Епілог .Горизонт без обмежень

Нічне повітря Нового Хабу більше не пахло лише бензиновою кіптявою чи пилом промислових районів. Тепер воно було солодким, густим і прохолодним, насиченим запахом озону, розплавленого магічного кристалу та дорогої земної синтетики. Ранкова осіння прохолода Землі змішалася з вічною ніччю Третього Кола, утворивши над містом дивовижне, фіолетово-синє небо, на якому замість зірок повільно ковзали блідо-золоті геометрії вищих магістралей.

Ліліт стояла на краю оглядового майданчика гігантського Центрального Терміналу — споруди, яку люди та вільні монстри відбудували на місці колишньої Головної Вежі. Чорна голка з антимагічного заліза більше не загрожувала планеті знищенням. Тепер вона слугувала гігантським ретранслятором, що тримав шлюзи між усіма дванадцятьма Колами Траси у стабільному, відкритому стані.

Дівчина повільно зробила ковток терпкої чорної кави з металевої кружки, підставивши обличчя свіжому вітру. На ній був новий комбінезон з композитної шкіри, розроблений Бальтазаром і Марго. На місці титанових пластин тепер красувалися легкі щитки з чорного підземного заліза, інкрустовані тонкими смарагдовими нитками даних Східних Кланів. На її правому зап’ясті та лівому стегні виблискували акуратні, блідо-рожеві шрами — сліди від лазерних гарпунів Мисливців та пресів Шостого Кола. Вони більше не боліли. Вони були її персональними відзнаками на цій Трасі.

Внизу, на першому рівні Хабу, де раніше пролягав звичайний міський проспект, зараз вирувало життя Абсолютної Ліги Швидкості. Звичайні земні спорткари стояли в одній черзі на заправку магічним пальним поруч із хромованими світлоциклами вигнанців П’ятого Колу та важкими, залізними маслкарами демонів Залізної Крові. Більше ніхто не ховався у тіні. Ніхто не катував людей у капсулах і не стрімів їхній жах заради котирувань на Чорному Ринку. Енергія чистого азарту та драйву стала вільною валютою об’єднаного всесвіту.

Ззаду почувся тихий, знайомий механічний скрип. Ліліт не озиралася — вона знала цю ходу.

Кай підійшов до краю платформи, обілокотившись на залізне огородження. Його ліве око, затягнуте чорною кібернетичною лінзою, більше не пульсувало агресивним вогнем хакера. Воно світилося рівним, спокійним смарагдовим світлом, обчислюючи траєкторії тисяч машин внизу. Брати повністю адаптувалися до нового життя. Кріс тепер очолював Головний інженерний цех Ліги, перетворюючи старі земні СТО на гігантські лабораторії міжгалактичного тюнінгу.

— Реєстрація на Перше Всесвітнє Смертельне Дербі закрита дві хвилини тому, Королево, — тихо сказав Кай, і на його обличчі з’явилася спокійна, людська посмішка. — Три з половиною тисячі учасників. Гонщики з усіх дванадцяти Колів. Навіть недобитки з Вищого Ковену Мргани виставили свій екіпаж на відьмацьких байках. Вони хочуть реваншу.

— Вони отримають гарне видовище, Каю, — Ліліт посміхнулася у відповідь, переводячи погляд на паливний бак свого золотого стрітфайтера «Свобода», що стояв поруч на стартовому майданчику.

Мотоцикл батька тихо, майже медитативно рокотів на холостих обертах. Магнітні диски його коліс слабко пульсували рожево-золотою аномалією, реагуючи на її спокійний, але сильний пульс — 80 ударів на хвилину. Ключ Смерті більше не намагався випалити її судини. Він став її другим серцем, її особистим джерелом вічної свободи.

Поруч, пробиваючи повітря грімким земним дизельним риком, на платформу піднявся гігантський плазмовий лінкор Марго — та сама важка фура, яка колись пробивала шлюзи Вежі, а тепер перетворилася на мобільний штаб суддівської колегії Ліги. З вікна кабіни висунулася Марго, тримаючи в руках стартовий пістолет, обмотаний рунічними ланцюгами.

— Ліліт, трек готовий! Камери містичного інтернету Землі та всіх Колів підключені! Аудиторія прямого ефіру — вісім мільярдів живих душ, і цього разу ніхто не викачує їхню енергію. Вони просто хочуть бачити, як ти розженеш цей Хаб! — крикнула вона через гучномовець.

Ліліт поставила порожню кружку на залізний стіл терміналу, підійшла до золотого байка і впевнено застрибнула в сідло. Шкіра комбінезона звично рипнула, титанові захисні пластини на колінах ідеально лягли на заглиблення паливного бака. Вона взяла до рук чорний шолом, але перед тим, як одягти його, кинула останній погляд на картку, що висіла на панелі приладів.

Це була стара, потерта фотографія з її художнього минулого — та сама тиха студія пані Ольги, мольберт і рожеві хмаринки пастеллю. Ліліт дивилася на цей знімок не з сумом чи депресією, а з легкою, вдячною посмішкою. Та тиха, слухняна дівчинка Лілі виконала свою місію — вона витримала тиск світу, щоб у потрібний момент розбити клітку і випустити назовні справжню Королеву.

Вона одягла шолом, опустила дзеркальний візор, і весь Новий Хаб Землі перед її очима миттєво розцвів тисячами зелених та рожевих цифрових магістралей, які прораховував комп'ютер «Свободи».

Її серце зробило перший, потужний адреналіновий поштовх — 180… 220… 250 ударів на хвилину. Золотий Ключ у її крові миттєво відгукнувся на цей драйв, і весь байк окутало щільне, пульсуюче рожево-золоте полум'я первісної аномалії простору. Кулемети Гатлінга на носі «Свободи» синхронно крутонулися, стаючи на бойову позицію випуску сигнальних ракет.

Кай застрибнув на заднє сидіння, міцно обхопивши її за талію. Кріс на «Срібному Вовку» вишикувався ліворуч від неї, а плазмова фура Марго зайняла позицію на чолі суддівського конвою.

Голографічне табло над Центральним Терміналом Хабу спалахнуло сліпучо-білим кольором, запускаючи фінальний відлік для всього об'єднаного всесвіту: 3… 2… 1… СТАРТ!

Марго вистрілила в небо з рунічного пістолета, і гігантська рожево-золота спалах ракети розірвала фіолетову ніч над містом.

Ліліт до упору викрутила ручку газу золотого стрітфайтера. Байк батька вибухнув надзвуковим ударом, і рожево-золота комета Королеви Драйву першою рвонула з платформи терміналу прямо на нескінченну Галактичну магістраль, що вела повз усі дванадцять кіл — углиб нового, вільного і безмежного всесвіту.