Неоновий колізей

Дзеркальні стіни Вісімнадцятого Колу розсипалися пилом, але замість довгоочікуваного виходу в реальний світ, золотий байк «Свобода» вилетів у простір, від якого заклало вуха грімким індустріальним ритмом. Вони опинилися у Дев’ятятнадцятому Колі — Неоновому Колізеї Матриці.

Цей вимір являв собою гігантську крулу гоночну арену Шостого Кола, але повністю переформатовану під максимальні частоти Творця. Замість трави — товсті листи рифленого чорного заліза, забризкані мазутом і паливними відходами. Навколо, на трибунах, замість глядачів сиділи тисячі механічних кіборгів Клану Залізної Крові та вигнанців П’ятого Колу. Вони не кричали — вони синхронно стукали залізними кулаками по металевих сидіннях, створюючи шалений ритм війни.

В самому центрі арени, на гігантській гідравлічній платформі, що піднімалася з підземелля, стояв головний маслкар Володаря Фіналу — Абаддона. Це була гігантська залізна машина, зварена з листів антимагічної сталі, з шістьма гусеничними колесами та гігантським ковшем-тараном на носі. Сам Абаддон — чотирирукий демон-кіборг у пошарпаному шкіряному плащі — тримав у руках залізне кермо-ланцюг.

— Ти все-таки приїхала, Королево! — Його голос вибухнув із гігантських динаміків стадіону, перекривуючи гуркіт трибун. — Твій батько думав, що зможе замурувати нас у Дев'ятнадцятому Колі. Але Матриця луснула, і тепер це залізо належить нам! Ми перетворимо твій Новий Хаб на гігантську плавильну піч! Заїзд на виживання починається прямо зараз!

Платформа під його машиною різко пішла вниз, і важкий маслкар з диким скреготом гусениць рвонув прямо по колу арени. Одночасно зі стелі Колізею почали опускатися гігантські світлові бар'єри — лазерні сіті, що світилися отруйно-фіолетовим кольором Східних Кланів. Вони розділили арену на десятки вузьких, смертельних лабіринтів.

Всередині Головної Вежі Хабу панувала гробова, майже стерильна тиша, яка миттєво поглинула рев двигуна. Це місце не нагадувало жоден із попередніх світів. Стіни гігантської круглої шахти, що йшла вгору на сотні ярусів, були викладені з матового чорного заліза, крізь яке пульсували мільярди тонких білих ниток даних. Це були нервові закінчення всього об'єднаного всесвіту. Тут, у самому серці чорної голки, сходилися магістралі Землі та енергетичні канали всіх одинадцяти Колів.

Золотий стрітфайтер «Свобода» плавно сповільнив хід, зупиняючись на прозорій скляній платформі в центрі шахти. Під їхніми колесами, на глибині кількох сотень метрів, вирувало біле світло Центрального Процесора Траси.

— Ліліт, дивись на стіни... — прошепотів Кай, знімаючи захисний шолом. Його ліве око з чорною кібер-лінзою замиготіло настільки швидко, що зелені промені почали випалювати піксельні схеми прямо в повітрі перед ними. — Це не просто метал. Це жива пам'ять. Голка зчитує залишки коду твого батька, який був тут тридцять років тому.

Раптом білі нитки на чорних стінах почали стрімко міняти колір на золото. Прямо з заліза, як живі голограми, почали проступати тривимірні сцени з минулого. Ліліт затамувала подих: вона побачила свого батька, ще молодого, в тій самій шкіряній куртці, який стояв перед гігантським терміналом Вежі. Поруч із ним стояли Творці в білих халатах та молода, ще не спотворена магією Моргана.

«Ми помилилися...» — пролунав відлунням із стін рідний голос батька. Його цифровий образ тремтів від напруги. — «Ця Система — не порятунок від смерті. Це гігантський паразит. Що швидше їдуть гонщики в Колах, то більше енергії азартного серця викачує Центральний Процесор. Я заблокував Сьому Браму своїм генетичним Ключем, щоб Матриця не змогла поглинути реальну Землю. Але якщо мій Ключ повернеться сюди на швидкості понад п'ятсот п'ятдесят кілометрів... Система запустить протокол "Чистий Лист". Штучний Інтелект Творця просто видалить Землю з карти вимірів, щоб врятувати власне ядро».

В ту ж секунду золоті голограми батька розлетілися на тисячі дрібних іскор. Простір Вежі за мить змінився: білі лінії даних спалахнули тривожним, криваво-червоним світлом. Зі стелі шахти, відсікаючи їм шлях вгору, почав повільно опускатися гігантський цифровий лічильник зворотного відліку. 05:00… 04:59…

Штучний Інтелект Вежі, активований появою золотого байка Ліліт, запустив той самий протокол видалення Землі.

— Ліліт, у нас немає п'яти хвилин! — закричав Кай, хапаючись за голову. Через кібер-лінзу в його мозок хлинув такий колосальний об’єм ворожого коду ШІ, що з його носа цівкою потекла темна кров. — Цей Штучний Інтелект... він прораховує наші рухи ще до того, як ми повернемо кермо! Він закриває шлюзи енергомережі Хабу! Земні квартали вже починають зникати в білій порожнечі!

Рація на її зап’ясті знову вибухнула статичним тріском та панічним голосом Марго ззовні:
— Ліліт! Навколо Вежі почалося справжнє пекло! Залишки всіх Кланів — відьми, вампіри Рея, кіборги Залізної Крові та Мисливці Синдикату — об’єдналися! Вони бачать, що Вежа запускає знищення Землі, і хочуть прорватися всередину, щоб вирвати твій Ключ і врятувати власні світи! Кріс будує останній захисний контур навколо фури, але нас просто затискають числом!

Погляд Ліліт миттєво став холодним і гострим як бритва. Вона повільно опустила візор шолома. Всі дев'ять кіл, які вона пробила на шаленій швидкості, бійня в Колізеї та зрада стрітрейсерів — усе це вело до цієї фінальної Точки Зламу. Штучний Інтелект Творця вважав, що людське серце можна прорахувати та видалити як непотрібний рядок коду.

— Ну що, залізна коробка з мізками... — Ліліт повільно міцно стиснула ручки керування золотого «Свободи». — Подивимося, як твій процесор прорахує швидкість, у якої офіційно відмовили гальма!

Її серце зробило божевільний, оглушливий удар — 250… 265 ударів за хвилину. Це була абсолютна межа її анатомії, але золото Ключа Смерті в її крові повністю стабілізувало тіло. Байк батька відгукнувся лютим, надривним земним рокотом, який змусив затремтіти стіни з антимагічного заліза. Рожево-золоте полум'я аномалії вирвалося з вихлопних труб, окутавши всю платформу щільним просторовим коконом.