Розділ 15. Блиск багатства

— Ну перестань... Не треба, — Тіріган дивився на засмучену Сіриду з відеоекрана. — Ти ж бачиш, що зі мною все гаразд. Хоч не плачеш, і то добре.

— Плакати не можу... Потім важко працювати, — відповіла дівчина трохи зриваючим голосом.

— Ми скоро побачимося, обіцяю! Скальпель, іди сюди! — Тіріган покликав медичного дроїда. — Ну хоч ти скажи їй, що я зовсім не при смерті.

— Мадемуазель, не хвилюйтеся, — тактовно промовив Скальпель, нахиляючись до лінзи зв'язку. — Лише кілька днів — і ваш друг знову впевнено стане на ноги.

— Добре... Я заспокоїлася і чекатиму, — ледь усміхнулася Сірида.

— Тіама вже в дорозі до вас. Твій батько сказав, що перші три кристали повністю готові.

— Так, я вчора закінчила перші вироби, — засяяла дівчина. — На мою думку, вийшло дуже добре!

— Навіть не сумніваюся, — тепло кивнув Тіріган. — З твоїм талантом наше спільне підприємство буде лише процвітати.

Сірида сором'язливо опустила очі, але було видно, наскільки їй приємні ці слова.

— Перепрошую, мадемуазель, — Скальпель обережно торкнувся плеча Тірігана. — Змушений вас перервати: у пацієнта за графіком медичні процедури.

— Ой, так, звичайно! — дівчина привітно помахала рукою. — До зустрічі! Прилітай швидше.

— Ах, яка приваблива особа... — пробурмотів дроїд, встановлюючи над раною свій діагностичний блок. — Просто очей не відірвати!

— А ти, бачу, поціновувач людської краси? — хлопець ліг зручніше, підставляючи руку, що загоювалася.

— Не те щоб дуже... Але я бачу вас збоку, — багатозначно відкарбував лікар.

— Шановний Міміку, вітаю! — Тіама з сяючою усмішкою переступила поріг ювелірної крамниці.

— Вітаю, мадемуазель Тіамо! Радий бачити вас у доброму здоров'ї.

— Привіт, Сідидо! Тобі тут дещо передали... — сказала Тіама, дістаючи зі своєї місткої сумки великий, трохи пом'ятий букет дивовижних квітів.

— Ой, яка краса! — Сірида прийняла букет і з насолодою уткнулася в нього носом. — А який запах... Просто чарівний! Тіамо, а як він зміг нарвати ці квіти, якщо ще сам не одужав?

— Попросив друга, — усміхнулася Тіама. — Одного такого дуже великого здорованя.

— Авжеж, друг старався! — засміялася Сірида, розглядаючи довгі стебла з корінням і налиплими грудками землі.

— Старався, повір! Для нього це точно було вперше...

— Ось, дивися, — дівчина дбайливо поставила на прилавок різьблену скриньку й відкинула кришку.

Вишукано оздоблені сріблом, золотом і платиною дорогоцінні кристали монархату миттєво заграли в напівтемряві приміщення чарівною палітрою чистих кольорів.

— Ми не продешевили? — не відриваючи захопленого погляду від вогнів, тихо запитала Тіама.

— О ні, люба моя! Це лише ще більше підігріє інтерес наших покупців, — упевнено сказав ювелір. — Я надто добре знаю цю публіку.

— Навіть не сумніваюся! — підморгнула старому дівчина.

— Ось адреси клієнтів на Ілліріумі, — Мімік передав Тіамі кристал пам'яті. — Тут же вказані реквізити для офіційної оплати й поточні курси валют. Заплатити можуть фаворитами, сюзеренами або банківськими зливками.

— Дякую, — кивнула Тіама. — Ну, тоді я в дорогу!

Поправивши бластер на поясі, вона дбайливо поклала скриньку до сумки й вийшла з крамниці.

— Вона так ризикує... — співчутливо похитала головою Сірида, дивлячись їй услід. — З братом усе ж безпечніше, а зараз зовсім сама.

— Не хвилюйся, — задумливо промовив ювелір. — Думаю, її не зачеплять. Та й постояти за себе вона здатна. Не те що ти, — ювелір жартівливо погрозив доньці пальцем. — Ану відпочинь і до роботи! Треба доробити наступні замовлення.

— І все ж вона неймовірно смілива... І її брат також, — прошепотіла Сірида.

— Іди вже, закохане створіння! — засміявся старий Мімік.

Усівшись у пілотське крісло «Аніуми», Тіама важко видихнула й запечатала двері шлюзу.

— Так, люба моя, до корабля ми дісталися... — Вона подивилася на сумку з кристалами, що лежала на сусідньому кріслі. — Залишилося дістатися до цього пафосного містечка.

На панелях керування яскраво спалахнув індикатор зв'язку:

— Тіа, усе гаразд? Я трохи хвилююся, — пролунав голос Тірігана.

— Ой, облиш, Тірі! Та що може статися? — безтурботно озвалася дівчина.

— Я ж бачу, що ти сама хвилюєшся, сестричко. Це останній рейс, коли ти летиш сама, обіцяю.

— Гаразд, обіцяльнику! Ось тобі адреси клієнтів і, головне, дай імена їхніх найближчих сусідів.

— Навіщо тобі імена сусідів? — здивувався хлопець.

— Для максимально продуктивного спілкування з пихатою публікою!

— Гаразд, зараз скину дані. Будь обережна!

Кліпер плавно піднявся над платформою, активував силові щити й помчав навігаційним вектором.

Трохи побалакала дорогою з похмурим імперським диспетчером і навіть змусила його усміхнутися, Тіама вправно посадила корабель на відведений причал.

Ілліріум звично виблискував розкішшю й нестримним пафосом. Здавалося, за минулі дні позолоти на вежах стало ще більше, а світло мегаполіса сліпило очі. Вийшовши зі шлюзу, дівчина окинула поглядом підніжжя виставкового комплексу.

— Ні, усе ж навіть для мене це занадто... — сказала вона собі напівголосом. — Хоча якби в мене був високий титул... Ні, все одно перебір!

Закинувши ремінь сумки на плече, вона попрямувала до орендованого глайдера.

Перша адреса знаходилася в самому центрі столиці. Будинок — більше схожий на дивовижний ширяючий палац — спочивав на тонких ажурних палях над лазуровою гладдю океану. Скляні містки з масивним золотим оздобленням самі виникали з-під води при наближенні гостя.

Дочекавшись, поки зі скла стече вода, Тіама підійшла до двостулкових дверей і торкнулася сенсорного виклику.

Перед нею виник прозорий екран, з якого на неї суворо дивився літній чоловік у підкреслено яскравому камзолі.