що тут відбувається?! Тіктак зламався?! — до медблоку буквально влетіла розпатлана Тіама. — Я прилітаю, а в ангарі Тіктак із гуркотом жбурляє об палубу порожні контейнери, а потім ще й музику на весь аванпост увімкнув!

— Нічого, усе вже нормально, — усміхнувся Тіріган, показуючи сестрі мерехтливий модуль. — Тепер ми можемо дистанційно контролювати кур'єрський корабель Рікара.

— Дивні у вас розваги, хлопчики, — зітхнула Тіама. — Я гарую за всіх, гроші заробляю, а вони тут розважаються!

Дівчина розстебнула сумку, демонструючи солідну виручку за кристали.

— Тіа, ти просто молодець! — вигукнув Тіріган. — Невже ми розбагатіли?!

— Так, не чіпай очима наші гроші! — Тіама миттю застебнула блискавку. — Тут частина належить Міміку, а частина — Торіану.

— Усе одно гарний вигляд мають, — зрадів хлопець.

— Звісно, гарний, Тірі... Але від Ілліріума мене вже нудить.

— Ти щось не те з'їла? Чи вагітна? — виявив професійний інтерес Скальпель. — Дай я тебе огляну!

— Прибери від мене свої лещата! — відмахнулася дівчина. — Усе зі мною нормально.

— Док, мені вже можна вставати? — запитав Тіріган.

— Звісно можна, — відповів Скальпель. — Я взагалі не розумію, чому ти весь час лежиш.

— Ти ж сам казав, що треба лежати й лікуватися! — обурився хлопець.

— Так, казав. Але вставати й ходити я тобі не забороняв.

— І я весь цей час... — Тіріган різкувато схопився з ліжка й одразу важко опустився на підлогу. — Ох... Голова ж як паморочиться!

— Авжеж, — байдужим тоном констатував Скальпель. — Валятися цілими днями! Атрофія м'язів. Тепер заново звикатимеш.

— От саме до нашого «заходу» й одужаєш, — засміялася Тіама.

— Отже, діємо так, — Тіріган повільно ходив майстернею, розминаючи загоєну руку. — Тіа, ти йдеш до Міміка й забираєш наступні готові замовлення. Так, і передай, будь ласка, Сириді новий комунікатор. Я сам його зібрав.

— Давай! Вона тільки про тебе й говорить, — усміхнулася Тіама.

— Знаю. Але мені зараз категорично не можна показуватися на людях. Нехай абсолютно всі думають, що я досі не відновився після поранення.

— Далі давай, стратег ти мій.

— Далі. Ти зайдеш до Плутоса й віддаси запечатаний контейнер із нашою часткою готівки та з моїм пристроєм усередині.

— А може, гроші взагалі не треба класти всередину? Просто твою головоломку? — запропонувала Тіама.

— Ні, треба обов'язково покласти гроші. Причому найкраще — повновагим золотом. Одразу поясню, — Тіріган підняв руку, зупиняючи запитання сестри. — Помовч. Гроші, найімовірніше, скануються просто крізь закритий контейнер — не за конкретною сумою, а за щільністю й структурою матеріалу.

— Навіщо, Тірі? Це ж звичайна десятина, її всі платять!

— А якщо хтось покладе замість золота вибухівку?

— Ну, це треба бути зовсім без голови, щоб таке втнути, — зауважила дівчина.

— Ну, припустімо, що Рікар так убезпечується від замаху. Ворогів у нього явно забагато.

— А твій пристрій сканер виявить? — поцікавився Тіктак.

— Це вкрай малоймовірно. Сплави для корпусу пристрою я розробив сам, — пояснив Тіріган. — Їх не ідентифікує жоден стандартний сканер, та й сам контейнер відлитий з аналогічного матеріалу. А коли кур'єрський дроїд із грошима зайде на борт корабля — усе, він попався! Я перехоплюю керування не важким бортовим комп'ютером корабля, а самим дроїдом-кур'єром, і він своїми маніпуляторами робить на панелі все, що нам потрібно, адже, крім нього, на борту немає живих пілотів. Тут Рікар зіграв нам на руку своїм тотальним недовірою до людей.