Розділ 2. Солодкий Плутос

Урук вражав своїм шаленим різноманіттям. Здавалося, місто ніколи не спало: вранці, вдень, увечері й уночі щільні натовпи створювали хаотичний, безперервний рух житловими ярусами та проспектами. Тут, на нейтральній території Фронтиру, стиралися будь-які бар'єри. На одній площі можна було побачити, як жрець Касти Атум спокійно розмовляє з офіцером Касти Ра, а імперський центуріон весело проводить час у компанії красуні з Касти Сет.

Та найбільше вражав уяву ринок. Величезний, ненаситний монстр, що починався біля самих воріт космопорту, він простягався спеціально відведеними вулицями через усе місто, немов гігантський кам'яний восьминіг. На цьому ринку було все, всюди й у неймовірних кількостях. З усього сектора торговці, вільні мисливці та контрабандисти везли на Урук свої найкращі товари й найрідкіснішу здобич. І кожен беззаперечно сплачував податок — десятину. Десять відсотків з будь-якої, навіть найдрібнішої угоди автоматично надходили на особистий рахунок тирана Урука Августа. Ну а хто не хотів платити, той... Втім, платили абсолютно всі.

Єдиною категорією, яку тут щиро зневажали й ненавиділи абсолютно всі — від бідних чистильників обладунків до найвищих імперських чиновників, — були пірати. Розмова з космічними грабіжниками на Уруку завжди була короткою: або петля на зап'ястях кам'яної Рози, або хмара уламків, що розлітаються в крижаному вакуумі.

— Так, нам потрібні нові харчові картриджі, посилені батареї до бластерів, навігаційні сенсори, армійські аптечки... — Тиріган монотонно читав довгий список, втупившись в екран комунікатора й раз у раз наштовхуючись на перехожих.

— Дай сюди! — Тіама безцеремонно вихопила прилад у брата. — Ну який же ти телепень, Тирі! Не міг цей список сержанту Туллу показати, поки ми глайдером їхали? Де ми тепер усе це шукатимемо в такому мурашнику, га?

Дівчина явно починала злитися, роздратовано лавіруючи між лотками торговців.

— А чого шукати? — щиро здивувався хлопець, зупиняючись. — Купимо там, де є все.

— І де ж ти знайдеш таке казкове місце, розумнику? — прикрикнула Тіама.

— Та ось, якраз прийшли, — усміхнувся Тиріган, кивнувши головою. — Просто в тебе за спиною.

Тіама обернулася. Її погляд уперся в зухвало яскраву неонову вивіску, на якій було написано: «Тут є все!» Щоправда, те, що в короткій фразі красувалися дві грубі граматичні помилки, самого хлопця анітрохи не бентежило.

— Хм, оригінальний маркетинг, — промовила дівчина, скептично піднявши брову. — Ну ходімо, оцінимо цей асортимент.

У напівтемряві тісної, вщерть захаращеної запиленими коробками крамниці їх зустріла мерехтлива голограма екзотичної танцівниці, що кружляла на повний зріст посеред вузького проходу. У глибокому кріслі за прилавком сидів кремезний товстун, меланхолійно й не відриваючи погляду дивлячись на світне зображення.

— Добрий день, — озирнувшись довкола, голосно привітався Тиріган. — У вас на вивісці написано, що є все, а нам якраз багато чого потрібно.

— Там справді так написано? — не відводячи погляду від голограми, що погойдувала стегнами, ліниво перепитав товстун.

— А ви самі не знаєте, що написано над вашими дверіма? — з єхидною усмішкою поцікавилася Тіама.

— Забув. Давно надвір не виходив, — флегматично відгукнувся господар крамниці.

— Гаразд, ходімо звідси, Тирі, нічого тут ловити, — дівчина різко розвернулася до виходу.

— Стояти! — раптом гаркнув грізний, розкотистий бас, від якого, здавалося, затремтіли полиці. — Куди це ви, дрібнота, зібралися?

— Це вже на образу тягне, — сухо промовив Тиріган, і його долоня звично лягла на руків'я штурмового бластера.

— Ой, налякав ти мене своєю пукалкою, хлопче, — товстун повільно, крекчучи, підвівся на ноги. Одним клацанням пальців він погасив танцівницю й солодко потягнувся. — З моєї крамниці ще ніхто без покупок не йшов.

— Замало у вас тут місця для «всього», — з відвертою насмішкою озирнулася Тіама.

— Список є? — коротко кинув торговець.

— Так, ось, дивіться... батареї, картриджі... — Тиріган слухняно простягнув екран комунікатора.

— Дай сюди, хлопче, — здоровенна, схожа на окіст лапа безцеремонно згребла прилад.

З кишені безрозмірної куртки товстуна з'явився бувалий ручний сканер. Навівши його на екран комунікатора, господар крамниці насупився:

— Як файл називається?

— «Потрібно купити», — трохи знітившись під його важким поглядом, видавив хлопець.

— Ой, як оригінально, — скривився товстун.

Сканер різко й пронизливо пискнув. Тієї ж миті просто в повітрі над прилавком розгорнувся великий віртуальний екран із докладним переліком. Рядки самі собою миттєво розсортувалися за категоріями товарів і один за одним почали підсвічуватися яскраво-зеленим кольором. Минуло лише десять секунд, і весь список став зеленим.

— Ну от, а ви сумнівалися. У мене є абсолютно все, що вам потрібно, — задоволено усміхнувся товстун, недбало кидаючи комунікатор назад хлопцеві.

— І де це все? — Тіама розвела руками, демонстративно оглядаючи тісну комірчину.

— Ох і важко ж із вами, дрібними приїжджими... Ходімо, — господар махнув рукою й натиснув приховану під прилавком кнопку.

У підлозі з глухим скреготом від'їхала плита, відкриваючи зів крутих сходів, що вели глибоко вниз.

— Земля на Уруку коштує як крило зорельота, — пояснив товстун. — От і йдемо під землю. Там, на глибині, з нас поки десятину не стягують.

— Мене, до речі, звати Солодкий Плутос, — кинув через плече торговець, першим починаючи спуск.

— А чому... — почав було Тиріган.

— Чому Солодкий? — Плутос різко обернувся й швидким, спритним рухом сунув кожному в руку по льодянику на паличці, відлитому у формі імперського корвета. — Цукерки люблю. І всіх хороших людей пригощаю. Ну, ходімо, нерішучі мої.

Спустившись метрів на добрий десяток, вони завмерли перед масивними гермодверіма, на яких ще вгадувалися хижі обриси, явно зняті з військового корабля.